19 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6997/20 пров. № А/857/7163/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Шевчук С.М., Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі №460/6997/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції Друзенко Н.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення 15.12.2020,-
ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно;
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті позивачу пенсії по інвалідності розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, та виплатити різницю між перерахованим розміром доплати та фактично отриманим;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії по інвалідності розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, та виплатити різницю між перерахованим розміром пенсій та фактично отриманим.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що позивач є особою, яка має третю групу інвалідності по захворюванню, яке пов'язане з Чорнобильською катастрофою та проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. Крім цього, позивач є пенсіонером, що перебуває на обліку у відповідача, та має право на доплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Стверджує, що в період часу з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач нараховував і виплачував доплату до пенсії, основну державну пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах значно менших за ті, які передбачені статтями 39, 50, 54 вищезазначеного Закону у редакції, яка діяла на момент виникнення права на отримання пенсії. З огляду на те, що відповідач в добровільному порядку відмовився провести відповідні донарахування пенсійних виплат, просив покласти на нього такий обов'язок в судовому порядку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 в періоді з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та державної пенсії по третій групі інвалідності, не в тих розмірах, які передбачені статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням раніше виплачених сум, доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік); зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком (виходячи з розміру визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність); зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням раніше виплачених сум, державну пенсію по третій групі інвалідності, згідно із частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - у розмірі шести мінімальних пенсій за віком (виходячи з розміру визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність).
Не погодившись з прийнятим рішенням Рівненського окружного адміністративного суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги зокрема обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано всіх обставин справи. При цьому зазначає, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Зауважив, що пенсійні виплати є періодичними платежами, які отримує безпосередньо особа, якій вони призначені. Отже позивач отримуючи щомісяця пенсійні виплати з 01.01.2014 міг дізнатися про порушення своїх прав та своєчасно звернутися до суду за їх захистом. Своєю чергою з позовною заявою до суду першої інстанції позивач звернувся лише 17.09.2020, що свідчить про порушення строку звернення до суду із позовом.
Крім того, апелянт вважає, що умовою звернення позивача до суду із цим позовом про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії в обов'язковому порядку має бути попереднє звернення з відповідною заявою, а не з заявою в порядку Закону України «Про звернення громадян», та відповідно отримання відповіді про відмову у її задоволенні. За таких умов, відсутній предмет спору та підстави для його задоволення.
Також Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області вважає, що діяло у порядку та спосіб, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), має третю групу інвалідності по захворюванню, яке пов'язане з Чорнобильською катастрофою та перебуває на обліку у відповідача. Також позивач проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та має право на виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.
В період часу з 1 січня по 2 серпня 2014 року позивач отримував підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, основну державну пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до статей 39, 50 та 54 Закону №796-XII, але в розмірах визначених постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У відповідь на письмову заяву позивача відповідач відповідно до листа від 10.07.2020 за №6489/6269/Г-02/8-1700/20 вказав про відсутність підстав для проведення виплат у розмірах, які передбачалися ст.ст. 39, 50 та 54 Закону №796-XII за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року.
Позивач не погоджуючись із позицією відповідача, звернувся до суду із позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: доплату до пенсії, передбачену ст. 39 Закону №796-ХІІ в розмірі двох мінімальних заробітних плат; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену ст. 50 Закону №796-ХІІ, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
При цьому, суд першої інстанції вважав, що початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання позивачем листа-відповіді пенсійного органу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23.11.2011, якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Однак з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за вищевказаний період ОСОБА_1 звернувся лише в вересні 2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що отримання позивачем листа відповідача від 10.07.2020 за №6489-6269/Г-02/8-1700/20 у відповідь на його заяву від 12.06.2020 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
На думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Також колегія суддів наголошує на тому, що метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може обмежувати строк звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушення її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, які виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
У контексті наведеного, колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону №1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 123 КАС України та залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду.
Застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 122, 123 КАС України узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а та Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 123 КАС України є підставними та обґрунтованими.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у справі №460/6997/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді С. М. Шевчук
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 19 липня 2021 року