Справа № 454/1536/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/391/21 Доповідач: ОСОБА_2
12 липня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження №12019140310000251 від 10 травня 2019 року про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , раніше згідно ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 з доповненнями на вирок Сокальського районного суду Львівської області 22 лютого 2021 року, -
встановила:
вироком Сокальського районного суду Львівської області 22 лютого 2021 року ОСОБА_6 визнано винним за ст. 185 ч.1 та ст. 185 ч.3 КК України та призначено покарання за ст. 185 ч.1 КК України у вигляді 1(одного) року обмеження волі таза ст. 185 ч.3 КК України у вигляді 4(чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч.1 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного йому судом покарання у вигляді позбавлення волі та встановлено іспитовий строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_6 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи.
Вирішено питання з речовими доказами.
Згідно вироку, обвинувачений ОСОБА_6 26 квітня 2019 року приблизно о 23 годині, з метою вчинення крадіжки чужого майна, шляхом вільного доступу, зайшов через відчинені вхідні двері в приміщення храму Архієрея Михаїла, що розташований по АДРЕСА_2 , де зі скриньки для пожертв таємно викрав грошові кошти в сумі 700 гри., які були виручені за реалізацію парафіянам церковних воскових свічок та з місця вчинення злочину втік, в подальшому розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Крім цього, ОСОБА_6 10 травня 2019 року приблизно о 01 годині, діючи повторно, з метою викрадення чужого майна проник через бокове металопластикове вікно у приміщення храму « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що розташований по АДРЕСА_3 , де із двох дерев'яних скриньок для пожертв таємно викрав грошові кошти в сумі 11000 грн, які були пожертвувані парафіянами на потребу храму за період часу із 30.03.2019 року , та з місця вчинення злочину втік, в подальшому розпорядившись викраденим на власний розсуд.
На вирок суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій просить оскаржуваний вирок скасувати, вважає що призначене йому покарання є надто суворим.
В доповненнях до апеляційної скарги просить змінити вирок Сокальською районного суду Львівської області від 22.02.2021 року у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та призначити ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст. 185 КК України у виді 1 року обмеження волі, за ч. З ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 у виді 2 років позбавлення волі.На підставі ч.1 ст. 70 КК України, призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим та остаточно призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі.На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання, якщо засуджений протягом 1 (одного) року не вчинить нового злочину та виконає, покладені на нього обов'язки.
Зазначає, що на його думку судом обрано затяжку міру покарання, незважаючи на те, що всудовому засіданні: вину в інкримінованованих злочинах я визнав повністю, завдану шкоду частково відшкодував;у вчиненому щиро розкаявся та обіцяв не вчиняти у подальшому правопорушень;активно сприяв розкриттю злочину;не судимий;є особою молодого віку, 30 років;претензій та нарікань за місцем проживання не має.
Звертає увагу, що при обранні міри покарання суд не знайшов обставин, що обтяжують покарання, натомість обставин, що пом'якшують покарання є більш як достатньо.Щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.Більше того, ОСОБА_6 активно сприяв слідству та суду у розкриттю злочину.
Апелянт вважає, що більш доцільніше було б призначити йому покарання із застосуванням статей 69 та 75 КК України.
Заслухавши доповідь судді, виступ захисника та обвинуваченого, які підтримали подану апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив подану апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу , та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, кваліфікація його дій за ч.1 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України у апеляційній скарзі не оспорюються і судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Що стосується доводів апелянта про доцільність застосування до обвинуваченого при призначенні покарання положень ст. 69 КК України, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки згідно роз'яснень наведених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині; вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Як передбачено статтями 50, 65 КК, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно вимог ч. 1 ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Отже, підставами призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, визнано дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, та мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; дані, які певним чином характеризують особу винного.
Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував обставини кримінального правопорушення, його наслідки, характер та ступінь участі обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, дані про особу, обставини, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а саме, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше не судимий згідно ст. 89 КК України, те, що обвинувачений має постійне місце проживання, по місцю проживання характеризується посередньо, не одружений, не працюючий, з середньою освітою, на обліку в лікаря нарколога не перебуває, на обліку в лікаря психіатра не перебуває. Суд першої інстанції визнав як пом'якшуючі покарання обвинуваченого ОСОБА_6 обставини щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
При цьому, на переконання колегії суддів, слід враховувати, що саме по собі визнання своєї вини не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання стало результатом тривалого роздуму і впертої внутрішньої боротьби, свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку. Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винним своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які йому ставляться в провину. Щире каяття характеризує поведінку винної особи після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб'єкта. Стан щирого каяття характеризується тим, що суб'єкт справді засуджує свій вчинок. При цьому особа визнає антигромадський характер вчинку й готова нести відповідальність.
Крім цього, норми КК наділяють суд правом вибору у встановлених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає взяття до уваги й оцінку відповідно до визначених законом критеріїв усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Доводи наведені апелянтом у тій частині, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання явно несправедливе через суворість, свого підтвердження під час апеляційного розгляду не знайшли та колегія суддів вважає такі безпідставними і необґрунтованими.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що покарання, призначене ОСОБА_6 за ч.1 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів та підстав його вважати таким, що не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого немає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни вироку суду першої інстанції, у справі не встановлено, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 з доповненнями залишити без задоволення, а вирок Сокальського районного суду Львівської області 22 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4