09 березня 2021 року Справа № 160/16663/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
14.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8122-53У від 20.02.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області вчинити дії щодо скасування заборгованості позивача - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний обліковий податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування в розмірі 29293,44 грн. та виключення інформації про заборгованість позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний обліковий податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування в розмірі 29293,44 грн. з усіх інформаційно-облікових реєстрів Державної податкової служби України, в тому числі інтегрованої картки платника податків в ІТС «Податковий блок».
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що дійсно 16.12.1998 року ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, проте позивач зазначає, що фактично підприємницьку діяльність він не здійснював та не отримував доходів від провадження підприємницької діяльності, при цьому в період нарахування єдиного соціального внеску згідно спірної вимоги він взагалі не був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), оскільки з 16.10.2013р. і по теперішній час працює слюсарем в ПАТ «ДНІПРОГАЗ», а отже ЄСВ за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску. За наведених обставин, позивач вважає, що він не є страхувальником у розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, в розумінні цього Закону, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Крім того, позивач також наголошує, що спірна вимога датована 20.02.2020р., в той час, як сума боргу з ЄСВ вказана станом на 03.06.2020р. Таким чином, на думку позивача, спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, а для повного відновлення порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача здійснити коригування відомостей в усіх інформаційно-облікових реєстрах Державної податкової служби України, в тому числі в інтегрованій картці платника податків в ІТС «Податковий блок», шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44грн.
Крім того, одночасно із поданням позовної заяви 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 подано клопотання про забезпечення позову, в якому позивач просив суд зупинити стягнення у виконавчому провадженні ВП №62736863, що було відкрите державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на підставі заяви стягувача про примусове виконання вимоги №Ф-8122-53У від 20.02.2020р., до набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/16663/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) було задоволено у повному обсязі та зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8122-53У від 20.02.2020 року, виданої Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, про стягнення з ОСОБА_1 , суми заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44грн. у виконавчому провадженні №62736863, відкритому державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ващинською М.М. 05.08.2020р., до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/16663/20.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/16663/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 21.01.2021 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Також вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області детальний розрахунок суми боргу (недоїмки), визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8122-53У від 20.02.2020 року, із зазначенням за який період та на якій підставі нарахована така заборгованість і в якій сумі.
25 січня 2021 року на електронну адресу суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань платник податків ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 16.12.1998 року та 08.09.2020 року здійснено реєстрацію припинення ним підприємницької діяльності. Податкова звітність ОСОБА_1 не подавалась, доходів він не отримував, і як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Із врахуванням зазначеного, контролюючим органом ФОП ОСОБА_1 було нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 рік (09.02.2018 р.) у сумі 8444 грн.(704 грн.*12 місяців); за 2018 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., з граничним строком сплати до 21.01.2019 року), а також за 2019 рік - на загальну суму 11016,72 грн. (1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 21.10.2019 року; 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 20.01.2020 року). Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449, саме на цю суму і було винесено вимогу №Ф-8122-53У від 20.02.2020 року, адже на кінець календарного місяця у позивача була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску. Крім того, відповідач зауважує, що роботодавці та фізичні особи - підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники, тому посилання позивача на те, що він працює на підприємстві і саме відповідна установа, в якій він працює на умовах трудового договору, як роботодавець, сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у визначеному законодавством розмірі, не є обґрунтованим звільненням від сплати ЄСВ за підприємницьку діяльність, оскільки позивач працює слюсарем з експлуатації та ремонту підземних газопроводів 3 розряду Виробничо-експлуатаційної служби №4 управління експлуатації на підприємстві АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз», в той час, коли основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 за кодом ВЕД 52.62.0 є роздрібна торгівля з лотків та на ринках. Таким чином, види діяльності позивача за трудовим договором та як фізичної особи-підприємця не співпадають. Крім того, відповідачем було наголошено, що при оскаржені вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до інформаційних систем органів ДФС мають вноситися відомості відносно результатів судового оскарження таких вимог, а не вирішуватися питання відносно виправлення некоректних первинних записів щодо нарахування сум єдиного внеску. Отже, вищенаведене свідчить про те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) діяло у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування цієї вимоги про сплату боргу.
29.01.2021 року до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній виклав позицію аналогічну заявленій ним у власній позовній заяві.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене, а також з урахуванням того, що з 08.02.2021р. по 26.02.2021р., включно, суддя ОСОБА_2 була тимчасово непрацездатна, а з 01.03.2021р. по 05.03.2021р., включно, суддя Турова Олена Михайлівна перебувала у щорічній відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності Дніпровською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 16.12.1998 року, про що також 15.01.2014 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер 22031750000023761.
16.12.1998 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) взято на облік Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, Дніпровсько-Новомосковське управління, Дніпровська ДПІ (Дніпровський р-н), як платника податків та з 05.04.1999 року як платника єдиного внеску.
20 лютого 2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8122-53У, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 03.06.2020 року обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 29293,44 грн.
Незгода позивача з означеною вимогою стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).
Задля визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.
01 липня 2004 року набув чинності Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (у подальшому змінено назву на Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”).
Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
01 липня 2010 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” №2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням” від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:
“Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру”.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
У справі, що розглядається, судом встановлено, що з 16.12.1998 року ОСОБА_1 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, проте, як зазначає позивач, фактично підприємницьку діяльність він не здійснював.
Докази подання позивачем державному реєстратору документів (реєстраційної картки) для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва у строк до 03.03.2012р. відповідачем не надано.
Крім того, позивачем подано документи державному реєстратору на припинення підприємницької діяльності, про що 08.09.2020р. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 2002030060001023761 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , підстава внесення: власне рішення.
Отже, встановлені судом обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що позивач не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464-VI.
Як слідує з наведеного у відзиві на позовну заяву розрахунку суми боргу (недоїмки), визначеної у спірній вимозі №Ф-8122-53У від 20.02.2020 року, вказана заборгованість нарахована позивачеві за 2017р., 2018р. та 2019 рік.
Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачеві нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017-2019 роки), свідоцтво про державну реєстрацію позивача як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи було дійсним та позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу у періодах, за які нараховано єдиний внесок.
Крім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується, що згідно з інформаційною базою даних органів ДПС ОСОБА_1 протягом 2017-2019р.р. про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав та не отримувала доходи від зайняття підприємницькою діяльністю.
Також в матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , відповідно до записів №№31 та 32 якої, судом встановлено, що позивач, зокрема, протягом періоду 2017-2019р.р. був найманим працівником, а саме:
Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз»:
- 16.10.2013р. прийнятий слюсарем з експлуатації та ремонту підземних газопроводів по 3 розряду (нак.302к від 16.10.2013 р.);
- Публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз» перейменовано на Акціонерне товариство «Оператор газороздільної системи «Дніпрогаз».
Крім того, довідкою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» від 09.12.2020р. №568 також додатково підтверджено, що ОСОБА_1 працює з 16.10.2013р. на цьому підприємстві та займає посаду слюсар з експлуатації та ремонту підземних газопроводів 3 розряду Виробничо-експлуатаційна служба №4 Управління експлуатації.
При цьому, жодного доказу того, що роботодавцем не виконувався обов'язок зі сплати за позивача єдиного внеску відповідачем надано не було.
Отже, встановлені обставини, по-перше, свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, а, по-друге, свідчать про те, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464-VI.
Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Крім того, визначальним у контексті саме цього спору на думку суду є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.
Застосування судом вищенаведених правових норм відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 404/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Отже, твердження скаржника про наявність у позивача обов'язку щодо сплати єдиного внеску незалежно від факту перебування його у трудових відносинах є протиправним.
Також суд, з огляду на вищевикладене, відхиляє доводи відповідача, стосовно того, що ОСОБА_1 має сплачувати протягом спірного періоду ЄСВ оскільки вид діяльності позивача за трудовим договором та як фізичної особи-підприємця згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не співпадають, бо це не спростовує вищенаведених висновків суду.
Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017рік, 2018 рік та 2019 рік, тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-8122-53У від 20.02.2020 року, є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, в цій частині - задоволенню.
Крім того, задоволенню підлягає і інша частина позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача виключити інформацію про заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування в розмірі 29293,44 грн. з усіх інформаційно-облікових реєстрів Державної податкової служби України, в тому числі інтегрованої картки платника податків в ІТС «Податковий блок».
Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016р. №422 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2016р. за №751/28881 (далі - Порядок №422).
Так, відповідно до п.1 Розділу ІІ Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами.
Згідно з п.2 Розділу ІІ Порядку №422 ІКП відкриваються автоматично кожному платнику, зокрема, у разі: нарахування сум грошових зобов'язань і пені з податків, зборів та сум єдиного внеску, визначених органом ДФС (акт перевірки, податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, рішення про застосування штрафних санкцій по єдиному внеску, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску).
Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 840,80 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цих коштів на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8122-53У від 20.02.2020 року.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 29293,44грн. (двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яності три гривні 44 копійки).
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 09 березня 2021 року.
Суддя: О.М. Турова