16 липня 2021 року (10:00)Справа № 280/3619/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовної заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-56322-50.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 15.09.2008 зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису 21030000000046427. З 2015 року підприємницьку (господарську) діяльність позивач не здійснює, оскільки, з того часу разом зі своєю сім'єю постійно мешкає на території Російської Федерації. Перед від'їздом, позивачем надіслано до реєстраційної служби заяву про припинення діяльності фізичною особою-підприємцем. Зазначає, що 29.04.2021 позивачу від свого представника за довіреністю стало відомо про існування спірної вимоги № Ф-56322-50 від 06.11.2019, за якою заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 26539,26 грн. Позивач вважає вимогу № Ф-56322-50 від 06.11.2019 незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки з 2015 року позивач не проживає на території України, що підтверджується міграційної карткою серія 1515 №0600990 від 07.12.2015, та відповідно підприємницьку діяльність не здійснює, що виключає обов'язок щодо сплати єдиного внеску. На підставі вищевикладеного, просить скасувати оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-56322-50.
Ухвалою суду від 31.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
17.06.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 34609), в якому зазначає, що відповідно до реєстраційної та облікової картки платника податків позивач з 15.09.2008 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Так, позивачу нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 у сумі 15819,54 грн., за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 у сумі 10719,72 грн., за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 в сумі 9049,48 грн. Перебування позивача за межами України не є підставою для не сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Доказів, що позивач є (був) найманим працівником чи добровільно сплачував єдиний внесок на підставі договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на виконання норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачем до суду не надано. У період нарахування боргу за оскаржуваною вимогою та станом на сьогодні позивач зареєстрований як ФОП та як ФОП зобов'язаний своєчасно сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу. Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску, податковим органом 06.11.2019 винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-56322-50 на загальну суму недоїмки 26539,26 грн. за формою та у строки, визначені законодавством. Просить відмовити у задоволенні позову.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.09.2008 за № 21030000000046427 Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про що свідчить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до відомостей міграційної картки серія НОМЕР_2 від 07.12.2015 позивачу надано строк перебування на території Російської Федерації з 07.12.2015 до 01.10.2017 (а.с.8).
06.11.2019, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI ГУ ДПС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56322-50 на загальну суму боргу 26539,26 грн., у т.ч.: недоїмка 26539,26 грн.
Позивач не погодившись із вказаною вимогою звернувся до суду із вказаним позовом про її скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Тобто, відповідно до положень статті 7 Закону №2464-VI для фізичних осіб - підприємців, незалежно від того на якій системі оподаткування перебуває такий підприємець, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, не залежно від розміру отриманого доходу.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже, переліченими нормами чинного законодавства встановлений безальтернативний обов'язок фізичної особи - підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
При цьому, з 01.01.2017 в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов'язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу, проте позивачем доказів того, що він підлягає звільненню від сплати єдиного внеску в силу Закону до суду не надано.
Суд зазначає, що Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 сформовано правовий висновок відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
При цьому, суд зазначає, що матеріали адміністративної справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що починаючи з 01.01.2017 за позивача єдиний внесок до бюджету України сплачував роботодавець, у зв'язку з чим позивач був би звільнений від його сплати.
Посилання позивача на те, що він не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів припинення та/або не здійснення підприємницької діяльності у цей період позивач суду не надав.
Разом з цим, суд зазначає, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.09.2008 по теперішній час зареєстрований як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в органах ДПС.
Обставина, з якою позивач пов'язує відсутність свого обов'язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, полягає в тому, що позивач з 2015 року проживає на території Російської Федерації.
Частина 5 статті 9 Закону № 2464-VI, встановлює, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Наведені норми в сукупності з іншими нормами ст.9 та ст.10 Закону № 2464-VI передбачають для певного кола осіб, в тому числі осіб, які працюють або постійно проживають за межами України, можливість добровільної сплати єдиного внеску на підставі договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, такий договір позивачем в установленому ст.10 Закону № 2464-VI порядку не укладався.
Також матеріалами справи не підтверджено реалізацію права позивача на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно ч.9 ст.10 вказаного Закону, а саме: відповідно до договорів про добровільну участь, укладених центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з такими підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними).
Аналогічне застосування норм права здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 24.11.2020 по справі №280/2475/20.
Отже, позивач є платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів в порядку, за формою та в строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з ч.3 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі - Інструкція), в разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та не сплачених сум єдиного внеску, такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, які зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), застосовує до такого платника штрафні санкції.
Відповідно до абзаців 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Відповідно до абзацу 6 пункту 3 розділу VI Інструкції, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналогічна правова позиція викладена рішенні Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018, що відповідності до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Суд зазначає, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) позивача зі сплати єдиного внеску було визначено контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає положенням ПК України та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Таким чином, відповідачем було сформовано спірну вимогу у встановленому законом порядку.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Судом встановлено, що позивач сплату єдиного внеску за визначений контролюючим органом період не здійснював.
Згідно частини 2 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.
Таким чином, суд дійшов висновку, що недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі є виключно наслідком неналежного виконання позивачем обов'язків, покладених на нього статтями 7, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач мав всі законні підстави для винесення вимоги про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-56322-50 від 06.11.2019, отже оскаржувана вимога є обґрунтованою, правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,
У задоволенні позовних вимог заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 16.07.2021.
Суддя Ю.В. Калашник