Номер провадження: 22-ц/813/1743/21
Номер справи місцевого суду: 521/5766/16-ц
Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А.
Доповідач Драгомерецький М. М.
07.07.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
за участю: адвоката позивача ОСОБА_1 - Нестеренко І.В. ,
у відкритому судовому засіданні переглянув апеляційну скаргу адвоката Іванцової Зої Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Одеська міська рада про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння за набувальною давністю, та за позовною заявою третьої особи з самостійними вимогами - Одеської міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою,-
24 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Одеська міська рада про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння за набувальною давністю.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_4 був власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №12140547 від 12 жовтня 2010 року. Домоволодіння складається з житлового будинку, розміром житлової площі 30,5 кв.м. та надвірних споруд.
У ОСОБА_4 було двоє дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 22 січня 1988 року, та, відповідно, внуком ОСОБА_4 .
Батько позивача - ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 18 березня 2006 року.
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що таким чином, на момент смерті ОСОБА_4 спадкоємцями після нього були його внук, ОСОБА_1 , та його донька, ОСОБА_6 . Оскільки обоє спадкоємців належать до першої черги спадкування, все спадкове майно повинно було бути розподілене між ними порівну. Таким чином, ОСОБА_1 претендував на визнання за ним права на спадщину на 1/2 частину домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і ОСОБА_6 претендувала на визнання за нею права на спадщину на 1/2 частину зазначеного домоволодіння.
Після смерті ОСОБА_4 його донька ОСОБА_6 звернулася до нотаріуса, ввела його в оману стосовно кола спадкоємців, вказавши, що вона є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 , та в результаті чого отримала свідоцтво про право на спадщину за законом №12040 від 23 листопада 2006 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 .
11 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання за ним права власності в порядку спадкування за правом представлення на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з черепашникового житлового будинку під літ. «А», житловою площею 30,5 кв.м., надвірних споруд: літера «Б» - літня кухня, «Н» - гараж, №3, 4 - огорожа, 1- вимощення, які розташовані на земельній ділянці площею 1072 кв.м.
31 березня 2014 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позовну заяву ОСОБА_1 частково задоволено, визнано за ним право власності в порядку спадкування за правом представлення на 1/2 частини домоволодіння.
ОСОБА_1 , який зареєстрований та проживає безперервно в зазначеному домоволодінню починаючи з 18 березня 2005 року, з досягненням ним повноліття, про що свідчить довідка №506 від 15 березня 2016 року, а також штамп про реєстрацію місця проживання в паспорті, добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується всім домоволодінням та земельною ділянкою, доглядає за будинком та спорудами утримує їх, постійно робить поточний та капітальний ремонт.
ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_6 у зазначеному домоволодінні ніколи не мешкала, господарську діяльність не вела.
Отже, ОСОБА_1 стверджує, що виходячи зі змісту норм цивільного законодавства, по-перше, він з моменту смерті ОСОБА_4 з 16 березня 2006 року добросовісно користувався 1/2 частиною домоволодіння, факт добросовісності може бути підтверджений відповідними доказами (квитанцій, які підтверджують покращення побуту в домоволодінні); по-друге, він не знав про те, що користуючись 1/2 частини домоволодіння, яка належала ОСОБА_6 , він фактично володів чужим майном аж до моменту смерті останньої та звернення ОСОБА_1 до суду з позовом; по-третє, ОСОБА_1 здійснювалося володіння відкрито, він не приховував факт володіння майном; по-четверте, безперервність володіння майном ОСОБА_1 може бути підтверджене довідками №3206, №3205, штампом про реєстрацію місця проживання в паспорті.
А тому він звернувся до суду із вказаним позовом та просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.
20 березня 2017 року Одеська міська рада подала до суду позовну заяву до ОСОБА_1 та просила суд визнати спадщину після смерті ОСОБА_6 , що складається з 1/2 частини житлового будинку літ. «А», житловою площею 30.5 кв.м., надвірних споруд під літ. «Б» - літня кухня, «Н» - гараж, № 3,4 - огорожа, І - вимощення, які розташовані на земельній ділянці розміром 1072 кв.м., що належить спадкодавцю на праві власності - відумерлою. Передати 1/2 частину житлового будинку літ. «А», житловою площею 30.5 кв.м., надвірних споруд під літ. «Б» - літня кухня, «Н» - гараж, № 3,4 - огорожа, І - вимощення, які розташовані на земельній ділянці розміром 1072 кв.м. у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник Одеської міської ради зазначила, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом П'ятої Одеської державної нотаріальної контори Панським А.В. від 03 листопада 2006 року серія ВЕС №120740, ОСОБА_6 є спадкоємицею майна ОСОБА_4 , яке складається з домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 та в цілому складається з житлового будинку під літ. «А», житловою площею 30,5 кв.м., надвірних споруд під літ. «Б» - літня кухня, «Н» - гараж, № 3,4 - огорожа, І - вимощення, які розташовані на земельній ділянці розміром 1072 кв.м.
Проте, 31 березня 2014 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та визнано недійним вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом в 1/2 частині спадкового майна та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А», житловою площею 30.5 кв.м. надвірних споруд під літ. «Б» - літня кухня, «Н» - гараж, № 3,4 - огорожа, І - вимощення, які розташовані на земельній ділянці розміром 1072 кв.м.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 17 березня 2017 року №82720010 ОСОБА_6 з 19 грудня 2006 року є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23 листопада 2006 року.
Проте, з урахуванням того, що вказане свідоцтво про право на спадщину скасовано в судовому порядку в частині 1/2 частки спадкового майна, на даний час ОСОБА_1 є власником 1/2 частини вказаного житлового будинку на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 березня 2014 року №521/20745/13-ц. Таким чином, спадкове майно ОСОБА_6 складається з 1/2 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , та як свідчить вищевказана інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно після смерті ОСОБА_6 спадщина ніким прийнята не була.
Одеська міська рада вважає, що у ОСОБА_6 були відсутні спадкоємці за заповітом і за законом. Отже, територіальна громада м. Одеси є універсальним правонаступником відумерлого нерухомого майна, яке розташовано у м. Одеса, в даному випадку 1/2 частка домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке залишилось після смерті ОСОБА_6 , при цьому на Одеську міську раду законодавством покладено обов'язок у судовому порядку визнання цієї спадщини відумерлою при наявності умов і підстав, зазначених у ст. 1277 ЦК України незалежно від того чи відчужено (незаконно) це майно або ні.
В судове засідання представник ОСОБА_1 з'явилася, свій позов підтримувала, у задоволенні позову Одеської міської ради просила відмовити.
ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 визнала та просила слухати справу без її особистої участі, про що подала до суду відповідну заяву.
Представник Одеської міської ради в судове засідання з'явилася, свій позов підтримувала, у задоволенні позову ОСОБА_1 просила відмовити.
Представник департаменту комунальної власності Одеської міської ради у судовому засіданні позов Одеської міської ради підтримувала, у задоволенні позову ОСОБА_1 просила відмовити.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та Одеської міської ради відмовлено.
В апеляційній скарзі Іванцова З.А. в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати частково. Ухвалити в скасованій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду в частині позовних вимог Одеської міської ради апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, що підтверджено поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток. Крім того, інтереси позивача ОСОБА_1 представляє його адвокат.
Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
Тому згідно правил ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку, що вказані обставини не перешкоджають розглядові справи у відсутність належно сповіщених сторін.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Між сторонами виник спір щодо визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
Тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою; володілець суб'єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.
При вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження №61-19156св18).
У постанові від 27 червня 2019 року у справі №175/2338/16-ц (провадження №61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_4 був власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 12140547 від 12 жовтня 2010 року. Домоволодіння складається з житлового будинку з розміром житлової площі 30,5 кв.м. та надвірних споруд.
У ОСОБА_4 було двоє дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є рідними братом і сестрою.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Одесі, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Іллічівським відділом РАГС, де його батьками записано ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ..
Отже, позивач є сином ОСОБА_5 та, відповідно, внуком ОСОБА_4 і племінником ОСОБА_6 ..
Батько позивача ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть, виданого Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, серії НОМЕР_2 , актовий запис № 2691 від 18 березня 2006 року. Таким чином після його смерті відкрилася спадщина на належне померлому майно.
Із заявою про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_5 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась його донька - ОСОБА_6 , вказуючи, що її рідний брат ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а інших спадкоємців немає. На підставі наданих документів і відсутності заяв про прийняття спадщини від інших спадкоємців державним нотаріусом П'ятої одеської державної нотаріальної контори Ланським А.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВЕС №120740 від 23.11.2006р., зареєстровано в реєстрі №3-1097. Спадкове майно, на яке було видано свідоцтво складається з: домоволодіння з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з черепашникового житлового будинку під літ. "А", житловою площею 30,5 кв.м., надвірних споруд: "Літера "Б" - літня кухня, "Н" - гараж, № 3,4 - огорожа, І - вимощення, які розташовані на земельній ділянці розміром 1072 кв.м., на самочинно збудовані: погріб з шийкою - літера "И", житловий будинок - літера "Г", прибудова - літера "г", прибудова - літера "а1", убиральні - літера "Д", "З", "П", сараї- літера "О", "К", душова - літера "Е", навіс - літера "Е".
З витягу про реєстрацію права власності КП «ОМБТІ та РОН» №12967395 від 19.12.2006р. вбачається, що ОСОБА_6 зареєструвала право приватної власності на підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину.
ОСОБА_6 та ОСОБА_5 являлись рідними сестрою і братом та після смерті свого батька - ОСОБА_4 , як спадкоємці першої черги, мали право на спадщину у рівних частках.
11 грудня 2013 року, у зв'язку з порушенням права ОСОБА_1 на 1/2 частину домоволодіння, останнім було подано позовну заяву про визнання права власності в порядку спадкування за правом представлення на 1/2 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до резолютивної частини рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 березня 2014 року, судом позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВЕС №12040 від 23 листопада 2006 року, виданого ОСОБА_6 , державним нотаріусом П'ятої одеської державної нотаріальної контори Ланським А.В., 1/2 частині спадкового майна визнано недійсним; за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку спадкування за правом представлення на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке в цілому складається житлового будинку під літ "А" , житловою площею 30, 5 кв.м., надвірних споруд : літ "Б" - літня кухня, "Н" - гараж, № 3, 4 огорожа, 1 - вимощення, які розташовані на земельній ділянці розміром 1072 кв.м..
Отже, наразі ОСОБА_1 є власником 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке в цілому складається з житлового будинку під літ «А», житловою площею 30,5 кв.м., надвірних споруд: літ «Б» - літня кухня, «Н» - гараж, №3, 4 огорожа, 1 - вимощення, які розташовані на земельній ділянці розміром 1072 кв.м., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 липня 2014 року.
Також судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , згідно свідоцтва про смерть, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління, актовий запис №6383, серія НОМЕР_3 .
З матеріалів даної спадкової справи, суд встановив, що ОСОБА_6 за життя склала заповіт від 07 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського округу Колмаковою Н.В., у якому заповіла все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті - її чоловіку ОСОБА_9 .
У власності ОСОБА_6 на день відкриття спадщини перебували:
- будинок за адресою: АДРЕСА_4 , померла володіла ним на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колмаковою Н.В. від 14.08.1998р. за реєстром 2702, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості в книзі: 228, на стр. 191, номер запису: 23472;
- земельна ділянка, площею 0,0631 га, кадастровий номер 5110136900:38:009:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , ця земельна ділянка належала ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ОД №046565, виданого Одеською міською радою 02.12.2004р., зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право класності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за №010450501557;
- 1/2 частина домоволодіння по АДРЕСА_1 , згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якому міститься запис про державну реєстрацію, що здійснений 18 червня 2014 року о 16:07:53 державним реєстратором Дубровіною О.В., про набуття на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси в справі №521/20745/13-ц від 31 березня 2014 року права спільної часткової власності на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
Спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_6 - ОСОБА_9 подав заяву №37 від 03 вересня 2013 року про прийняття спадщини. Нотаріусом було перевірено статус спадкоємця за заповітом ОСОБА_9 , на підтвердження чого останньому 29 грудня 2014 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на земельну ділянку, площею 0,0631 га, кадастровий номер 5110136900:38:009:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровано в реєстрі за №1425 та свідоцтво за заповітом на будинок за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровано в реєстрі №1425.
Із заявою про видачу свідоцтва на право власності за заповітом на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , ОСОБА_9 не звертався. А тому в цій частині ним спадщину прийнято не було.
ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , згідно свідоцтва про смерть, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис №6932, серія НОМЕР_4 .
Позивач не вірно визначив відповідача у даному позові, оскільки помилково вирішив, що після смерті ОСОБА_9 , 1/2 частина домоволодінням по АДРЕСА_1 перейшла до доньки ОСОБА_9 - ОСОБА_3 .
Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
На позивачеві лежить обов'язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.
Законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Так, позивачем в позовних вимогах визначений відповідач, а саме ОСОБА_3 , однак вона є неналежним відповідачем у даних цивільних правовідносинах, оскільки відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник, а ОСОБА_3 ніколи не володіла 1/2 частиною вищезазначеного домоволодіння.
Також, слід зазначити, що позивач знав, що 1/2 частина спірного домоволодіння, на яку просить визнати право власності за набувальною давністю, перебувала у власності ОСОБА_6 ..
Факт відмови ОСОБА_6 від права власності на належне їй нерухоме майно - спірну частину домоволодіння суд першої інстанції не встановив.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу набуття ним права власності за набувальною давністю посилався на те, що він добросовісно заволодів вказаним вище нерухомим майном, відкрито та безперервно користується ним, підтверджуючи зазначену обставину наявністю у нього документів про оплату необхідних комунальних платежів, копії яких долучені до матеріалів справи.
Однак доказів того, що позивачу не було відомо про те, що право власності на частину домоволодіння належить ОСОБА_6 , суду не надано. А дана обставина є обов'язковою при доказуванні набуття права власності за набувальною давністю.
Виходячи зі встановлених, на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, фактичних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на спірну частину домоволодіння за набувальною давністю відсутні.
Отже, зазначені обставини в сукупності унеможливлюють застосування до спірних відносин положень статті 344 ЦК України і визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.
Такі висновки суду є правильними, з ними погоджується й апеляційний суд, а тому відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи заявника стосовно належного користування домоволодінням, а також оплати спожитих комунальних послуг не спростовують правильності оскаржуваного судового рішення, оскільки лише факт проживання позивача у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, непогодження із встановленими судами обставинами справи та ухваленим рішенням, переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Тому суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Суд першої інстанції відповідно до ст. ст. 89, 263 ЦПК України ухвалив рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами та випливають із встановлених обставин, та визначив правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, внаслідок чого дійшов законного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ..
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу Іванцової Зої Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 15 липня 2021 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький
А.І.Дришлюк
Р.Д.Громік