печерський районний суд міста києва
Справа № 757/26200/21-к
10 червня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна, -
Прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку автомобіля Skoda Fabia, реєстраційний номер, НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи внесене клопотання, сторона кримінального провадження, вказує, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000591 від 19.06.2020 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 3 ст. 365-2 КК України.
Прокурор та особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак в засідання не з'явилися.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя прийшов наступного висновку.
Так, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020000000000591 від 19.06.2020 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 3 ст. 365-2 КК України.
18.05.2021 року під час проведення обшуку автомобіля Skoda Fabia, реєстраційний номер, НОМЕР_1 , було виявлено та вилучено мобільний телефон, Asus Z01KD, imei 1: НОМЕР_2 , imei 2: НОМЕР_3 із встановленими sim-картами мобільних операторів із абонентськими номерами: НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 .
Відповідно до ст. 131 КПК України при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку..
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно положень ч. 3 ст. 172 КПК України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а у разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків - після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Зокрема, під час розгляду вказаного клопотання про арешт майна, прокурором не надано слідчому судді доказів на підтвердження того, що арештоване майно набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, є предметом кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 197-1, ч. 3 ст. 365-2 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 168 КПК України слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.
Разом з тим, всупереч вимогам ч. 3 ст. 168 КПК України прокурором не надано даних про забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна, оскільки при передачі тимчасово вилученого майна складається протокол, у якому вказується, хто передав і яка уповноважена службова особа прийняла майно, із зазначенням його назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого воно виготовлено, та індивідуальних ознак.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 КПК України суд не має права виконувати функції сторін кримінального провадження, закон забороняє суміщення функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду в покладення їх на одного суб'єкта, тим більше самостійно витребувати у сторони обвинувачення будь-які документи на підтвердження доводів клопотання.
Зокрема, в клопотанні та долучених до нього матеріалах з достатньою повнотою органом досудового розслідування не обґрунтовано, яким саме чином всі перелічені речі та документи є предметом, доказом злочинів, засобом чи знаряддям їх вчинення, набуті злочинним шляхом, чи використовувалися під час вчинення вказаних кримінальних правопорушень, прокурором під час формування даного клопотання не враховано всі обставини провадження, що може призвести до неправильного застосування кримінального процесуального закону України та потягти за собою обмеження прав третіх осіб.
Право власності будь-якої особи є непорушним і перебуває під захистом як національного, так і міжнародного права, зокрема, ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин, клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна, підлягає поверненню для усунення недоліків.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 26, 98, 168, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна, - повернути прокурору, для усунення недоліків.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1