15 липня 2021 року
м. Київ
справа № 420/399/21
адміністративне провадження № К/9901/17176/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області
на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року (суддя Радчук А.А.)
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (судді: Стас Л.В., Турецька О.І., Шеметенко Л.П.)
у справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіден» про зобов'язання вчинити певні дії,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Головне управління ДПС в Одеській області ( надалі також - Позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіден» (надалі також - Відповідач), в якому просило зобов'язати посадових осіб ТОВ «Еквіден» надати доступ посадовим особам Головного управління ДПС в Одеській області до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.
1.2. Короткий зміст рішень судів і мотиви їх прийняття
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, у відкритті провадження за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквіден» про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у контролюючого органу відсутнє право звернення до суду із позовними вимогами про зобов'язання посадових осіб суб'єкта господарювання надати доступ посадовим особам податкового органу до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІЗДИВУ НА НЕЇ
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач на обґрунтування своєї позиції посилається на те, що, коли платник податків відмовляє представникам контролюючого органу у праві доступу до територій, приміщень що використовуються для провадження господарської діяльності, контролюючий орган позбавлений можливості реалізувати свої повноваження, передбачені підпунктом 20.1.13 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України). Чинним законодавством також не врегульовано питання альтернативних дій податкового органу у випадку невиконання платником податків вимог надати доступ під час проведення перевірок до територій, приміщень, що використовуються платником податків для провадження господарської діяльності (накладення штрафу, звернення до суду з метою отримання такого доступу, тощо).
Звертає у касаційній скарзі увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17 дійшла висновку, відповідно до якого у разі відсутності законодавчо регламентованого права звернення до суду суб'єкта владних повноважень з метою реалізацій своїх повноважень, необхідно звертати увагу на положення Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», у статті 28 якого закріплено право міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
У відзиві Відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
В обґрунтування своїх доводів стверджує, що контролюючий орган повинен діяти в межах наданих правомочностей, вихід за межі яких свідчить про перевищення повноважень та може мати наслідком порушення прав платника податків. Це стосується як власної діяльності органу, так і звернення до суду з вимогами, що не передбачаються законом.
Подання позову про зобов'язання допустити посадових осіб контролюючого органу до територій, приміщень здійснення господарської діяльності, як зазначає Відповідач, є не альтернативою, а, фактично, безпідставною підміною процедури, що закріплена у Податковому кодексі України. Відповідач також звертає увагу на те, що Позивачем межах справи №420/15346/20 подано заяву про зупинення видаткових операцій на рахунках ТОВ «ЕКВІДЕН», рішенням від 2 січня 2021 року у якій вимоги Головного управління ДПС в Одеській області було задоволено.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку суду апеляційної інстанції
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Загальні підходи щодо можливості відкриття провадження у адміністративній справі за позовами податкових органів були сформовані Верховним Судом України, що підтверджується висновками, які наведені у постанові від 9 грудня 2008 року у справі №21-1806во08.
За змістом цих висновків невстановлення законодавством права органів державної податкової служби на пред'явлення адміністративних позовів до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень про зобов'язання вчинити певні дії, зокрема надати копії документів призводить до помилкового відкриття провадження у адміністративній справі та вирішення спору.
Подальше закріплення таких же підходів продемонстровано й Верховним Судом який неодноразово, зокрема у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №809/1628/15, від 27 березня 2018 року у справі №820/2063/16, від 26 березня 2021 року №804/1493/16, за результатами перегляду судових рішень за позовами податкових органів до суб'єктів господарювання про призначення перевірки, виходив із того, що відсутність прямо передбаченого ПК України, а також іншими нормативно-правовими актами, права звернення до суду із відповідним позовом, дає підстави для висновку про неможливість відкриття провадження у справі за таким позовом.
Разом з тим для цілей вирішення конкретних питань, що виникли при розгляді цього позову, надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій щодо характеру спірних правовідносин та неналежності спору за зверненням податкового органу щодо надання доступу посадовим особам до територій приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу та наявності правових підстав розгляду такого спору адміністративним судом, Суд звертає увагу на таке.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини четвертої статті 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Зазначений обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до суду адміністративною юрисдикції продубльований в пунктах третьому та п'ятому частини першої статті 19 КАС України, якими передбачено, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (у тому числі делегованих повноважень) та за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.
Визначаючись щодо того чи передбачені чинним законодавством України повноваження контролюючих (податкових) органів щодо звернення до суду із позовом до суб'єкта господарювання про надання доступу посадовим особам до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу, Суд звертає увагу на таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані положеннями ПК України. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів.
Стаття 19-1 ПК України визначає перелік функцій контролюючих органів, підпунктом 19-1.1.1 з-поміж усіх виділено саме здійснення адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводення відповідно до законодавства перевірок та звірок платників податків.
Крім того, підпунктом 19-1.1.45 пункту 19-1.1 статті 19 ПК України визначено таку функцію контролюючого органу як звернення до суду у випадках, передбачених законодавством.
З метою виконання відповідних функцій статтею 20 ПК України передбачено конкретні права контролюючих органів України.
Системоутворююче значення для правильного розуміння статті 20 Кодексу має частина друга статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, органи ДПС та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до підпунктів 20.1.4 та 20.1.13 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право:
- проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення;
- доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.
Крім того, статтею 20 ПК України передбачені конкретні випадки, які надають контролюючим органам, як суб'єктам, що здійснюють владні управлінські функції, можливість реалізувати свої повноваження, які опосередковуються попереднім (превентивним) судовим контролем.
Так, за змістом підпунктів 20.1.30-20.1.42-2 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючий орган має права, право звертатися до суду:
- у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами;
- щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень;
- якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом;
- звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу;
- щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини;
- щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу або його частини за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі;
- щодо стягнення з дебіторів платника податків, який має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючий орган, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків;
- щодо зобов'язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на контролюючий орган;
- щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін;
- щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання;
- із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом;
-із заявами щодо порушення справ про банкрутство;
-щодо застосування санкцій, пов'язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України;
-щодо визнання осіб пов'язаними на основі фактів і обставин, що одна особа здійснювала фактичний контроль за бізнес-рішеннями іншої юридичної особи та/або що та сама фізична або юридична особа здійснювала фактичний контроль за бізнес-рішеннями кожної юридичної особи;
- щодо вилучення в дохід держави (конфіскацію) пального або спирту етилового, транспортних засобів, ємностей та обладнання у разі виявлення фактів, зазначених у статті 228 цього Кодексу.
Судовий контроль у зазначених випадках виступає гарантією дотримання прав платника податків.
Положення статті 20 ПК України надають контролюючому органу право доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу, проте не наділяють контролюючий орган повноваженнями щодо звернення до суду із позовом про доступ під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.
Фактично надана податковим законом органам ДПС з метою реалізації їх завдань і функцій юридична можливість доступу до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності, реалізується в процедурі проведення перевірки в порядку, передбаченому Главою 8 ПК України, і не передбачає судового контролю з метою дотримання прав платника.
Поряд із цим положення підпункту 16.1.13 пункту 16.1 статті 16 ПК України допуск посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом визначають обов'язком платником податків.
Недотримання платником податків такого обов'язку може розглядатися як настання передбаченої підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України обставини забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом, шляхом застосування адміністративного арешту майна, коштів платника податків.
Поряд із цим суд враховує і те, що Конституційний суд України у рішенні від 12 червня 2012 року зазначив, що "… у разі недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій, приміщень, вказаних у підпункті 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 Кодексу, ці органи мають право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків)".
Верховний Суд у постанові від 27 серпня 2019 року у справі №520/9858/18 зазначив, що поняття "арешт коштів на рахунка"» (підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20, абзац другий пункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК) та "зупинення видаткових операцій на рахунках" (підпункт 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, пункт 89.4 статті 89, пункт 91.4 статті 91 ПК), то відповідно до норм ПК вони мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу.
За змістом матеріалів справи, як зазначено у позові, апеляційній та касаційній скаргах, саме із заявою до ТОВ «Еквіден» про зупинення видаткових операцій на рахунках товариства у банках та інших установах, Головне управління ДПС в Одеській області й звернулось до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 2 січня 2021 року у справі №420/15346/20, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року, цю заяву задоволено повністю: зупинено видаткові операції на рахунках ТОВ «Еквіден» (код ЄДРПОУ 42292160) у банках та інших фінансових установах.
А відтак, саме шляхом судового контролю у справі № 420/15346/20 забезпечено виконання ТОВ «Еквіден» обов'язку, передбаченого підпунктом 16.1.13 пункту 16.1 статті 16 ПК України, щодо допуску посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом визначають обов'язком платником податків.
Не спростовують цих висновків і посилання Позивача на положення статі 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». За змістом цієї норми міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Поряд із цим у межах цієї справи встановлено, що звернення Позивача до суду не обумовлене необхідністю здійснення повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, адже належним способом реалізації повноважень з метою дотримання платником податків визначених ПК України обов'язків є саме звернення до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків).
Не є релевантним посилання Позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №810/2763/17 та ці посилання не спростовують зроблених висновків щодо неможливості звернення до суду із цим позовом, адже правовідносини у справі №810/2763/17 та цій справі не є подібними.
Так, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Втім, у цій справі та справі №810/2763/17 різні суб'єктний склад, предмет позову та зміст позовних вимог, відмінне й матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за
правилами адміністративного судочинства.
З огляду на те, що звертаючись суду з цим позовом, Позивач реалізував свої повноваження не в порядку, передбаченому законами України, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у адміністративній справі.
Верховний Суд в контексті обставин, що лягли в основу оскаржених судових рішень, беручи до уваги нормативне регулювання спірних правовідносин, дослідив доводи касаційної скарги Позивача і вважає, що твердження автора касаційної скарги не містять фактичних і законних підстав для визнання оскаржених судових рішень протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Не вбачає в правовій позиції Позивача Суд й аргументів для висновку про те, що спір у справі має вирішуватися адміністративним судом за правилами адміністративного провадження.
3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає, що рішення судів відповідають вимогам законності та обґрунтованості.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 3, 345, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх