ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 липня 2021 року м. Київ № 640/28613/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби
у м. Києві та Київській області,
Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України
про визнання протиправними та скасування рішення та подання, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач 1), адреса: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, Національної поліції України, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення, прийняте заступником Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Лемешем Д.Л. від 29 вересня 2020 року №287 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 22 липня 2014 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати протиправним та скасувати подання Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21 серпня 2020 року №4758/55/125/02-20 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 22 липня 2014 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 29 вересня 2020 року №287 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 04 липня 2014 року та скасована посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22 липня 2014 року відповідно до пунктів 3,4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Позивач не погоджується з вказаним рішенням відповідача 1, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що вказане рішення принижує його честь та гідність, оскільки прийнято та оформлено з перевищенням повноважень та без належної компетенції.
Крім того, позивач послався на те, що зі змісту самого рішення відповідача 1 не випливає жодної обставини, яка б свідчила про існування підстав для застосування пунктів 3, 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» та підпункту 1 пункту 64 Порядку №321.
На переконання позивача, відповідачем 1 при прийнятті цього рішення було порушено процедуру його прийняття, також відповідачем 1 неповно та не всебічно вивчені обставини, що стали підставою для його прийняття.
Також, у позовній заяві позивач вказує й на те, що він протягом останніх восьми років проживає на території України, зареєстрував шлюб з громадянкою України, в якому народився син, який є громадянином України з 18 листопада 2019 року.
Більш того, у позовній заяві вказано, що позивач є активним громадським діячем та представником Всеукраїнської громадської організації «Діаспора чеченського народу». При цьому, позивач наголошує, що він ніколи не порушував законодавство України, права та свободи інших громадян.
Також, позивач наголошує на тому, що підставою для проведення перевірки законності надання позивачу дозволу на імміграцію слугувало подання Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України.
Зі змістом вказаного подання позивач також не погоджується, вважає, що воно принижує його честь та гідність, а само подання прийнято без належної компетенції та з перевищенням повноважень, з огляду на те, що інформація, яка викладена у поданні не підтверджена будь-якими доказами.
За твердженнями позивача, рішення відповідача 1 та подання Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України є протиправним та такими, що підлягають скасуванню з підстав їх невідповідності дійсним обставинам та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що 26 серпня 2020 року на адресу відповідача 1 надійшло подання Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21 серпня 2020 року №4758/55/125/02-20 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивачу.
За результатами перевірки інформації, що містилась у поданні, відповідачем 1 було встановлено, що 13 лютого 2014 року позивач звернувся до Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки він є братом громадянина України. На підставі вказаної заяви та за результатами перевірок й відсутності підстав для відмови у наданні дозволу, 04 липня 2014 року Головним управлінням ДМС України в м. Києві прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та 22 липня 2014 року останнього було документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 , орган видачі 8001.
Оскільки у поданні Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України містилась інформація про те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в України, відповідачем 1 було прийнято оскаржуване рішення №237 від 29 вересня 2020 року.
Крім того, представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що у квітні 2020 року позивач звернувся до територіальних органів Державної міграційної служби України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатом розгляду якої Державною міграційною службою України було прийнято рішення №397-20 від 25 вересня 2020 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивачем вказане рішення оскаржене в судовому порядку (справа №640/28419/20).
На підставі викладеного, представник відповідача 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з доводами представника відповідача 1, представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що доводи, викладені у відзиві не спростовують тверджень позивача, викладених у позовній заяві, а тому просив задовольнити позовній вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та останньому наданий строк для усунення виявлених судом недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2020 року заява позивача про забезпечення доказів повернута без розгляду по суті та повернуто судовий збір у розмірі 630,60 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року внесено виправлення в ухвалу суду від 28 грудня 2020 року про повернення заяви про забезпечення доказів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи залишено без задоволення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року замінено відповідача Національну поліцію України у адміністративній справі №640/28613/20 належним - Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України (далі по тексту - відповідач 2), розпочато розгляд адміністративної справи №640/28613/20 спочатку та вирішено здійснити його за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 2 у відзиві на позовну заяву послався на те, що прийшовши до висновку, що дії позивача суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України та охорони громадського порядку, Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України звернулось з поданням до органу міграційної служби, що входить до повноважень відповідача 2, тобто, останній діяв в межах визначених законом в даному випадку.
Не погоджуючись з доводами представника відповідача 2, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що обставини, зазначені у відзиві, не спростовують тверджень позивача, викладених у позовній заяві з приводу безпідставності подання та наявності в ньому недостовірної інформації.
Заперечуючи проти доводів, викладених представником позивача у відповіді на відзив на позовну заяву, представник відповідача 2 у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у м. Грозний Чечеро-Інгушській АРСР та є громадянином Російської Федерації.
13 лютого 2014 року позивач звернувся до органів Державної міграційної служби України з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.
До вказаної заяви позивачем було додано нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 07 лютого 2014 року, відповідно до якої остання, як власниця квартири АДРЕСА_2 , дала згоду на постійне місце проживання та реєстрацію позивача на житлову площу у зазначеній квартирі.
На підставі поданих позивачем документів та у зв'язку з відсутністю підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу надано такий дозвіл №1/21 від 04 липня 2014 року та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22 липня 2014 року, в якій цього ж дня проставлено штамп про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 на території України в місті Києві народився син ОСОБА_4 , про що Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 25 липня 2019 року складено відповідний актовий запис №1138 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки №3459/2019 про реєстрацію особи громадянином України на підставі рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 18 листопада 2019 року ОСОБА_4 є громадянином України з 18 листопада 2019 року.
21 серпня 2020 року Управлінням стратегічних розслідувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на адресу відповідача 1 направлено клопотання №4758/55/125/01-2020 «Про розгляд питання щодо прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну», в якому зазначено, за результатами реалізації оперативної інформації встановлено, що громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за наявною оперативною інформацією прибув на територію України для налагодження контактів безперешкодного прибуття до України інших вихідців із вказаного регіону та шляхом виготовлення підроблених офіційних документів займається легалізацією їх законного перебування на території України для організації та виконання замовних кримінальних правопорушень корисно-насильницької спрямованості із застосуванням зброї, а саме: розбійних нападів, вимагань та виконання замовних вбивств.
За період перебування на території України ОСОБА_1 систематично порушує правила перебування в Україні, а саме: не має постійного місця проживання та з метою конспірації постійно його змінює, чим порушує встановлений порядок пересування та зміну місця проживання; з метою незаконної легалізації свого знаходження на території України може використовувати підроблені документи; не будучи працевлаштованим має постійні не встановлені джерела доходів, займається налагодженням корумпованих зв'язків з метою легалізації свого перебування на території України та на даний час є підстави вважати, що його перебування на території України суперечить інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
У зв'язку з чим, як зазначено, у поданні, оскільки позивач становить загрозу інтересам національної безпеки або охорони громадського порядку, а також охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, Управління клопоче перед Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про заборону в'їзду в Україну позивачу та вважає за доцільне ініціювати перед Державною міграційною службою України прийняття рішень про примусове повернення/видворення з України з подальшою забороною в'їзду на територію України строком на три роки.
Також, 21 серпня 2020 року Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України складено та направлено на адресу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області подання №4758/55/125/02-20 подання про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання на території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , зміст якого аналогічний змісту вказаного вище клопотання, та в якому управління просило скасувати позивачу дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання, а також прийняти рішення про заборону в'їзду ОСОБА_1 строком на три роки.
Більш того, з матеріалів справи вбачається, що за результатом перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне місце проживання Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області складено висновок, затверджений заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області 29 вересня 2020 року, зі змісту якого вбачається, що 26 серпня 2020 року до управління надійшло вказане вище подання Управління стратегічних розслідувань. Також, у висновку відображено зміст подання та зазначено, що оскільки інформація, викладена у поданні є підставою для скасування іноземцю дозволу на імміграцію в Україну на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» головний спеціаліст вважав би за доцільне скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 04 липня 2014 року про надання дозволу на імміграцію в Україну позивачу; скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22 липня 2014 року.
На підставі цього висновку Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято рішення №287 від 29 вересня 2020 року, яким на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 04 липня 2014 року та скасовано видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 22 липня 2014 року на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача 1 та поданням відповідача 2, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III визначені умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Частиною 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Відповідно до частини 1 абзаців 1 і 4 статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Пунктом 4 частини 2 статті 4 цього Закону (в редакції, чинній на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію) передбачено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.
Матеріалами справи підтверджено, що станом на день звернення до органів Державної міграційної служби України рідний брат позивача - ОСОБА_5 документований паспортом громадянина України.
Статтею 6 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III, в редакції, чинній станом на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію, було передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Стаття 9 цього ж Закону (в редакції, чинній станом на момент видачі позивачу дозволу на імміграцію) встановлювала умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію.
Так, відповідно до підпункту 2 пункту 1 цієї статті заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Також, положеннями статті 9 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ визначений перелік документів, які мали бути додані до заяви про надання дозволу на імміграцію.
Зокрема, пунктом 5 передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: три фотокартки; копія документа, що посвідчує особу; документ про місце проживання особи; відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Таким чином, для оформлення дозволу на імміграцію заявник, в даному випадку позивач, надав повний пакет документів та, як слідство, йому було надано дозвіл на імміграцію й видано посвідка на постійне проживання в Україні.
Згідно з положеннями статті 10 вказаного Закону дозвіл на імміграцію не надається: дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
В свою чергу, положеннями статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ визначені випадки, коли дозвіл на імміграцію може бути скасовано, зокрема, пунктами 3 та 4 частини 1 цієї статті передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (далі по тексту - Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Тобто, для скасування дозволу на імміграцію відповідно до пунктів 3,4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» обов'язковою умовою є безумовне встановлено фактів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні або це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать про те, що позивач своїм перебуванням на території України несе загрозу національним інтересам, безпеці чи життю громадян.
В той же час, зі змісту висновку на підставі якого було прийнято оскаржуване рішення №287 від 29 вересня 2020 року вбачається лише те, що при перевірці інформації, викладеної у поданні Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21 серпня 2020 року №4758/55/125/02-20 посадова особа відповідача 1 обмежилась лише цитуванням самого змісту подання.
При цьому, матеріали справи не містять належних доказів того, що дії позивача несуть загрозу національній безпеці України та громадському порядку.
Також відповідачем не надано доказів здійснення перевірки та вчинення будь-яких дій з метою з'ясування обставин, викладених у поданні Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21 серпня 2020 року №4758/55/125/02-20, які стали підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, не вчинено дій зі збирання додаткової інформації.
В свою чергу, матеріалами справи підтверджено, що позивач має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною, а саме наявні докази того, що він має постійне зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, в нього народилась в Україні дитина, яка є громадянином України з 18 листопада 2019 року, на території України проживає його рідний брат. Більш того, відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України серії НОМЕР_3 , позивач станом на 03 листопада 2020 року на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Аналіз вищенаведеного свідчить про те, що відповідач 1 не довів існування передбачених чинним законодавством про імміграцію підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію та заборони в'їзду в Україну.
Більш того, суд наголошує, що задля встановлення дійсності обставин, які були викладені у поданні Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21 серпня 2020 року №4758/55/125/02-20 посадова особа відповідача 1 навіть не запросила на бесіду та не опитувала самого позивача з цього приводу, тобто, як вже було зазначено, обмежилась виключно цитуванням тексту самого подання.
Більш того, суд зазначає, що Законом України «Про імміграцію» встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.
З урахуванням того, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності підстав, передбачених пунктами 3,4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ, суд дійшов висновку, що рішення від 29 вересня 2020 року №287 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Вказане відповідає принципу «належного урядування» відповідно до якого, допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки. При цьому, суд зазначає, що невиконання посадовими особами суб'єкта владних належним чином своїх повноважень та перекладення тягаря наслідків таких дій на позивача у справі є порушенням законних прав та інтересів останнього.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування подання Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 21 серпня 2020 року №4758/55/125/02-20 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 22 липня 2014 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає, що само по собі вказане подання в межах розгляду даної справи жодним чином не впливає на права та не створює жодних обов'язків для позивача, оскільки є лише підставою для проведення відповідачем 1 відповідної перевірки з метою встановлення дійсності підстав для його задоволення або відмови у його задоволенні шляхом складення висновку, який, в свою чергу, є підставою для прийняття відповідачем 1 відповідного рішення, а тому, враховуючи, що судом встановлено протиправність рішення відповідача 1 від 29 вересня 2020 року №287, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки підставою для звернення позивача з цими позовними вимогами, останній вказав саме приниження його честі та гідності, на переконання суду, позивач не позбавлений права звернутись у встановленому законом порядку для захисту своїх немайнових прав, зокрема, для захисту честі та гідності.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області №287 від 29 вересня 2020 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 04 липня 2014 року та скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 22 липня 2014 року громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
2. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник