19 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6151/20 пров. № А/857/6983/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Судової - Хомюк Н.М., Шевчук С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, прийняте суддею Дорошенко Н.О., в м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 460/6151/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дії та рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:
1) визнати протиправними дії та рішення відповідача в частині нарахування та виплаті позивачу пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, підвищення до пенсії з 22.05.2008 року по липень 2011 року включно та з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року включно як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення в розмірах, визначених постановами Кабінету Міністрів України;
2) зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату:
- з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року включно пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком;
- з 22.05.2008 року по липень 2011 року включно та з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року включно підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленої Законами України «Про державний бюджет України на 2008-2011, 2014 роки.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначає, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням пов'язаним з Чорнобильською катастрофою. Також позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, та має статус непрацюючого пенсіонера. Відтак, позивач зазначив, що має право на отримання: підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам; державної пенсії особі з інвалідністю, захворювання якої пов'язане з Чорнобильською катастрофою, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює 8 мінімальним пенсіям за віком; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі з інвалідністю, захворювання якої пов'язане з Чорнобильською катастрофою, передбаченої статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює 75% мінімальної пенсії за віком. Однак, нарахування та виплату позивачу вказаних доплат у визначеному розмірі відповідачем здійснено не було. Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому підвищення до пенсії у період з 22.05.2008 року по липень 2011 року та з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, а державної та додаткової пенсії у період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, у належному розмірі, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення та є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), протиправними та такими, що порушують його право на отримання соціальної допомоги, гарантованої Конституцією України та визначеної статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 за періоди 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року, з 10 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року, з 1 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року державної пенсії як особі з інвалідністю ІІ групи, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за періоди 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року, з 10 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року, з 1 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року та з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року державної пенсії як особі з інвалідністю ІІ групи, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, визначеному статтею 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює 8 мінімальних пенсій за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), у розмірі, визначеному статтею 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює 75% мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за періоди з 1 січня 2010 року по 9 січня 2010 року та з 1 жовтня 2010 року по 30 листопада 2010 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за періоди з 1 січня 2010 року по 9 січня 2010 року та з 1 жовтня 2010 року по 30 листопада 2010 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що пенсійні виплати є періодичними, щомісячними платежами, а тому про порушення своїх прав позивач мав дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць. Звернувшись 19.08.2020 року з позовними вимогами за період з 22.05.2008 року по липень 2011 року включно та з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року включно, позивач пропустив строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску цього строку.
Апелянт зазначає, що розмір і порядок отримання соціальних виплат, згідно із статями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначається Кабінетом Міністрів України і, в даному випадку, мала місце зміна законодавства. Отже, відповідач правомірно здійснював нарахування і виплату позивачу його пенсії з відповідними надбавками за статтями 39, 50, 54 даного Закону у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.03.2004 року перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду. З 14.04.2006 року отримував пенсію по інвалідності ІІІ групи за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а з 20.04.2012 року по даний час отримує пенсію по інвалідності ІІ групи за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
З 20.04.2012 року позивачу довічно встановлено ІІ групу інвалідності, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 20.04.2012 року серії РВН № 0206312.
З ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером.
ОСОБА_1 з 15.02.1982 по даний час зареєстрований та постійно проживає в с. Велике Вербче, Сарненського району, Рівненської області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 року № 106, с. Велике Вербче, Сарненського району, Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 07.06.2006 року Рівненською обласною державною адміністрацією ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 1).
В січні 2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою щодо виплати йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, а також пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, визначених статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, а в лютому 2020 року - за період 22.05.2008 року по липень 2011 року, з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року та з 17.07.2018 року по даний час.
Листами ГУ ПФУ в Рівненській області від 25.02.2020 року № 1281-863/Х-02/8-1700/20 та від 06.03.2020 року № 1296-2168/Х-02/8-1700/20 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку вищевказаних підвищення до пенсії, державної та додаткової пенсії, оскільки розмір і порядок отримання соціальних виплат згідно із статями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначається Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право не перерахунок пенсії у розмірах визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини 1-3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведених норм вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення її прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду вона повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поряд з цим, слід наголосити на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду зазначив наступне.
Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.
Зокрема, згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року № 340/1019/19).
При цьому, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Відносно висновку суду першої інстанції про те, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з не проведенням таких виплат з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає, то такий висновок є безпідставним, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що отримання позивачем листів відповідача від 25.02.2020 року та від 06.03.2020 року у відповідь на його заяви не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Апеляційний суд встановив те, що з приводу правовідносин, які склались у позивача з відповідачем в 2008-2014 роках, позивач почав вчиняти активні дії (вирішив що його право порушене) в лютому 2020 року, тобто, майже через п'ять з половиною років після крайньої події, а саме отримання у серпні 2014 року пенсії у меншому, на думку позивача, розмірі, ніж це передбачено законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Отже, враховуючи те, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, позивач, щомісячно, з 25 травня 2008 по 25 серпня 2014 року, після 25 числа кожного місяця, зобов'язаний був знати про порушення своїх прав.
Апеляційний суд встановив, що крайня подія, якою позивач означає порушення свого права, пов'язана з отриманням пенсії у серпні 2014 року, яка мала бути виплачена не пізніше 25 серпня 2014 року, тому, приходить до переконання в тому, що строк звернення позивачу до суду із вимогою що стосуються цієї виплати необхідно обчислювати з 25 серпня 2014 року.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду 20 серпня 2020 року із позовом з приводу правовідносин, що стосуються нарахування та виплати пенсії за серпень 2014 року та більш ранній період, апеляційний суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду із вказаним позовом.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
У відповідності до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
У свою чергу, пунктом 8 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми процесуального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 319 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про залишення позову без розгляду з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі № 460/6151/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. М. Судова-Хомюк
С. М. Шевчук
Повний текст постанови складений 19.07.2021 року