Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 липня 2021 р. Справа№200/6556/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення нарахованої суми пенсії у розмірі 117013,09 грн.,
28 травня 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії у розмірі 117013,09 гривень;
- стягнути з відповідача на користь позивача нараховану суму пенсії у розмірі 117013,09 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що здобув право на отримання пенсії за віком. Перебуває на обліку у відповідача, але відповідачем не виплачена пенсія за період з 01 листопада 2018 року по 30 вересня 2019 року в сумі 117013,09 грн.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнав просив відмовити в їх задоволенні з наступних підстав.
Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року по справі №200/8748/19-а Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області виконано у повному обсязі, а саме поновлено виплату поточної пенсії з жовтня 2019 року та проведено нарахування пенсії за вищевказаним рішенням суду за період з 01 листопада 2018 року по 30 вересня 2019 року на загальну суму 117013,09 грн. Відповідач зазначив, що виплата пенсії за минулий період облікована управлінням та її виплата буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, за окремим фінансуванням на означені цілі. Крім того відповідача зазначив що позивачем пропущений строк звернення до суду.
02 червня 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадження)
10 червня 2021 року внаслідок автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Циганенку А.І.
14 червня 2021 року справа прийнята до провадження суддею Циганенком А.І.
14 червня 2021 року від відповідача витребувані докази.
14 червня 2021 року позивачу поновлений строк звернення до суду.
14 липня 2021 року Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області замінено його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Дослідивши докази, письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (а.с. 9-12).
ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності (а.с. 13).
ОСОБА_1 має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 15).
Відповідно до довідки від 26 лютого 2019 року №1442-5000043790 фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 , (а.с.14).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року у справі №200/8748/19-а, яке набрало законної сили 03 жовтня 2019 року, Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з поміж іншого було зобов'язано відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 листопада 2018 року (а.с. 38-40)
З протоколу за період з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року вбачається що ОСОБА_1 нарахована, проте не виплачена пенсія у загальній сумі 117013,09 грн. (а.с.36).
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини 1 статті 45 №1058-IV).
Згідно частини 2 статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Статтею 47 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною 1 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 26.09.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та 71378/10) зазначив, що
[…] якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № 65731/01 та № 65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 39) (пункт 31).
[…] припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (див. рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, п. 72, від 19 червня 2012 року) (пункт 52).
[…] першим і найголовнішим правилом статті 1Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII) (пункт 53).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
25 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365». Підпунктом 2 пункту 1 та підпунктом 2 пункту 2 зазначеної постанови були внесені зміни до пункту 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та пункту 18 «Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування», а саме «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2019 року у справі №640/18720/18 визнані протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365" в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
З огляду на викладене суд вважає, що невиплата пенсії, нарахованої позивачу за період з 01 листопада 2018 року по 30 вересня 20019 року в сумі 117013,09 грн., суперечить Закону №1058-IV, а з точки зору положень статті 1 «Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» становить втручання у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
Суд враховує наявність судового рішення у справі №200/8748/19-а, яке набрало законної сили. Разом з тим, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Критерієм розмежування способів захисту «зобов'язання нарахувати та виплатити» і «стягнення коштів» є предмет спору.
Реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин.
У справі, що розглядається, пенсію призначено, конкретний обсяг заборгованості відповідача перед позивачем встановлений і не є предметом спору, а заборгованість виникла внаслідок протиправної бездіяльності боржника: безпідставна затримки виплати вже нарахованих коштів.
Аналогічна за змістом правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 01 грудня 2020 року по справі №465/273/16-а.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягала у невиплаті нарахованої пенсії, та стягнення заборгованості по пенсії в сумі 117013,09 гривень.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки це питання було вирішено ухвалою суду від 14 червня 2021 року.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно із частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних, допустимих та достовірних доказів правомірності своєї діяльності.
Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, який звільнений від сплати судового збору, судові витрати компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 5 статті 139 КАС України).
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 133, 139, 143, 205, 241-246, 249, 250, 251, 255, 263, 294, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010). про визнання протиправною бездіяльності, стягнення нарахованої суми пенсії, задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії у сумі 117013,09 гривень.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 нараховану суму пенсії у розмірі 117013 (сто сімнадцять тисяч тринадцять) гривень 09 копійок.
Повний текст рішення складений 15 липня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко