14 липня 2021 р.Справа № 440/3871/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Рєзнікової С.С. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 11.05.21 року по справі № 440/3871/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області , Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
15 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі, меншому ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 122 та частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та роз'яснено позивачеві спосіб усунення недоліку шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
05 травня 2021 року від позивача до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовом. В обґрунтування заяви позивач посилався на те, що про порушення своїх прав він дізнався у березні 2021 року з мережі Інтернет під час ознайомлення із рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі №3-р/2020, після чого звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради з вимогою усунути порушення вимог чинного законодавства, а після отримання відповіді - до суду. Також позивач посилався на положення пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України та введення карантинних обмежень на території України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом визнати неповажними.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві. Роз'яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Полтавського коружного адміністративного суду від 11.05.2021 скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не прийняв доводи щодо поновлення процесуального строку звернення до суду, визнав неповажними підстави вказані у клопотання про поновлення процесуального строку звернення до суду. Зазначає, що оскаржувана ухвала порушує його право на правосуддя, на захист порушених прав в суді, які гарантовані ст. 55 Конституції України.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає задоволенню, з наступних пістав.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" №3551-XII.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно із ст.17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у рішенні від 06.02.2018 року по справі №607/7919/17 виклав правову позицію у подібних правовідносинах, де зазначив, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач зазначає, що 25.03.2021 під час перегляду інформації в мережі Інтернет, йому стало відомо, що рішенням Конституційного суду України від 27.02.2020 у справі № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п.26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає норми і положення статей 12,13,14,15,16 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових регурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 по справі № 440/2722/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, визнано протиправною бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат та зобов'язав його нарахувати й виплатити недоплачену грошову допомогу, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Касаційний адміністративний суд зазначив, що це рішення є зразковим для справ, у яких позивач - особа, яка має статус особи з інвалідністю війни і право на пільги, передбачені ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу. уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
З метою усунення своїх порушених прав, позивач 29.03.2021 звернувся з заявою до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради, в якій просив виплатити щорічну грошову допомогу.
Відповідно до листа Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради від 02.04.2021 № П-109/01-19 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку та виплаті щорічної грошової допомоги до 5 травня 2020 року.
Матеріалами справи встановлено, що з адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів, позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду 15 квітня 2021 року.
З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідна позовна заява подана до суду в межах визначеного КАС України шестимісячного строку (починаючи з 02.04.2021), колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини у справі.
У рішеннях по справі "Мірагаль Есколанро та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі "Делькур проти Бельгії" Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві, у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 Конвенції не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Задовольняючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що застосування процесуального обмеження, тобто повернення позовної заяви з причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом, за своєю суттю буде свідченням необґрунтованого позбавлення заінтересованої особи права на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, тобто права на справедливий суд.
Наведене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.03.2018 по справі № 804/243/16, відповідно до якого, вияв надмірного формалізму під час застосування норм права міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки судом першої інстанції зазначені вище обставини залишені поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовує ухвалу суду та направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010 року).
Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2021 по справі № 440/3871/21 скасувати.
Справу №440/3871/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова С.С. Рєзнікова
Повний текст постанови складено 19.07.2021 року