Дата документу 19.07.2021 Справа № 334/1413/20
19 липня 2021 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний № 334/1413/20
Провадження № 22-ц/807/2455/21
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2020 року, в складі судді Ісакова Д.О., в справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк»з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала Заяву № б/н від 17 січня 2018 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 700, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Укладений договір, відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, є договором приєднання.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Пунктами 1.1.1.67, 1.1.5.1, 1.1.5.2 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин Договору.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, у зв'язку з чим станом на 30 січня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 28 427, 03 грн., яка складається з: 18781, 38 грн. - заборгованість за тілом кредиту: в т.ч.: 57, 34 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 18 724, 04 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1311, 81 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 6503, 98 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 0, 00 грн. - нарахована пеня; 0, 00 грн. - нарахована комісія; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина), 1329, 86 грн. - штраф (процентна складова).
Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість станом на 30 січня 2020 року у розмірі 28 427, 03 грн. за кредитним договором № б/н від 17 січня 2018 року, а також судові витрати у розмірі 2102, 00 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 17 січня 2018 року, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18 781, 38 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1388, 79 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги банку; в іншій частині рішення суду залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог лише посилаючись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 219 року, хоча вказаною постановою суду передбачена правова можливість стягнення процентів у порядку ст.. 625 ЦК України. Суд першої інстанції помилково не прийняв як доказ погодження між сторонами умов кредитування за договором - паспорт споживчого кредиту від 18 грудня 2017 року, який особисто підписаний відповідачем із зазначенням усіх розмірів процентів та штрафів. Судом не надано належної оцінки виписці по рахунку, в якій відображено та повідомлено позичальника про щомісячне нарахування процентів у відповідному розмірі.
Від відповідача до апеляційну суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових правовідносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи зазначене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2020 рокуне оскаржується сторонами в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18 781, 38 грн., апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками та штрафами, виходив з безпідставності позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві, а Умови та правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору від 17 січня 2018 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 17 січня 2018 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 11).
За змістом вказаної заяви ОСОБА_1 погодилась, що, підписуючи вказану анкету-заяву вона згідно ст. 634 ЦК України в повній мірі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, які розміщені на офіційному сайті банку www.privatbank.ua та які разом з пам'яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування, примірник якого вона отримала шляхом самостійного роздрукування.
До заяви позивач додав паспорт споживчого кредиту від 17 січня 2018 року, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 12-31).
Відповідно до наданого банком розрахунку, розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 17 січня 2018 року станом на 30 січня 2020 року становить 28 427, 03 грн., яка складається з: 18781, 38 грн. - заборгованість за тілом кредиту: в т.ч.: 57, 34 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 18 724, 04 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1311, 81 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 6503, 98 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.. 625 ЦК України; 1 829, 86 грн. - заборгованість по судовим штрафам (а.с. 6-10).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Саме такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 17 січня 2018 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 17 січня 2018 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, неустойки та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Тарифи з обслуговування кредитних карт "Універсальна", Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 17 січня 2018 року.
Анкета-заява від 17 січня 2018 року, підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей щодо визначеної процентної ставки, умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також щодо погодження сторонами розміру відсотків відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
АТ КБ "ПриватБанк", обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення вищевказаних відсотків, у позовній заяві посилався на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг (редакція від 01.04.2019), відповідно до якого в разі порушення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84, 0% - для картки «Універсальна голд».
Із розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, вбачається, що банк нараховує відсотки згідно ст. 625 ЦК України з 01 вересня 2019 року за процентною ставкою - 84,0 % (а.с. 10).
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, не у розмірі, встановленому законом (3% річних), а у розмірі, зазначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг (84,0 %).
Проте, як вже зазначалось, Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 17 січня 2018 року.
Отже, доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив у стягненні відсотків, нарахованих за ст.. 625 ЦК України, є необґрунтованими.
Посилання апеляційної скарги про те, що суд, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, не звернув уваги на те, що вказаною постановою передбачено можливість стягнення відсотків відповідно до ст.. 625 ЦК України, не спростовують висновків суду, оскільки банком не заявлялись вимоги про стягнення трьох процентів річних згідно ст. 625 ЦК України, нарахованих на прострочений кредит, а вказані відсотки розраховані у розмірі, зазначеному в Умовах та правилах надання банківських послуг.
До того ж, анкета-заява, підписана відповідачем, не містить строку повернення кредиту.
Крім того, в апеляційній скарзі банк посилається на те, що у паспорті споживчого кредиту (а.с. 12-13) погоджено істотні умови договору.
Проте, анкета-заява, підписана ОСОБА_1 не містить умов про те, що складовою невід'ємною частиною Договору банківського обслуговування є Паспорт споживчого кредиту.
Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо типу кредитного продукту як «Універсальна», так і «Універсальна Голд», за якими вказані різні умови. Також зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів, тощо. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Крім того, зі змісту даного паспорту вбачається, що інформація зазначена у ньому зберігає чинність та є актуальною лише в період з 17 січня 2018 року до 01 лютого 2018 року, що є значно меншим періодом, ніж той, за який банк здійснює розрахунок заборгованості.
Отже, зазначений паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовану загальну вартість кредиту за двома кредитними картками та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
За вказаних обставин, твердження в апеляційній скарзі про те, що істотні умови договору (процентну ставку за користування кредитними коштами, неустойка ) погоджено між сторонами у паспорті споживчого кредиту, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків, в т.ч. нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України за процентною ставкою 84 %, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та неустойкою (штрафами) є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах.
Доводи апеляційної скарги про те, що виписка по особовому рахунку є належним доказом того, що відповідач повідомлений про щомісячне нарахування відсотків, є неприйнятними з мотивів, викладених вище.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2020 рокув частині, що оскаржується, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складено 19 липня 2021 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова