16 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/363/21 пров. № А/857/7933/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року (головуючої судді Мричко Н.І. ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/363/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 13.01.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №380/363/21 та ухвалою суду від 17.05.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 07.07.2015 Львівським обласним військовим комісаріатом.
Наказом начальника 49 навчального центру розвідки від 04.03.2019 №7-РС позивача звільнено у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.03.2019 №58 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до Жовківського районного військового комісаріату Львівської області.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно пункту 16 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасниками бойових дій визнаються особи, які брали участь у всіх формах збройної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі Української повстанської армії, Української повстанчої армії отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Української народної революційної армії (УНРА), Організації народної оборони «Карпатська Січ», Української військової організації (УВО), збройних підрозділів Організації українських націоналістів і відповідно до Закону України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті» визнані борцями за незалежність України у XX столітті. Порядок надання статусу учасника бойових дій зазначеним особам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є (але не виключно) такі документи: а) довідка органів, які згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання особою бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із зазначеними в абзаці першому цього пункту суб'єктами; б) витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції.
За пунктом 5 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 вказано, що рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (далі - комісії), - стосовно осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку; міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яка утворюється Мінветеранів (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, та стосовно осіб, зазначених в абзаці четвертому пункту 2 цього Порядку.
Комісії вивчають документи, у разі потреби заслуховують пояснення осіб, стосовно яких вони подані, свідків та в місячний строк із дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав комісії повертають їх до військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій з метою подальшого доопрацювання.
Пунктом 9 Порядку зазначено, що посвідчення учасника бойових дій і відповідний нагрудний знак видаються: - особам, зазначеним в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, - Мін'юстом, органами Міноборони, МВС, Національною поліцією, Національною гвардією, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Офісом Генерального прокурора, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС; - особам, зазначеним в абзаці четвертому пункту 2 цього Порядку, - Мінветеранів.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно статті 1 Закону №3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Верховний Суд у зразкові справі від 16.05.2019 №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 задоволено позовні вимоги повністю щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та зазначено, що висновки Верховного Суду у цій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Стосовно доводів скаржника про те, що позивачем пропущено передбачений статтею 122 КАС України строк звернення до суду, оскільки він подав позов тільки 15.01.2021, після 1 року і 11 місяців після звільнення, то колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 21.08.2019, яка зазначила наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Щодо спірного періоду нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 19 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.
Процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (далі - Порядок №413).
Пунктом 6 Порядку №413 передбачено, що для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, які брали участь в антитерористичній операції, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.
Відповідно до пункту 5 Порядку №413 рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається відповідними комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій.
Посвідчення учасника бойових дій і відповідний нагрудний знак видаються: особам, зазначеним в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, - Мін'юстом, органами Міноборони, МВС, Національною поліцією, Національною гвардією, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Офісом Генерального прокурора, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (пункт 9 Порядку №413).
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що особа набуває статусу учасника бойових дій з моменту прийняття відповідною комісією рішення про надання статусу учасника бойових дій та видачі цій особі посвідчення.
Відповідно до матеріалів справи, 07.07.2015 ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , що підтверджується копією посвідчення (аркуш справи 10).
Згідно витягу з послужного списку від 06.04.2021 №721 доданого до апеляційної скарги ним підтверджено те, що ОСОБА_1 дійсно з 03.11.2014 по 01.02.2015 та з 12.06.2017 по 01.08.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
У апеляційній скарзі відповідач наголошує, що позивач у 2015 році проходив військову службу до 18.03.2015 та статус учасника бойових дій набув 07.07.2015 вже після завершення військової служби у 2015 році, крім цього, відповідно до листа Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» від 05.04.2021 №535/01.01-16 ОСОБА_1 під час роботи на підприємстві надавалася додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів з 03.08.2015 по 16.08.2015 відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустку».
Колегія суддів погоджується із доводами апелянта в цій частині, що особа набуває статусу учасника бойових дій з моменту прийняття відповідною комісією рішення про надання статусу учасника бойових дій та видачі цій особі посвідчення, а оскільки ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій з моменту прийняття відповідного рішення уповноваженим органом, тобто, з 07.07.2015, саме з цієї дати на нього поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та як вбачається із листа Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» від 05.04.2021 №535/01.01-16 долученого до апеляційної скарги таку пільгу як додаткова відпустка в 2015 він отримав.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі №486/600/16-а, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку щодо не врахування судом першої інстанції того факту, що в 2015 році позивачу після отримання статусу учасника бойових дій працюючи у Державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» надавалася додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів з 03.08.2015 по 16.08.2015 відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустку», внаслідок чого він не має законних підстав на грошову компенсацію такої відпустки, а відповідно у задоволенні вимоги позивача щодо визнання бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік слід відмовити.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.03.2019 №58 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, направлено для зарахування на військовий облік до Жовківського районного військового комісаріату Львівської області.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 було звільнено з лав Збройних сил України, 14.03.2019, а тому компенсація відпустки як учасника бойових дій за 2016-2019 роки підлягає виплаті згідно вимог діючого законодавства, з огляду на наступне.
Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже вказана норма передбачає додаткові відпустки учасникам бойових дій, а саме: додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Слід взяти до уваги, що учасниками бойових дій, відповідно до визначення в статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
Додаткова відпустка учасника бойових дій надається за календарний рік. Причому право працівника на додаткову відпустку учасника бойових дій повної тривалості не залежить від відпрацьованого часу в такому календарному році.
Так, відпрацювавши один робочий день у поточному календарному році, працівник матиме право на таку відпустку повної тривалості 14 календарних днів.
Колегія суддів вважає обґрунтованою та відповідно такою що підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки та нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.
Як встановлено судом, позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 07.07.2015, тобто з 07.07.2015 набув статусу учасника бойових дій.
Враховуючи вищенаведене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2019 роки.
Згідно із статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в частині періоду за 2015 рік є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №380/363/21 - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк