ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 липня 2021 року м. Київ № 640/10234/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2
до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м.Київ
проскасування постанови від 01.03.2021 №63934947
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 із позовом до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ, у якому просить суд: скасувати постанову старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ясінської Катерини Михайлівни від 01.03.2021 у виконавчому провадженні №63934947 про стягнення з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчого збору у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2021 залишено позовну заяву без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
08.07.2021 суд на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору ВП №63934947, якою стягується з боржника - ОСОБА_2 2010 р.н. виконавчий збір у сумі 10 000, 00 грн. При цьому, державний виконавець залишив поза увагою, що ОСОБА_2 є малолітньою дитиною, яка має часткову дієздатність, перебуває під опікою батьків і внаслідок цього, самостійно не може виконати вимогу державного виконавця про сплату виконавчого збору у розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, однак на вимогу суду надав матеріали виконавчого провадження ВП №63934947.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22.07.2019 рішенням Дніпровського районного суду міста Києва по справі №755/9113/19 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , які діють у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з квартири.
19.11.2020 Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист по справі №755/9113/19 про усунення перешкод ОСОБА_3 у здійсненні ним права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
16.12.2020 заступником начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63934870 з виконання вказаного виконавчого листа (боржник - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
18.02.2021 ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_2 звернулася до державного виконавця з листом, в якому повідомила, що 16.02.2021 отримала постанову від 08.02.2021 про відкриття виконавчого провадження, у якій встановлено боржнику необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. У вказаній заяві зазначено, що малолітня ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не проживав та просила винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".
18.02.2021 старшим державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено акт державного виконавця, яким підтверджено факт виконання судового рішення.
01.03.2021 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 63934947 та постанову про стягнення з малолітньої ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 10000,00 грн.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивачка, звернулася із даним позовом до суду в інтересах своєї малолітньої дитини.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 N 1404-VIII (далі - Закон N 1404-VIII).
Згідно вимог статті 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом положень статті 3 Закону N 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Так, з наявних матеріалів виконавчого провадження вбачається, що боржником у виконавчому провадженні зазначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження № НОМЕР_1 .
В той час, як ч. 2 ст. 16 Закону N 1404-VIII визначено, що діти та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов'язки, пов'язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону через своїх законних представників.
Пунктом 10 розділу ІІ Інструкції №512/5 визначено, що повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені зокрема такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна; ордером, до якого обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій; дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги або про надання правової допомоги.
Отже, аналіз норм Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції №512/5 свідчить про те, що діти не можуть реалізувати свої права та обов'язки у виконавчому провадженні самостійно.
Суд звертає увагу, що ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника (стаття 14 Сімейного кодексу України).
Згідно статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Відповідно до статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Згідно статті 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною першою статті 31 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:
1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.
Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду (ч. 2 ст. 31 ЦК України).
Частиною першою статті 34 Цивільного кодексу України визначено, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Згідно частини першої статті 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Відповідно до Закону України "Про охорону дитинства" - цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Аналізуючи вказані вимоги законодавства, суд приходить до висновку, що малолітні особи не можуть самостійно вчиняти дії, які виходять за межі її цивільної дієздатності, а відтак, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 01.03.2021 ВП №63934947 є протиправною, такою, що прийнята з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим, підлягає скасуванню.
Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється у зв'язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору за звернення із даним позовом до суду.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , іпн. НОМЕР_2 ) задовольнити
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ясінської Катерини Михайлівни від 01.03.2021 ВП№63934947 про стягнення виконавчого збору.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя А.С. Мазур