19 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/2977/20 пров. № А/857/7180/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (суддя - Друзенко Н.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Рівне, дата складення повного тексту - 23.12.2020 року),
в адміністративній справі №460/2977/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У квітні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні позивачу перерахунку з 23.10.2002 пенсії по інвалідності 2 групи від захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, підвищення до пенсії в розмірі однією мінімальної заробітної плати, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991; 2) зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату з 23.10.2002 року пенсії по інвалідності, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, у розмірах 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, підвищення до пенсії в розмірі однією мінімальної заробітної плати, відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; 3) поновити позивачу строк звернення до суду із даним адміністративним позовом, розглянувши позовні вимоги з часу призначення пенсії по інвалідності, тобто з 23.10.2002 року.
Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року було зупинено провадження у справі №460/2977/20 до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №510/1286/16-а.
Ухвалою цього ж суду від 26.11.2020 року поновлено провадження у справі №460/2977/20.
Ухвалою цього ж суду від 23.12.2020 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про закриття провадження в адміністративній №460/2977/20 - задоволено частково. Закрито провадження в адміністративній справі №460/2977/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в частині позовних вимог про: - визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю в розмірах, які передбачені статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2011 по 18.06.2011; - визнання незаконними та протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку державної пенсії та додаткової пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 13.07.2007 по 25.03.2010; - зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з 01.01.2011 по 18.06.2011 зробити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, згідно із статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; - зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з 13.07.2007 по 25.03.2010 зробити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та державної пенсії, згідно із частиною четвертою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року адміністративний позов - задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 в періодах з 23.10.2002 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2010 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, не в тих розмірах, які передбачені статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 17.08.2018 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 в періодах з 23.10.2002 по 11.01.2005, з 26.03.2010 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії по інвалідності, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та за період з 23.10.2002 по 12.07.2007, з 26.03.2010 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, не в тих розмірах, які передбачені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за періоди з 23.10.2002 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2010 та з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням раніше виплачених сум, доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює одній мінімальні заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 з 17.07.2018 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, у розмірі, що дорівнює одній мінімальні заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 23.10.2002 по 11.01.2005, з 26.03.2010 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум, державну пенсію по другій групі інвалідності згідно із частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (виходячи з розміру визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 23.10.2002 по 12.07.2007, з 26.03.2010 по 22.07.2011 та з 01.01.2014 по 02.08.2014, з урахуванням раніше виплачених сум щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком (виходячи з розміру визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З рішенням суду першої інстанції від 23.12.2020 року не погодився відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що розмір та порядок отримання соціальних виплат згідно із статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначається Кабінетом Міністрів України і в даному випадку мала місце зміна законодавства, а отже відповідач правомірно здійснював нарахування і виплату позивачу його пенсії відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім того, зазначає, що з 01.01.2016 відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 №987-VIII, до Закону включено статтю 39 такого змісту «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Оскільки до категорії осіб, які працюють у зоні відчуження, позивач не належить, то підстав для виплати доплати, передбаченої статтею 39 вказаного Закону, немає. Вказує апелянт, що із 01.01.2015 року стаття 2 Закону №791а визначає категорії зон радіоактивного забруднення територій, серед яких немає зони посиленого радіоекологічного контролю, а отже, з цього часу зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій. Також покликається апелянт на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із відповідними позовними вимогами. Отримуючи щомісяця пенсійні виплати позивач могла дізнатися про порушення своїх прав та своєчасно звернутися до суду за їх захистом, однак позивач звернулася до суду лише 17 квітня 2020 року.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 23.12.2020 року та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з урахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), проживає в селищі міського типу Володимирець Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю (а.с. 4-11).
З 23.10.2002 позивач отримувала пенсію по інвалідності ІІ групи за нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В період з 12.01.2005 по 13.01.2008 позивач перебувала на пенсійному обліку та отримувала пенсію по інвалідності II групи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В період з 14.01.2008 по 11.09.2008 позивач перебувала на обліку та отримувала пенсію по інвалідності II групи відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В період з 12.09.2008 по 04.05.2009 позивач перебувала на обліку та отримувала пенсію по інвалідності II групи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В період з 05.05.2009 по даний час позивач перебуває на обліку та отримує пенсію по інвалідності II групи відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вказані обставини підтверджуються копіями матеріалів пенсійної справи позивача (а.с. 43-56).
Позивач звернулася до відповідача із заявою від 11.03.2020 року, у якій просила провести нарахування та виплату підвищення, додаткової та державної пенсій в розмірах, передбачених відповідно статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а.с. 13).
У відповідь на письмову заяву позивача відповідач листом від 24.03.2020 року повідомив, що нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України. В період часу з 1 січня по 2 серпня 2014 року позивач отримував основну державну пенсію по інвалідності, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, визначених постановами Кабінету Міністрів України №745 від 06.07.2011 та №1210 від 23.11.2011, а також вказав про відсутність підстав для проведення виплат у розмірах, які передбачалися статтями 50, 54 Закону №796-XII у редакції, яка діяла на момент виникнення права на отримання пенсії, з огляду на втрату нею чинності. Починаючи з 01.01.2016 позивач взагалі не отримував підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю (а.с. 16).
Не погоджуючись із позицією відповідача, позивач звернулася до адміністративного суду із даним позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем строки звернення до суду з даним позовом не пропущено. Нарахування позивачу додаткової та державної пенсії, доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, в періоди, в яких жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 39, 50, 54 Закону №796.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись". Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Водночас, колегія суддів апеляційного суду наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
У розглядуваній адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до обсягу заявлених позовних вимог, та з врахуванням ухвали суду першої інстанції від 23.12.2020 року про закриття провадження у справі, предметом судового розгляду являються питання щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу за періоди із 23.10.2002р. по 12.07.2007р. та з 26.03.2010 року - згідно статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII, та за періоди із 23.10.2002р. по 31.12.2010р. та з 19.06.2011 року - згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII.
Як видно з матеріалів справи, звертаючись у березні 2020 року до відповідача із заявою щодо перерахунку державної пенсії, додаткової пенсії, та доплати (підвищення) до пенсії, згідно статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII, позивач вже знала, що у спірні періоди такі виплачувались їй у неналежному розмірі.
Проте з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за вищевказані періоди позивач звернулася лише 17.04.2020, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС.
При цьому, отримання позивачем листа відповідача від 24.03.2020 у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону №1788-ХІ та статті 46 Закону №1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення частини позовних вимог адміністративного позову без розгляду.
Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частинами 3 і 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За таких обставин, оцінивши зібрані докази у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України є підставними і обґрунтованими, а тому позовну заяву ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, в частині позовних вимог за період з 23 жовтня 2002 року по 16 жовтня 2019 року включно необхідно залишити без розгляду.
Відносно решта позовних вимог про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, тобто відносно питання щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу за період із 17.10.2019 року (в межах шестимісячного строку звернення до суду) - згідно статей 39, 50, 54 Закону №796-XII, то колегія суддів зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із частиною четвертою статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 - згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008), в усіх випадках розміри державної пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Частиною першою статті 50 цього ж Закону у цій же редакції, передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 63 Закону №796-XII, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIII від 28.12.2014, пунктом 63 якого розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону №79-VIII не були визнанні неконституційними.
Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону №79-VIII, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статями 50, 54 Закону № 796-XII.
Матеріалами справи підтверджується, що нарахування та виплата позивачу основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статями 50, 54 Закону №796-XII, здійснюється у відповідності до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011.
Таким чином, суд приходить до висновку, що виплачуючи позивачу з 17.10.2019 додаткову та державну пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону №796, у порядку та розмірах, встановлених Порядком №1210, відповідач діяв правомірно, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за вказаний період.
Відносно позовних вимог щодо нарахування та виплати доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону №769-ХІІ, заявлених в межах шестимісячного строку звернення до суду, тобто з 17.10.2019, слід зазначити наступне.
Статтею 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Частиною 2 цієї статті визначено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015, пп.7 п.4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення ст.ст. 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон №987 «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону №796-ХІІ ст.39 наступного змісту: «громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп.2, абз.1, 2 пп.3, пп.4, абз.1, 2 пп.5, абз.1 - 4 пп.6, пп.7 п.4 розділу I Закону №76-VIII.
За змістом ч. 2, 3 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена, встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Водночас, Закон №796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-XII «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а-XII ).
Приписами частини 1 ст.2 Закону №791а-XII (у редакції, чинній до 01.01.2015) визначено чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Згідно з ч. 2 - 3 ст.2 Закону №791а-XII, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Відповідно до Переліку смт.Володимирець, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону №76 у ст.2 Закону №791а-XII внесено зміни, якими абз.5 ч.2 ст.2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Відтак, з 01.01.2015 зазначена стаття визначає такі категорії зон забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
З огляду на викладене, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-XII.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп. 2, абз. 1, 2 пп. 3, пп. 4, абз. 1, 2 пп. 5, абз. 1 - 4 пп. 6, пп. 7 п. 4 розділу I Закону №76-VIII.
Натомість, жодні зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-XII, не визнавались неконституційними.
Отже, чинна на момент звернення до суду редакція ст.2 Закону №791а-XII не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
При цьому, судом встановлено, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Таким чином, незважаючи на те, що позивач зареєстрований в смт.Володимирець, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони посиленого радіологічного контролю, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, смт.Володимирець згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону №791а.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Колегія суддів зазначає, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з того самого питання.
У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.
Вирішуючи зазначену правову колізію, колегія суддів вказує, що Закон №791а-XII «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106.
Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII.
З аналізу частин 2 - 3 статті 2 Закону №791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом №791а-XII.
Колегія суддів вважає, що відновлення дії ст.39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20 від 23 вересня 2020 року, рішення у якій залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 березня 2021 року (провадження №11-344заі20).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії за розглядуваний період із 17 жовтня 2019 року.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статей 317, 319 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про залишення частини позовних вимог без розгляду та відмовою у задоволенні решта позовних вимог, з наведених вище підстав, а тому вимоги апеляційної скарги необхідно частково задоволити.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - задоволити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року в адміністративній справі №460/2977/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, в частині позовних вимог за період з 23 жовтня 2002 року по 16 жовтня 2019 року - залишити без розгляду.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, за період із 17 жовтня 2019 року - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль