08 липня 2021 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 754/16832/19
номер провадження: 22-ц/824/6032/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.
за участю секретаря - Орел П.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року у складі судді Таран Н.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора філії комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко Оксани Сергіївни, акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора філії комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С., акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.
Позовна заява мотивована тим, що 17 січня 2007 року між нею та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обов'язків якого є АТ «Укрсоцбанк», був укладений іпотечний договір №44.02-959/П, за умовами якого вона передала в іпотеку банку на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором кредиту №44.05-712/П від 17 січня 2017 року, однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вказувала, що 12 січня 2009 року та 24 лютого 2009 року на її адресу надійшли листи від банку з вимогою про погашення нею заборгованості за кредитним договором, яка допущена позичальником ОСОБА_3 . Зазначала, що вона повідомила банку, що не може виконати вимогу банку, оскільки у неї не має відповідних грошових коштів.
Зазначала, що у травні 2018 року до неї в квартиру прийшли невідомі особи, які представились представниками банку, та повідомили, що вказана квартира їй більше не належить і вона підлягає виселенню. Вказувала, що з інформаційної довідки №124113973 від 16 травня 2018 року їй стало відомо, що 15 листопада 2017 року державним реєстратором філії комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С. була проведена реєстрація права власності на належну позивачу квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк». Підставою для такої реєстрації стало рішення державного реєстратора філії комінального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С. індексний №38221215 від 20 листопада 2017 року.
Позивачка вважала, що вказане рішення державного реєстратора Коровайко О.С. є протиправним і таким, що підлягає скасуванню з тих підстав, що оцінка предмету іпотеки не проводилась, ніхто її не повідомляв про те, що банк має намір провести перереєстрацію права власності на предмет іпотеки. Також вказувала, що банком відповідно до п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не були подані державному реєстратору документи, а саме: повідомлення про вручення цінного листа із вимогою та правильно зазначеною адресою іпотекодавця й фіскальний чек про оплату поштових послуг за направлення цього повідомлення. Крім того, зазначала, що банк не надав жодних доказів про її згоду на відчуження спірної квартири.
З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора філії комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С. щодо державної реєстрації прав стосовно нерухомого майна - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув уваги на те, що оцінка вартості предмету іпотеки не проводилась та про перереєстрацію права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», вона не повідомлялась. Також вказує, що банком відповідно до п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не були подані державному реєстратору документи, а саме: повідомлення про вручення цінного листа із вимогою та правильно зазначеною адресою іпотекодавця й фіскальний чек про оплату поштових послуг за направлення цього повідомлення. Зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінки її доводам щодо відсутності згоди на переведення права власності на спірну квартиру до банку. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки обґрунтував відмову в задоволенні позову неможливістю застосувати наслідки мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки. Також вказує, що суд не застосував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Відповідачі та третя особа не скористалися своїм правом на подання до суду відзивів на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_1 , державний реєстратор філії комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С. та представник АТ «Альфа-Банк» в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач АТ «Альфа-Банк» повідомлені апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки 21 травня 2021 року на їх електронні адреси, які містяться в матеріалах справи (а.с.236-237).
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.
Відповідач державний реєстратор філії комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С. повідомлялась апеляційним судом за адресою її місцезнаходження: АДРЕСА_2 , однак судова повістка повернулась на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.238-239).
Відповідно до п.1 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду
За таких обставин, учасники справи вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи.
При цьому, колегія суддів враховує, що подавши апеляційну скаргу, позивачка ОСОБА_1 не виявила зацікавленості в її розгляді та не зверталась до апеляційного суду за інформацією щодо стану розгляду її апеляційної скарги. Таких висновків дійшов Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішеннях «Каракуца проти України» (2017 рік), «Пономарьов проти України» (2008 рік).
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи, що позивачка зобов'язана цікавитись провадженням у справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, колегія суддів визнала неявку позивачки, а також інших учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника третьої особи - адвоката Кравченка Р.М., який з'явився в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 січня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту №44.05-712/П, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 56 000 доларів США, зі сплатою 15% річних, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості 16 січня 2017 року на умовах, визначених договором кредиту.
На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту, 17 січня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 44.02-959/П, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором кредиту, ПАТ «Укрсоцбанк» реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки та 15 листопада 2017 року зареєструвало за собою право власності на квартира АДРЕСА_1 .
Державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» здійснила державний реєстратор філії комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» Коровайко О.С., що підтверджуються копією іпотечного договору № 44.02-959/П та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 серпня 2018 року.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 липня 2018 року ОСОБА_2 придбала у ПАТ «Укрсоцбанк» квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу та актом прийому-передачі.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційні дії були здійснені на підставі: звіту про незалежну оцінку вартості квартири, серія та номер: ВА 170920-019, виданий 20 вересня 2017 року, видавник товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Ассіст»; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 1400037156653, виданий 02 жовтня 2017 року, видавник Укрпошта; договору кредиту № 44.05-712/П від 17 січня 2007 року; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки № USB/366 від 19 вересня 2017 року, видавник ПАТ «Укрсоцбанк»; іпотечного договору № 44.02-959/П від 17 січня 2007 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гавловська І.О.; довідки -розрахунку заборгованості, серія та номер: 10.1-87/21209, виданий 08.11.2017 року, видавник: ПАТ «Укрсоцбанк»; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: 1400037157670, виданий 02.10.2017 року, видавник Укрпошта.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено неправомірність рішення державного реєстратора філії комінального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві Коровайко О.С., індексний №38221215 від 20 листопада 2017 року, щодо державної реєстрації прав стосовно нерухомого майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 . Суд дійшов висновку, що дії державного реєстратора були вчинені на підставі наданих заявником АТ «Укрсоцбанк» документів відповідно до вимог законодавства, а тому відсутні правові підстави для визнання оскаржуваного рішення протиправним.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом першої інстанції правильно застосовано.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 21 березня 2018 року у справі №760/14438/15, відповідно до якого у ч.1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому необхідно врахувати, що ст.37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, передбачена у ст.3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Аналізуючи вказані норми закону у їх сукупності із матеріалами справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином перевірено умови іпотечного договору № 44.02-959/П від 17 січня 2007 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , пункт 4.5 якого містить відповідне застереження щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст..37 Закону України «Про іпотеку».
При цьому відповідно до вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержателем на адресу ОСОБА_1 було направлено письмову вимогу про усунення порушення кредитного зобов'язання, що не оспорюється останньою.
Відповідно до ч.5 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Згідно з приписами ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обгрунтовуючи вимоги позову, як на підставу неправомірності реєстрації права власності за іпотекодержателем, позивачка ОСОБА_1 посилалась на ту обставину, що оцінка предмету іпотеки не проводилась.
Проте колегія суддів вважає, що даний довід позивачки не заслуговує на увагу, оскільки будь-яких доказів на спростування інформації, викладеної у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо підстав проведення реєстраційної дії, зокрема, звіту про незалежну оцінку вартості квартири, серія та номер: ВА 170920-019, виданого 20 вересня 2017 року, ОСОБА_1 не надала.
Твердження позивачки про те, що банк не повідомляв її про можливу перереєстрацію предмета іпотеки, є необґрунтованими, оскільки спростовується наданими позивачкою листами банку від 12 січня 2009 року та 24 лютого 2009 року, в яких банк повідомляв ОСОБА_1 про наявність заборгованості за кредитним договором, за яким вона виступила майновим поручителем та пропонував її погасити, а також попереджав, що у разі невиконання вимог нею та/або позичальником, стягнення буде звернуто на предмет іпотеки у відповідності з чинним законодавством України та умовами іпотечного договору (а.с.19, 20).
Будь-яких інших підстав неправомірності набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в даній справі, позивачка ОСОБА_1 не зазначала.
Та обставина, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи перевірив здійснене банком стягнення на предмет іпотеки, на наявність заборон, встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тобто вийшов за межі її позовних вимог, як про це зазначає позивачка, не є підставою до скасування рішення суду, оскільки в даному випадку суд виконував обов'язок, передбачений п.2 ч.1 ст.264 ЦПК України.
Отже, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та відсутність підстав до його скасування.
З урахуванням того, що більшість доводів апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви та доводам позивачки у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: