Справа № 420/6187/21
19 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у письмовому провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф-21829-51 від 18.02.2021 року,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області за результатом якого позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області, код ЄДРПОУ 44069166, 65044, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Семінарська, будинок 5, від 18 лютого 2021 року №Ф-21829-51 на суму 23069, 20 гривень до ОСОБА_1 , адреса - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ;
стягнути на користь позивача - ОСОБА_1 , адреса - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області, код ЄДРПОУ 44069166, судовий збір у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім) гривень.
В обґрунтування вимог позову зазначено, що 18.02.2021 року Головним управлінням ДФС в Одеській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-21829-51, відповідно до якої заборгованість зі сплати єдиного внеску визначена в розмірі 23069,20 гривні. Позивач вказує, що у червні 2008 року вона отримала Свідоцтво на право займатись адвокатською діяльністю та стала на облік в ДПС Суворовського району м. Одеси як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність. Однак, працюючи на умовах трудового договору, незалежної адвокатської діяльності не здійснювала, доходу від неї не отримувала, що зазначала в деклараціях про доходи. З жовтня 2001 року по серпень 2017 року працювала на умовах трудового договору викладачем ОНУ імені Мечникова, з листопада 2016 по січень 2018 включно-юрисконсультом в ТОВ «ГIДРОПОМ», з лютого 2018 року по теперішній час - юрисконсультом у компанії СП «Вітмарк-Україна» ТОВ. Протягом всього часу внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача сплачували роботодавці, що підтверджується Довідкою пенсійного фонду (Форма ОК-5) від 08.04.2021p. Також, позивач зазначає, що вона була і залишається на даний момент застрахованою особою і Єдиний внесок за неї регулярно нараховували та сплачували роботодавці. А тому, це виключає виникнення обов'язку по сплаті єдиного внеску Позивачем як особою, що має право провадити незалежну професійну діяльність, у періодах, коли фактично Позивач не здійснював такої діяльності та не отримував дохід від неї. Таким чином позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 20.04.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
24.05.2021р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач не погоджується з доводами позивача, вважає положення адміністративного позов необґрунтованими, зазначивши, що згідно даних інформаційної системи платників податків - фізичних осіб-підприємців в Одеській області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебувала на податковому обліку в ГУ ДПС в Одеській області (Малиновська ДПІ), як фізична особа підприємець. З 01.06.2018 року по 27.11.2018 року перебувала на спрощеній системі оподаткування, платник єдиного податку 2 групи. З 27.11.2018 року прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. Також, згiдно даних інформаційної системи платників податків - фізичних осіб підприємців в Одеській області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ГУ ДПС в Одеській області (Малиновська ДПП) як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність з 23.04.2009 року по теперішній час, згідно обраного виду економічної діяльності «Діяльність у сфері права» Стан платника - 0 платник податків за основним місцем обліку. Зареєстровано платником єдиного внеску з 03.05.2018 року. Враховуючи розмір єдиного внеску (22 відсотки) мінімальна сума єдиного внеску на місяць для фізичних осіб - підприємців у 2018 році становила 819,06 грн. (3723.00 х 22 відсотки), у 2019 році становила 918,06 грн. (4173,00 х 22 відсотки) та у 2020 році до 01.09.2020р. становила 1039,06 грн. (4723 х 22 відсотки), з 01.09.2020р. становила 1100,00 грн. (5000,00 х 22 відсотки). Згідно даних інтегрованої картки платника КБК 71040000 «Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» по ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) рахується заборгованість в сумі 23069.20 грн. Таким чином, станом на 31.01.2021 заборгованість з єдиного внеску у платника станом. Відповідно до фактичних обставин справи, Головним управлінням ДПС в Одеській області було направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу № Ф-21829-51 від 18.02.2021 року зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 23069,20 гривень, яка отримана особою 06.04.2021.
03.06.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої, позивач з викладеними у відзиві положеннями не погоджується, зазначаючи про неприпустимість подвійної оплати ЄСВ.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку.
18.02.2021 року Головним управлінням ДПС в Одеській області було винесено та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-21829-51 ОСОБА_1 в загальній сумі - 23069,20 грн.
Судом встановлено, що з жовтня 2001 року по серпень 2017 року ОСОБА_1 працювала на умовах трудового договору викладачем ОНУ імені Мечникова, з листопада 2016 по січень 2018 включно-юрисконсультом в ТОВ «ГIДРОПОМ», з лютого 2018 року по теперішній час - юрисконсультом у компанії СП «Вітмарк-Україна» ТОВ.
Відомості про здійснення позивачем підприємницької діяльності відсутні.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок у мінімальному розмірі, який з жовтня 2001 року є найманим працівником та її роботодавці сплачували за неї єдиний соціальний внесок у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпункт 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (надалі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу сьомого) ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у п.п.4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Дана правова позиція викладена у відповідності до постанов Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19; від 23.01.2020р. у справі №480/4656/18.
Судом встановлено, що з жовтня 2001 року по серпень 2017 року позивач працювала на умовах трудового договору викладачем ОНУ імені Мечникова, з листопада 2016 по січень 2018 включно-юрисконсультом в ТОВ «ГIДРОПОМ», з лютого 2018 року по теперішній час - юрисконсультом у компанії СП «Вітмарк-Україна» ТОВ.
У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження господарської діяльності, як фізичної особи-підприємця судом не встановлено, а податковим органом про наявність таких доходів не зазначено, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.86 КАС України, обставини відсутності у позивача доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від роботодавців, не підлягають доказуванню.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених фактів суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.
Щодо клопотання позивача та відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження суд зазначає наступне.
Згідно з ч.3 ст.12 КАС України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
За приписами ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною першою статті 259 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.5-6 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо, зокрема, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 та Головного управління ДПС в Одеській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф-21829-51 від 18.02.2021 року - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 18 лютого 2021 року №Ф-21829-51 на суму 23069, 20 гривень до ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) судові витрати у сумі 908 грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293,295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Єфіменко