Справа № 140/12076/20
Провадження № 2/169/323/21
12 липня 2021 року смт Турійськ
Турійський районний суд Волинської області в складі
головуючого судді Тітівалова Р.К.,
з участю:
секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Безсмертного О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Турійська селищна рада, до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про скасування наказу про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою,
18 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом про скасування наказу про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою № 3-4654/15-20-СГ від 18 травня 2020 року.
Позов мотивований тим, що йому 30 червня 2020 року Новодвірська сільська рада надала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва в селі Поляна Турійського району Волинської області. При зверненні до геодезичної організації для розроблення проєкту землеустрою йому стало відомо, що вищезазначеній земельній ділянці вже присвоєно кадастровий номер 0725583400:05:001:0010, тобто, проєкт землеустрою на земельну ділянку вже виготовлений, а земельна ділянка є сформованою в ДЗК. Такий проєкт виготовлено на підставі оскаржуваного наказу відповідача № 3-4654/15-20-СГ від 18 травня 2020 року, яким дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га надано ОСОБА_4 .
Вказуючи, що відповідач без погодження із Новодвірською сільською радою розпорядився земельною ділянкою, що розташована в межах населеного пункту села Поляна Новодвірської сільської ради, оскаржуваний наказ виніс з порушенням вимог законодавства, чим порушив його право на отримання спірної земельної ділянки у власність, позивач просив скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою» № 3-4654/15-20-СГ від 18 травня 2020 року.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2020 року, яким позов ОСОБА_1 було задоволено, скасовано та закрито провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 328 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року справу передано до Турійського районного суду Волинської області для розгляду по суті в порядку цивільного судочинства.
Відповідач ГУ Держгеокадастру у Волинській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позов не визнає, просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що оспорюваний наказ виданий відповідно до чинного законодавства та в подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 6 жовтня 2020 року № 3-6710/15-20-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0.12 га (кадастровий номер 075583400:05:001:0010), із земель державної власності сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва, розташовану за межами населених пунктів Новодвірської сільської ради Турійського району, без зміни цільового призначення.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили задовольнити.
Представник третьої особи на стороні позивача у судовому засіданні просив позов задовольнити.
Представник відповідача ГУ Держгеокадастру у Волинській області у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні із викладених у відзиві підстав.
Третя особа на стороні відповідача в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи (а. с. 155, т. 2), про причини неявки суд не повідомляла, клопотань не подавала.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що рішенням Новодвірської сільської ради Турійського району № 28/22 від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва в селі Поляна (а. с. 13, т. 1).
При зверненні до геодезичної організації, щодо розроблення проєкту землеустрою позивачу стало відомо, що вищезазначеній земельній ділянці вже присвоєно кадастровий номер, тобто, проєкт землеустрою на земельну ділянку вже виготовлений, а земельна ділянка є сформованою в ДЗК.
Такий проєкт виготовлено на підставі оскаржуваного наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області №3-4654/15-20-СГ від 18 травня 2020 року «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою», яким дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованої за межами населених пунктів Новодвірської сільської ради Турійського району, орієнтовною площею 0,12 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва надано ОСОБА_4 (а. с. 18, т. 1).
Звертаючись із цим позовом до суду, позивач вказував на те, що відповідач протиправно видав наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_4 , чим порушив його право на отримання спірної земельної ділянки у власність.
Згідно із статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно із частинами першою-третьою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом «в» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Як передбачено частиною четвертою статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Як встановлено судом, 28 квітня 2020 року ОСОБА_4 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Волинській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га у власність для індивідуального садівництва, яка знаходиться на території Новодвірської сільської ради Турійського району Волинської області, додавши викопіювання з кадастрової карти, копію паспорта, ІПН та довідки про реєстрацію місця проживання особи (а. с. 54, т. 1).
18 травня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Волинській області видано наказ №3-4654/15-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою», яким дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, розташованої за межами населених пунктів Новодвірської сільської ради Турійського району, орієнтовною площею 0,12 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва надано ОСОБА_4 (а. с. 18, т. 1).
Наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 6 жовтня 2020 року №3-6710/15-20-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0.12 га (кадастровий номер 075583400:05:001:0010), із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для індивідуального садівництва, розташовану за межами населених пунктів Новодвірської сільської ради Турійського району, без зміни цільового призначення (а. с. 136, т. 1).
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 227759679 від 12 жовтня 2020 року видно, що право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 6 жовтня 2020 року №3-6710/15-20-СГ за ОСОБА_4 7 жовтня 2020 року (а. с. 104, т. 2).
Предметом оскарження у цій справі є наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою №3-4654/15-20-СГ від 18 травня 2020 року.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20) зазначено, що: «у дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»). Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно її визначити. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в майбутньому.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України із урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Європейський суд з прав людини неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, заява № 61406/00, § 59); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення від 10 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, заява № 100/1995/606/694, § 95); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158) (§ 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07).
У постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Наказ про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є документом, що носить дозвільний характер та не є правовстановлюючим документом. Отримання особою дозволу на розроблення проєкту землеустрою формує в особи легітимні очікування щодо набуття у власність цієї земельної ділянки, однак не означає автоматичного прийняття позитивного рішення про її передання у власність.
Відповідно до частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку виникло на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 6 жовтня 2020 року №3-6710/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення», який у цій справі позивачем не оспорюється. Саме на підставі вказаного документу проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку.
За таких обставин, скасування наказу про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою №3-4654/15-20-СГ від 18 травня 2020 року не відновить прав позивача, оскільки правовстановлюючий документ на спірну земельну ділянку - наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 6 жовтня 2020 року №3-6710/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» є дійсним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року, якою рішення Волинського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2020 року скасовано та закрито провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 328 КАС України, зазначено, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, застосовується одноразово та вичерпав свою дію після його реалізації.
Позивач, захищаючи своє право на отримання земельної ділянки у власність, фактично оскаржує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, передану їй на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 6 жовтня 2020 року №3-6710/15-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».
Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі №723/2196/19 зазначив, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому відсутня необхідність надавати оцінку іншим аргументам позову.
Враховуючи вищевикладене, те, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту прав, а також те, що, оскаржений Катернюком І.І. наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою» № 3-4654/15-20-СГ від 18 травня 2020 року не є правовстановлюючим актом, а належить до дозвільних документів і вичерпав свою дію після його реалізації, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про скасування цього наказу.
На підставі викладеного, статей 15, 16 ЦК України, статей 81, 116, 118, 121, 122 ЗК України, та керуючись статтями 141, 247, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Турійська селищна рада, до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про скасування наказу про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Третя особа на стороні позивача: Турійська селищна рада, адреса місцезнаходження: майдан Центральний, 1, селище міського типу Турійськ, Ковельський район, Волинська область, код ЄДРПОУ 04333052.
Представник третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_6 адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 04332986.
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, адреса місцезнаходження: вулиця Винниченка, 67, місто Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 39767861.
Представник відповідача: ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 .
Головуючий
Повне рішення складено 19 липня 2021 року.