печерський районний суд міста києва
Справа № 757/30790/19-ц
"17" червня 2021 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Остапчук Т.В.
при секретарі судових засідань Москаленко А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів визнання договору дійсним та відшкодування банківського вкладу,-
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати дійсним укладений 26 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро; визнати за нею право на отримання гарантованої суми банківських вкладів у межах 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 26лютого 2015 року вона та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 011-03727-260215 у євро , відповідно до умов якого банк залучив як депозит суму у розмірі 1435 євро на строк до 12 березня 2015 року. Листом АТ «Дельта банк» від 19 жовтня 2015 року повідомило, що укладені ними договори № 011-03727-260215 від 26.02.2015р. та Договір № 009-03616-190215 від 19.02.2015р. є нікчемним у силу вимог п.7 ч.3 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Представник позивача просив позов задовольнити, справу розглянути у відсутність.
Представник відповідача надав відзив на позов.
Представник 3-ї особи надав письмові пояснення .
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 18.06.2019р. відкрито провадження в порядку загального.
Вимоги обґрунтувала тим, що законних підстав для відмови їй у виплаті гарантованої суми коштів за договорами депозитів та не включення її до реєстру вкладників немає.
Суд встановив, що 26 лютого 2015 року позивачка та Банк уклали договір № 011-03727-260215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро, за умовами якого сума вкладу складає 1435 євро та залучається строком з моменту зарахування вкладу на рахунок по 12 березня 2015 року включно під 4,5 процентів річних.
Платіжним дорученням № 46532240 від 26 лютого 2015 року на вкладний (депозитний) рахунок позивачки перерахувано кошти в розмірі 1435 євро.
Правління Національного банку України (далі - НБУ) постановою від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ відніс Банк до категорії проблемних строком до 180 днів.
Цією постановою вирішено з дня її прийняття до кінця строку запровадити для банку обмеження, зокрема: здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсязі, що не перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валюти), та за процентними ставками, не вищими, ніж середні по банківській системі; не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, окрім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
Банк наказом від 03 листопада 2014 року № 2650 з метою стабілізації діяльності банку запровадив з 04 листопада 2014 року ряд обмежень, серед іншого: не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до 04 листопада 2014 року, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.
02 березня 2015 року Правління НБУ ухвалило постанову № 150 про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та визнало такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних».
02 березня 2015 року виконавча дирекція Фонду ухвалила рішення № 51, відповідно до якого з 03 березня 2015 року розпочинається процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено на 3 місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 жовтня 2015 року № 181, «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку, визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону № 4452-VІ, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам Банку за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08 жовтня 2015 року.
Листом АТ «Дельта банк» від 19 жовтня 2015 року повідомило, що укладені ними договори № 011-03727-260215 від 26.02.2015р. та Договір № 009-03616-190215 від 19.02.2015р. є нікчемним у силу вимог п.7 ч.3 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Щодо обраного позивачем способу захисту
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18).
У справі, позивачка звертаючись до суду з позовом просила визнати дійсним укладений 26 лютого 2015 року між нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у євро, який відповідачем віднесено до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду.
Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами.
Відповідно до статті 3 цього Закону Фондє установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини першої статті 36 вказаного Закону Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно з частиною третьою статті 37 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноваженнях Фонду.
Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.
За статтею 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Водночас стаття 215 ЦК України визначає загальні засади недійсності правочину. Відповідно до частини другої цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Тож за результатами перевірки, здійсненої Фондом відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати нікчемність правочинів. Вони лише виявляють і фіксують у відповідному наказі ті правочини, які є нікчемними, виходячи з приписів закону.
Отже, відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, яке є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку, а відповідно до закону з моменту його укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16 та від 5 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.
Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу прямих вимог статті 216 ЦК України, за змістом якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Разом з тим, як вже зазначалося вище, у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Такий випадок передбачений, зокрема, частиною другою статті 220 ЦК України, за змістом якої суд може (за наявності певних умов) визнати дійсним договір, який є нікчемним у зв'язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такого договору.
Також за абзацом другим частини другої статті 221 ЦК України на вимогу заінтересованої особи суд може визнати дійсним правочин, нікчемний за абзацом першим частини другої цієї статті, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи.
З системного аналізу наведених норм вбачаються певні ознаки, що є спільними для випадків, коли законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду.
Так, у кожному з наведених випадків відповідний правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону на те і ці підстави існуючої нікчемності правочину, як і обставини, у зв'язку з якими вони склалися, визнаються та не оспорюються сторонами.
Сторони усвідомлюють, що правочин не спричинив та не спричинятиме в майбутньому будь-яких правових наслідків, крім наслідків його нікчемності, не спричиняє прав і обов'язків, які малися на меті внаслідок вчинення такого правочину.
Оскільки сторони усвідомлюють нікчемність правочину в силу припису закону, то метою звернення заінтересованої особи до суду є надання юридичної сили, легітимності такому нікчемному правочину шляхом прийняття про це судового рішення, що і зумовить настання відповідних прав та обов'язків у сторін правочину.
Повноваження суду щодо узаконення нікчемного правочину чітко та недвозначно передбачені цивільним законодавством.
Тож визнання нікчемного правочину дійсним на підставі рішення суду є можливе у випадках, прямо встановлених цивільним законодавством, тоді цивільні права і обов'язки виникають з рішення суду (частина п'ята статті 11 ЦК України), а без такого рішення суду не існували та не існуватимуть.
Натомість вимога про визнання правочину дійсним та наведені підстави позову у справі, наведеним вище ознакам не відповідають.
Навпаки, за змістом позовних вимог позивачка вважає, що укладений 26 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу, віднесений Фондом до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, таким не є, підстави та обставини його нікчемності відсутні, з чим інша сторона не погоджується. Саме тому, а не в силу відсутності судового рішення про дійсність (узаконення) нікчемного правочину, порушене її право на відшкодування коштів за вкладом у неплатоспроможному банку за рахунок Фонду, а її не повідомлено про її включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Отже, заявлена у цій справі вимога про визнання правочину щодо укладення договору банківського вкладу дійсним за своєю природою є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі щодо права на отримання гарантованого відшкодування. Позивачка у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку обставинам, які підлягають встановленню та оцінці судами в іншій справі у межах спору позивачки з Фондом про її право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивачки з АТ «Дельта банк» щодо права на включення її вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Що ж до вимоги про визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом за рахунок коштів Фонду, то така вимога за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим спором і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.
Відповідні правові позиції у подібних правовідносинах було висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 4 вересня 2019 року у справі № 466/7405/16-ц.
Тож у разі, якщо позивачка вважає, що невключення її до загального реєстру вкладників, які мають право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за відсутності законних підстав відносити спірний правочин до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, порушує її майнові права вкладника банку, то позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав в інший спосіб, з урахуванням статті 54 Закону № 4452-VI. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18).
Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до нікчемних правочинів у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, як належного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах, фактично йдеться не про надання судовим рішенням юридичної сили нікчемному правочину, а про встановлення юридичного факту для вирішення іншого спору - про визнання за позивачкою права на гарантоване державою відшкодування, яке за своєю суттю є публічно-правовим та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Водночас у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 за позовом фізичної особи до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, Фонду, Велика Палата Верховного Суду визначила, що вимога позивача до уповноваженої особи Фонду та Фонду про визнання правочину позивача з третьою особою у справі (юридичною особою) дійсним є фактично вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачами щодо права на отримання гарантованого відшкодування, а тому не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному).
У постанові від 12 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5.05.2020р. (справа № 750/3917/17) вказано вирішуючи питання юрисдикційності спору, зробила висновок, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 за позовом фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржувані судові рішення та направила справу на новий судовий розгляд. При цьому вважала, що суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову, не встановивши фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
З огляду на зміст указаних постанов у справах № 638/17850/17, № 820/11591/15 та № 826/1476/15 і наведений вище зміст постанови від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові № 598/1470/15-ц, немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи, що, спір у частині визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до недійсних у розумінні статті 38 Закону № 4452-VI не підлягає розгляду в судах взагалі, а позовні вимоги до банку в частині визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом не відносяться до юрисдикції загальних судів провадження у справі слід закрити.
Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів визнання договору дійсним та відшкодування банківського вкладу закрити.
Апеляційну скаргу на ухвалу може бути подано протягом пятнадцяти днів з дня складання повного тексту до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Дата складення повного тексту ухвали 9.07.2021р
Суддя Остапчук Т.В.