14 липня 2021 року ЛуцькСправа № 140/5780/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В. В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 13.11.2020 №032950004523, надану у листі від 26.11.2020 №0300-1602-8/39908; зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 21.05.1990 по 07.11.1991 у радгоспі “Піщанський” та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області з заявою про призначення пенсії за віком з доданими до неї документами. Однак, листом від 26.11.2020 №0300-1602-8/39908 позивача був повідомлений, що було прийнято рішення №032950003539 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу. У листі вказано, що період роботи з 21.05.1990 по 05.04.1991 не враховано до страхового стажу у зв'язку з тим, що запис про звільнення не завірений печаткою підприємства. Позивач вважає, що відповідач при розгляді питання щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 21.05.1990 по 05.04.1991 протиправно не врахував цей період, тому він змушений звернутися до суду.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (а.с.19).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти позову та зазначає, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 21.05.1990 по 05.04.1991 у радгоспі «Піщанський», який було реорганізовано у 1995 році у агрофірму «Нива» та у СВК «Нива» у 2000 році. Відповідач зазначає, що підтвердити страховий стаж СВК «Нива» не може, оскільки 04.10.2002 у зв'язку з пожежею документи були знищені, а підтвердити періоди роби ОСОБА_1 свідками немає можливості, так як у СВК «Нива» відсутній перелік знищених документів при пожежі і стверджувати, що згоріли саме документи. які підтверджують факт роботи працівників неможливо. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 05.11.2020 ОСОБА_1 звернувся в ГУ ПФУ у Волинській області з заявою про призначення пенсії за віком із передбаченим пакетом документів, а саме: довідку від 11.01.2021 №2 про те, що радгосп «Піщанський» реорганізовано в агрофірму «Нива» протокол №1 від 15.12.1995, 02.03.2000 агрофірма «Нива» реорганізовано в сільськогосподарський виробничий кооператив «Нива» протокол №2 від 02.03.2000. Окрім того надано довідку сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» від 04.11.2020 №23 про те, що документи про роботу робітників за 1948-2002 роки не збереглися у зв'язку із пожежею контори 04.10.2002.
Листом від 26.11.2020 відповідач повідомив позивача, що згідно наданих документів та даних, страховий стаж позивача складає 19 років 7 місяців 28 днів. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, ГУ ПФУ у Волинській області прийнято рішення №032950003539 від 13.11.2020 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з невиконанням однієї з умов призначення пенсії, передбаченої статтею 26 Закону, а саме наявність у 2020 році не менше 27 років страхового стажу. Також у листі вказано, що період роботи з 21.05.1990 по 05.04.1991 не враховано до страхового стажу у зв'язку з тим, що запис про звільнення не завірений печаткою підприємства.
Вважаючи дану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Водночас, за приписами статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з відмовою пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи у радгоспі “Піщанський” з 21.05.1990 по 07.11.1991 за даними трудової книжки, у зв'язку із неналежним оформленням записів про періоди роботи, а саме запис про звільнення не завірений печаткою підприємства.
Проте, суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 (а.с.12-15) слідує, що позивач, зокрема, 21.05.1990 відповідно до наказу № 49 прийнятий на посаду помічника бригадира бригади №2. Наказом №73 від 05.04.1991 переведений в робітники. 07.11.1991 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням.
При цьому суд зазначає, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.27 Інструкції №58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Суд зазначає, що в силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд враховує, що позивач вжив усіх можливих заходів для підтвердження свого трудового стажу. Так ОСОБА_1 надав довідку СВК «Нива» про те, що роботу робітників за 1948 по 2002 роки не збереглись зв'язку з пожежею контори 04.10.2002, тому надати архівну довідку про підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 немає змоги (а. с. 16).
Отже, трудовою книжкою підтверджується факт роботи в період з 21.05.1990 по 07.11.1991 у радгоспі «Піщанський».
Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на неправильність та неточність записів у трудовій книжці, оскільки в даному випадку записи, внесені до трудової книжки позивача, між собою пов'язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи відповідачем суду не надано.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період, тому, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №220/989/17, від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, ГУ ПФУ в Волинській області таким правом не скористалося.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Крім того, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що листом від 26.11.2020 №0300-1602-8/39908 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача, що прийнято рішення від 13.11.2020 №032950003539 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.
Суд звертає увагу, що згідно із частинами першою, третьою статті 44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
За приписами частини п'ятої статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Тобто, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 як такого не існує. Доказів прийняття відповідачем рішення від 13.11.2020, у встановленому законодавством порядку, яким відмовлено у призначенні пенсії позивачу з підстав, викладених у листі на заяву позивача від 26.11.2020 відповідачем не надано.
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17 вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що суд як орган, уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Отже, суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, а відповідач в порушення вказаних вище приписів чинного законодавства України, відмовляючи позивачу листом у призначенні пенсії, не здійснив аналізу усіх умов щодо набуття ним права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на дату подання заяви від 05.11.2020, а тому суд позбавлений можливості вирішити по суті спір в частині скасування та визнання протиправним рішення відповідача .
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд у даній справі дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є прийняття судом рішення про визнання протиправними дій щодо не зарахування до страхового стажу період роботи з 21.05.1990 по 07.11.1991 та зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 21.05.1990 по 07.11.1991 у радгоспі “Піщанський” та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір в розмірі 908,00 грн, сплачений згідно з квитанцією від 12.03.2021 № 1012642561 (а.с.6). Суд звертає увагу, що сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі, оскільки, часткове задоволення позову стосується лише способу захисту порушеного права обраного судом.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.05.1990 по 07.11.1991 у радгоспі “Піщанський”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 21.05.1990 по 07.11.1991 у радгоспі “Піщанський” та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Мачульський