ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 липня 2021 року м. Київ № 640/1796/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі колегії суддів: головуючого судді Донця В.А., судів Костенка Д.А., Мамедової (Шрамко) Ю.Т., розглянув за правилами загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання вчинити дії, скасувати постанову.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом прийняти постанову суду, якою зобов'язати Кабінет Міністрів України забезпечити виконання основних невідчужуваних і непорушних конституційних прав громадян України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на свою приватну власність і на володіння, користування і розпорядження своєю власністю шляхом вжиття заходів для відновлення і повернення та реструктуризації державного і гарантованого державою боргу перед ними, тобто перед нами по нашим діючим вкладам, які ми внесли, на зберігання та для їх збільшення за рахунок банківського проценту, під державні гарантії і зобов'язання в Державний ощадний банк України в першому півріччі 1992 року на строкові накопичувальні вклади на строк понад 8 років, під 25% річних іншими грошима (українськими карбованцями-купонами), які до цього часу ще не приведені у відповідність до нової грошової одиниці України гривні, з урахуванням їх початкової вартості доходності та індексу інфляції, згідно з Конституцією України, законами України, державними гарантіями і зобов'язаннями, з одночасним переведенням їх на більш вигідні для держави договірні умови (які до цього часу сторонами не переглядались) з довгострокових накопичувальних вкладів на довгострокові з щорічною виплатою банківських процентів, з доходністю не меншою за облікову ставку НБУ, для припинення подальшого нарощування геометричною прогресією величезного державного і гарантованого державою боргу, який Уряд України вже 28 років накопичує перед нами на вкрай невигідних для держави умовах (з накопичувальною доходністю 25% річних!!!) і для припинення нанесення ще більш значної (величезної) шкоди державі в особливо великих розмірах та спричинення ще більш тяжких (нищівних) наслідків для держави;
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи за правилами загального позовного провадження, відмовлено позивачам в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали щодо заборони Кабінету Міністрів України вчиняти дії з приватизації, скасування або зупинення постанову Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №568 до вирішення адміністративної справи, роз'яснено процедуру подання заяви про забезпечення позову, призначено підготовче судове засідання, запропоновано Кабінету Міністрів України висловити у відзиві або окремій заяві позицію щодо можливого врегулювання спору шляхом примирення, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів; від 19.08.2020 - задоволено частково клопотання позивачів про відкладення підготовчого засідання, відкладено підготовче судове засідання, визнано неявку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в підготовче судове засідання 19.08.2020 без поважних причин, роз'яснено позивачам право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду або за межами приміщення суду; від 30.09.2020 - закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи колегією суддів.
Судове засідання, призначене на 11.11.2020 не відбулось у зв'язку з перебуванням одного з членів колегії суддів на самоізоляції. В судовому засіданні 13.01.2021 судом ухвалено продовжити розгляд справи за правилами письмового провадження на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підставами позову визначено, що Кабінетом Міністрів України порушене право приватної власності позивачів щодо гарантованого державою боргу, розмір якого становить щонайменше 450 мільйонів доларів США, а з урахуванням індексу інфляції 7,5 мільярдів доларів США, який виник щодо заощаджень, які внесені позивачами на зберігання Державний ощадний банк України.
Представником відповідача подано відзив про невизнання позову. Підставам заперечень визначено: наявність повноважень у Кабінету Міністрів України відповідно до статті 22 Господарського кодексу України, пункту 6 частини першої статті 2 Закону України "Про кабінет Міністрів України", статті 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність" здійснювати управління банком та приймати рішення щодо його організаційно-правової форми; безпідставність вимоги про заборону здійснювати приватизацію об'єктів державної власності, оскільки законами України "Про приватизацію державного та комунального майна" та "Про управління об'єктами державної власності" врегульовано відносини з приватизації, зокрема й повноваження Уряду України, якими не передбачено зупинення приватизації з підстав, визначених у позовній заяві; необґрунтованість доводів позивачів про порушення Кабінетом Міністрів України Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", позаяк цим Законом установлено підстави та порядок повернення заощаджень, які відповідачем не порушувались; недоведеність позивачами порушеного права.
У відповіді на відзив позивачами заперечено доводи відповідача, підтримано позовні вимоги, наведені в позовній заяві підстави позову та розрахунок заборгованості.
Як убачається з матеріалів судової справи, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності вкладів в Державному ощадному банку України.
Відповідачем до відзиву додано проект постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №568, пояснювальну записку та довідку щодо відповідності зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС) проекту постанови.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Зі змісту позову вбачається, що спір стосується невиплачених заощаджень позивачів, які складаються з вкладів до Ощадного банку України, розмір яких суттєво збільшився.
Зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, порядок компенсації грошових заощаджень передбачено Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21.11.1996 №537/96-ВР (зі змінами), яким установлено:
Компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства.
Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в таких установах, проводиться їх власникам у готівковій чи безготівковій формі через установи Ощадного банку України після внесення в інформаційно-аналітичну систему "Реєстр вкладників заощаджень громадян" відомостей про них, необхідних для ідентифікації вкладника під час відкриття рахунку. Обслуговування громадян, пов'язане із внесенням зазначених відомостей, здійснюється безоплатно.
Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.
Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України може залучати для проведення компенсаційних виплат позабюджетні кошти, у тому числі кошти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні податки, встановлені законами України, а також від здійснення операцій з державними цінними паперами.
Погашення відновлених заощаджень громадян, поміщених у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно до сум, визначених у Державному бюджеті України (стаття 6).
За змістом наведеної норми, передумовою для виплати знецінених заощаджень є передбачення окремою статтею в Державному бюджеті України відповідних видатків. Крім того, Кабінетом Міністрів України можуть залучатись позабюджетні кошти, у тому числі кошти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні податки, встановлені законами України, а також від здійснення операцій з державними цінними паперами. Крім того, законами України не встановлено спеціальні податки для наповнення бюджету з метою погашення знецінених заощаджень.
Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (частина перша), виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (частина друга); Держава прагне до збалансованості бюджету України (частина третя).
Пунктом 6 статті 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27.11.2008 №26-рп/2008 (справа про збалансованість бюджету) зазначено, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Отже, визначення бюджетних видатків у проекті закону про Державний бюджет України відноситься до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, який повинен врахувати необхідність дотримання справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, водночас ухвалення закону України про Державний бюджет України віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України.
У даному випадку, адміністративний суд не може втручатись в компетенцію Кабінету Міністрів України щодо визначення витрат Державного бюджету України з метою передбачення витрат для компенсації заощаджень громадян. Це повною мірою стосується залучення Кабінетом Міністрів України позабюджетних коштів.
Суд погоджується з доводами позивачів, що нездійснення компенсації заощаджень є обмеженням їх права власності, однак таке обмеження передбачене Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", реалізація положень якого залежить від фінансового стану держави.
Як убачається зі змісту статей 1 законів України "Про державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2019 рік", Про Державний бюджет на 2018 рік", "Про державний бюджет на 2017 рік", "Про Державний бюджет на 2016 рік", "Про державний бюджет на 2015 рік", Державний бюджет України планувався з дефіцитом, цими законами не визначалось окремої статті, як це передбачено Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України, для виплати компенсації заощаджень відповідно до цього Закону.
З огляду на таке праве регулювання, ненадання позивачами доказів на підтвердження обставин здійснення вкладів у Державний ощадний банк України, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог про зобов'язання відповідача забезпечити виконання основних невідчужуваних і непорушних конституційних прав громадян України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на приватну власність і на володіння, користування і розпорядження своєю власністю шляхом вжиття заходів для відновлення і повернення та реструктуризації державного і гарантованого державою боргу по діючим вкладам, які внесені, на зберігання та для їх збільшення за рахунок банківського проценту, під державні гарантії і зобов'язання в Державний ощадний банк України в першому півріччі 1992 року на строкові накопичувальні вклади на строк понад 8 років, під 25% річних іншими грошима (українськими карбованцями-купонами), з урахуванням їх початкової вартості доходності та індексу інфляції, згідно з Конституцією України, законами України, державними гарантіями і зобов'язаннями.
Щодо вимог про переведення вкладів на більш вигідні для держави договірні умови (які до цього часу сторонами не переглядались) з довгострокових накопичувальних вкладів на довгострокові з щорічною виплатою банківських процентів, з доходністю не меншою за облікову ставку НБУ, то суд зазначає, що та вимога також є необґрунтованою, позаяк у Кабінету Міністрів України відсутня компетенція здійснювати розпорядження вкладами, зокрема, змінювати умови вкладу.
Як уже вказувалось судом, Уряд України згідно з Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" в разі наявності відповідних видатків у Державному бюджеті України здійснює компенсацію, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху для їх виплати.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Щодо строків звернення до адміністративного суду, то суд відхиляє клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, позаяк станом на час звернення до суду та судового розгляду справи вклади до Державного ощадного банку України в повному обсязі не повернуто.
Відповідно до квитанцій від 14.02.2020 №33, №34, №35 позивачами сплачено по 840,80 грн. судового збору за одну вимогу немайнового характеру.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Позивач - ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Позивач - ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Кабінет Міністрів України (місцезнаходження: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2)
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Головуючий суддя В.А. Донець
Суддя Ю.Т. Мамедова (Шрамко)
Суддя Д.А. Костенко