справа №753/7745/21
головуючий у суді І інстанції Цимбал І.К.
провадження №22-ц/824/10352/2021
6 липня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду від 12 травня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
У квітні 2021 заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із прощенням боргу кредитором боржника.
Ухвалою Дарницького районного суду від 12 травня 2021 року в задоволені заяви ОСОБА_1 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Скасовано заходи щодо зупинення виконавчого провадження за виконавчим листом №753/5221/16 від 15 червня 2012 року за рішенням суду по справі №753/5221/16 від 12 травня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 1 197 527 грн 43 коп. та судовий збір в розмірі 6 890 грн, вжитих відповідно до ухвали від 20 квітня 2021року.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року скасувати та задовольнити заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції невірно визначився з характером спірних правовідносин, не врахував предмет судового розгляду, яким є визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, помилково застосував норми, які регулюють інші питання виконавчого провадження і не підлягали до їх застосування та не застосував норми, що підлягали до їх застосуванню.
Зазначає, що усі зобов'язання боржника щодо заборгованості в розмірі 1 197 527 грн 43 коп. та судовий збір в розмірі 6 890 грн припинені внаслідок прощення боргу. Проте суд помилково не врахував та не застосував норми матеріального права, які регулюють підстави припинення зобов'язання та відповідно підлягали в даному випадку до їх застосування судом.
Вказує, що після укладання ОСОБА_3 14 квітня 2021 року договору прощення боргу з боржником, в силу про це прямого припису закону, настали відповідні правові наслідки та ОСОБА_3 був втрачений її правовий статус, як кредитора та стягувана.
Також вказує, що суд першої інстанції помилково не врахував, що презумпція правомірності правочину діє, доки вона неспростована. Презумпція правомірності правочину сторонами та судом дійсно не спростована. Навпаки, сторони під час розгляду справи підтвердили своє волевиявлення та чинність зазначених договорів.
Обидва правочини, як Договір про відступлення права вимоги від 25 березня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так і договір прощення боргу від 14 квітня 2021 року, укладений між ОСОБА_3 та боржником, є чинними. Більш того, в справі наявна нотаріально засвідчена заява від 25 березня 2021 року про те, що між первісним кредитором та ОСОБА_1 відсутні будь які правовідносини зобов'язального характеру.
Вважає, що суд неправомірно не врахував та не застосував норми ст. 204 К України, якими встановлена презумпція правомірності правочину, а відтак й обов'язок її врахування доки вона не спростована.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та задовольнити заяву.
ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) -Амборський А.В. в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом шляхом направлення судової повістки на їх офіційні електронні адреси, які містяться в матеріалах справи (а.с. 23).
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.
За таких обставин, учасники справи вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи.
5 липня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від Старшого державного виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) -Амборського А.В. про відкладення розгляду справи.
В обґрунтування клопотання зазначає, що на адресу Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу без додатків, тому скаржник має намір ознайомитись із матеріалами справи.
Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
ОСОБА_5 не указані причини, які унеможливили ознайомлення з матеріалами справи чи унеможливлюють вирішення спору за відсутності Старшого державного виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).
Доводи, що відділ немає можливості забезпечити належне представництво інтересів по цій справі у зв'язку зі звільненням із займаної посади значної кількості уповноважених осіб відділу, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки доказів які підтверджують кількісний склад працівників та завантаженість відділу не надані.
Так, Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) -Амборський А.В. в клопотанні не указує на необхідність дослідження нових доказів та не заявляє клопотання про здобуття нових доказів. Відсутні також посилання на нові докази в апеляційній скарзі. Отже перевірці підлягають висновки суду першої інстанції на підставі наявних у справі матеріалів, підстав для дослідження нових доказів не встановлено.
Колегією апеляційного суду також враховано, що сторони обізнані про розгляд справи та про визначену судом дату засідання.
Обставин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності представника скаржника ні у апеляційній сказі, ні у клопотанні про відкладення розгляду справи не указані.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явились.
6 липня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява від представника заінтересованої особи ОСОБА_3 - адвоката Козакова О.А. про розгляд справи без участі ОСОБА_3 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (заява №18357/91) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. … Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Згідно частин 1 та 2 ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом даної норми підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо (правова позиція Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 755/15479/14-ц та від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11).
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року у справі № 753/5221/16-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнута заборгованість в розмірі 1197527 грн 43 коп. та судові витрати в розмірі 6890 грн.
23 червня 2016 року державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Процом В.С. (далі - державний виконавець) за заявою ОСОБА_2 від 21 червня 2016 року та на підставі виконавчого листа виданого стягувачу Дарницьким районним судом м. Києва від 15 червня 2016 року, відкрито виконавче провадження № 51481799, про що винесено відповідну постанову.
23 червня 2016 року державний виконавець направив сторонам виконавчого провадження постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій надав строк для добровільного виконання рішення суду в семиденний термін з дня винесення постанови. Рішення суду у визначений строк не виконано.
25 березня 2021 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_2 як кредитор відступив ОСОБА_3 за плату належне ОСОБА_2 право вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 як боржника згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року, яке перебуває на виконанні у державній виконавчій службі.
25 березня 2021 року ОСОБА_2 склав нотаріально засвідчену заяву про те, що між ним та ОСОБА_1 відсутні будь які правовідносини зобов'язального характеру.
14 квітня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладеного договір про прощення боргу, який стягнуто на підставі судового рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року, яке перебуває на виконанні у державній виконавчій службі.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що підстави для задоволення заяви є недоведеними.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цив ільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятись внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Наявні у матеріалах справи докази свідчать, що припинення зобов'язання внаслідок прощення боргу відбулося в межах виконавчого провадження, що надає право боржнику на звернення до виконавця щодо закінчення виконавчого провадження.
Також судом першої інстанції встановлено, що хоч прощення боргу відбулось між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , однак стягувач у виконавчому проваджені залишився ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 заміну попереднього стягувача на нього не ініціював.
Також судом першої інстанції були зроблені висновки про те, що рішення не було виконане примусово, однак такі висновки підлягають виключенню, оскільки встановлення цих обставин не є предметом доведення у цьому спорі.
За правилом ч.1 ст. 81 та ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Ухвала суду відповідає вимогам норм процесуального права й не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про висновків суду не спростовують і не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 12 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба