Україна
Донецький окружний адміністративний суд
16 липня 2021 р. Справа№200/5741/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, код ЄДРПОУ 42172734) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат за період з 07.02.2019 по 31.03.2020 року у розмірі 41 972,09 грн., стягнення суми заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 41 972,09 грн., стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди у розмірі 6000 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).Клопотання позивача про розгляд справи без участі позивача та представника- задоволено.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року про відкриття провадження було направлено відповідачу за адресою місцезнаходження, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, та вручено представнику відповідача, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Так, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №200/267/20-а відповідачем проведено перерахунок пенсії з 07.02.2019 року та з квітня 2020 року почату виплату поточної пенсії з урахуванням перерахунку. Зазначив, що відповідачем не виплачено заборгованість з пенсії за період з 07.02.2019 року по 31.03.2021 року у розмірі 41 972,09 грн., посилаючись на те, що доплата за рішенням суду не передбачена бюджетом пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування, та фактично буде виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу. Бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії у розмірі 41 972,09 грн. вважає протиправною, просив задовольнити позов.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Враховуючи зазначені обставини, з урахуванням положень ч. 6 ст. 162 КАС України суд дійшов висновку про вирішення справи за наявними матеріалами у справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Гірницьким РВ УМВСУкраїни в м. Макіївці03 квітня 1996 року), РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку відповідача як внутрішньо переміщена особа, що не є спірною обставиною. (а.с. 10-11)
Відповідач - Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
На адвокатський запитз питань пенсійних виплат відповідачем надано відповідь листом від 23.04.2021 року №0574-03-8/14114, відповідно до якої Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року по справі №200/267/20-а суд зобов'язав Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області провести перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах з 07.02.2019 року, врахувавши розмір середньої заробітної плати за період з 01.01.1991 по 31.12.1996 року згідно довідки від 26.05.2014 року №555, виданої Донецькою обласною дирекцією з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств. Управлінням виконано зазначене рішення в межах компетенції в повному обсязі та проведено розрахунок пенсії за період з 07.02.2019 по 31.03.2020 року. Посилаючись на положення Постанови КМУ від 25.04.2018 №335 доплата за рішенням суду за період з 07.02.2019 по 31.03.2020 року, як така, що потребує додаткового фінансування, та фактично буде виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу. Станом на 01.09.2020 року сума доплати за рішенням суду за період з 07.02.2019 по 31.03.2020 року становить 41 972,09 грн. (а.с. 16-17)
Спірні правовідносини виникли з приводу невиплати відповідачем нарахованої суми пенсії за період з 07.02.2019 по 31.03.2020 року у розмірі 41 972,09 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що доказів в обґрунтування законності підстав для невиплати пенсії позивачеві за зазначений період, рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії тощо відповідачем суду не надано. Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії матеріали справи не містять.
Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Конституцією України закріплено право кожного громадянина щодо свободи пересування. Таким чином, не знаходження позивача за місцем проживання/перебування не може бути підставою для припинення виплати пенсії.
Отже, як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів щодо існування законодавчих підстав для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Стосовно стягнення заборгованості з пенсії суд зазначає наступне.
Конституція України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ст. 46).
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що спору відносно розміру нарахованої заборгованості з виплати пенсії між сторонами немає.
Суд вважає, що бездіяльність відповідача не може бути виправдана ані спливом часу, ані змінами в законодавстві, які не змінили прав і обов'язків відповідача щодо пенсійного забезпечення осіб та виконання судових рішень.
За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Кодекс адміністративного судочинства України гарантує право кожній особі в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України). Тобто відповідачем порушено права позивача на своєчасне отримання належної йому пенсії, відтак суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо її невиплати.
Суд звертає увагу, що у даному випадку має місце саме бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті заборгованості по пенсії.
Судом встановлено, що відповідачем нараховано пенсію, проте пенсійний орган так і не здійснив виплату пенсії.
Законом, який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання є Закон України від 5 червня 2012 року № 4901-VI Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (далі - Закон № 4901-VI).
Частиною 2 ст. 1 Закону № 4901-VI передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
В частині 1 ст. 3 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, суд вважає, що право позивача на отримання нарахованої йому суми пенсії має бути забезпечено шляхом стягнення цих коштів з відповідача в порядку, особливості якого передбачені Законом № 4901-VI.
За приписами частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини, потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним засобом правового захисту буде визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 07.02.2019 по 31.03.2020 року у розмірі 41 972,09 грн. протиправною та стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості на користь позивача.
Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 25 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен враховувати конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 року по справі № 818/1430/17, та враховуються судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Суд зазначає, що самий лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної та майнової шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Позивачем до суду не було надано жодних доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача, і, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди в розмірі 6000 грн. на користь позивача з відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 908 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, код ЄДРПОУ 42172734) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заборгованості- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 07.02.2019 по 31.03.2020 року у розмірі 41 972,09 грн.
Стягнути з Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, код ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії за період з 07.02.2019 по 31.03.2020 року у розмірі 41 972 (сорок одна тисяча дев'ятсот сімдесят дві) грн.09 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35, код ЄДРПОУ 42172734) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 16 липня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя О.В. Троянова