15 липня 2021 року
м. Київ
справа № 903/590/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енсол Україна" (далі - ТОВ "Енсол Україна", позивач) - Рябенко В.П. (самопредставництво), Шаблієнко А.С. (адвокат),
відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гелікон" (далі - ТОВ "Компанія "Гелікон", відповідач) - Губар Н.В. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Енсол Україна"
на рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 (головуючий - суддя Костюк С.В.),
додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2020 (головуючий - суддя Костюк С.В.),
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 (головуючий - суддя Василишин А.Р., судді: Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.) та
додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 (головуючий - суддя Василишин А.Р., судді: Грязнов В.В., Бучинська Г.Б.)
у справі №903/590/20
за позовом ТОВ "Енсол Україна"
до ТОВ "Компанія "Гелікон"
про стягнення 366 000,28 грн,
та за зустрічним позовом ТОВ "Компанія "Гелікон"
до ТОВ "Енсол Україна"
про визнання відмови від відновлення постачання природного газу незаконною та зобов'язання вчинити дії,
ТОВ "Енсол Україна" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "Компанія "Гелікон" про стягнення суми заборгованості за поставлений природний газ в розмірі 366 000 грн 28 коп.
Позовні вимоги мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем укладено рамковий договір № EN-6 постачання природного газу від 24.05.2019 та додаткові угоди до нього за № 2-11, якими визначався порядок оплати отриманого природного газу. В зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за отриманий газ, позивачем було нараховано пеню, штраф, інфляційні втрати та 3% річних. Позивачем 03.07.2020 було направлено повідомлення про зарахування оплат в рахунок погашення пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3 % річних, тому у відповідача в наслідок такого зарахування оплат, на переконання позивача, утворилася заборгованість за поставлений природний газ у розмірі 366 000,28 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.
ТОВ "Енсол Україна" подав клопотання про уточнення позовних вимог в якому вказував, що ним було невірно нараховані суми пені, інфляційних, відсотків річних та штрафу, що впливає на суму заборгованості та розмір позовних вимог, тому просив не брати до уваги розрахунки даних сум, які долучені до позовної заяви та вказав, що сума позовних вимог складає 182 811,62 грн. Вказані уточнення позовних вимог прийняті судом першої інстанції.
ТОВ "Компанія "Гелікон" подало зустрічний позов до ТОВ "Енсол Україна", предметом якого є визнання незаконною відмови первісного позивача від відновлення постачання природного газу згідно умов рамкового договору постачання № ЕN-6 від 24.05.2019 та зобов'язати відновити постачання природного газу за договором.
На обґрунтування зустрічної позовної заяви ТОВ "Компанія "Гелікон" з посиланням на умови рамкового договору та Порядок постачання природного газу № 2496 від 30.09.2015, зазначав, що відповідно до пункту 14 вказаного Порядку постачальник газу надсилає споживачу не менше ніж за три доби до дати припинення повідомлення про необхідність самостійно обмежити чи припинити газопостачання. Таке повідомлення направлено ТОВ "Енсол Україна" 05.06.2020, а 15.06.2020 за повідомленням оператора ГТС-АТ "Волиньгаз" було припинено постачання природного газу. Підставою припинення, як зазначено в повідомленні від 05.06.2020, була наявність заборгованості зі оплати за газ за період квітень-травень 2020, хоча 16.06.2020 ТОВ "Компанія "Гелікон" було сплачено поточну заборгованість. Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку підставою поновлення постачання природного газу споживачу є відсутність простроченої заборгованості за поставлений природний газ перед постачальником, що підтверджено актом звіряння взаємних розрахунків за період із 01.07.2019 по 19.06.2020. ТОВ "Компанія "Гелікон" вказував, що відповідно до частини першої статті 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 у справі № 903/590/20 (з урахуванням ухвали Господарського суду Волинської області від 21.12.2020 про виправлення описки) відмовлено ТОВ "Енсол Україна" до ТОВ "Компанія "Гелікон" в задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості в сумі 182 811,62 грн; відмовлено в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Компанія "Гелікон" до ТОВ "Енсол Україна" про визнання відмови від відновлення постачання природного газу незаконною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з такого:
- згідно з актом звіряння розрахунків за період з 01.07.2019 по 19.06.2020, оформленого та підписаного позивачем за первісним позовом, станом на 17.06.2020 (дата, яка зазначена в розрахунках як кінцева дата нарахування) заборгованість у відповідача була відсутня, а тому у позивача були відсутні підстави проводити зарахування в односторонньому порядку в рахунок боргу, який був відсутній;
- позивачем за зустрічним позовом не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення зі сторони постачальника дій, що призвели до припинення газопостачання.
Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 21.12.2020 у справі № 903/590/20 заяву ТОВ "Компанія "Гелікон" про розподіл витрат на професійну правову допомогу задоволено; cтягнуто з ТОВ "Енсол Україна" на користь ТОВ "Компанія "Гелікон" 27 800,00 грн витрат на правову (правничу) допомогу.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 903/590/20 апеляційну скаргу ТОВ "Енсол Україна" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 у справі № 903/590/20 залишено без задоволення; апеляційну скаргу ТОВ "Компанія "Гелікон" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 у справі № 903/590/20 задоволено.
Рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Компанія "Гелікон"; прийнято в цій частині нове рішення, з викладенням пункту 2 резолютивної частини рішення в редакції такого змісту: "2. Зустрічний позов ТОВ "Компанія "Гелікон" задоволити. Визнати незаконною відмову ТОВ "Енсол Україна" від відновлення постачання природного газу ТОВ "Компанія "Гелікон", згідно умов рамкового договору постачання природного газу № EN-6 від 24 травня 2019 року та зобов'язати ТОВ "Енсол Україна" вчинити дії з відновлення постачання природного газу за договором для ТОВ "Компанія "Гелікон". В іншій частині рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 у справі № 903/590/20 залишено без змін.
Стягнуто з ТОВ "Енсол Україна" на користь ТОВ "Компанія "Гелікон 2102,00 грн витрати зі сплати судового збору за розгляд зустрічної позовної заяви та 3153,00 грн витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.
Апеляційну скаргу ТОВ "Енсол Україна" на додаткове судове рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2020 у справі № 903/590/20 задоволено. Додаткове судове рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2020 у справі № 903/590/20 скасовано; прийнято нове додаткове рішення, яким заяву ТОВ "Компанія "Гелікон" про розподіл витрат на професійну правову допомогу задоволено; cтягнуто з ТОВ "Енсол Україна" на користь ТОВ "Компанія "Гелікон" 27 800 грн витрат на правову (правничу) допомогу.
Приймаючи постанову апеляційний господарський суд виходив з такого:
- відсутні правові підстави для задоволення первісного позову, оскільки встановлено, що актом звіряння розрахунків за період з 01.07.2019 по 19.06.2020, оформленого та підписаного позивачем за первісним позовом, станом на 17.06.2020 (дата, яка зазначена в розрахунках як кінцева дата нарахування) заборгованість у відповідача була відсутня, а тому у позивача були відсутні підстави проводити зарахування в односторонньому порядку в рахунок боргу, який був відсутній;
- доказами, дослідженими під час апеляційного перегляду справи встановлено, що припинення газопостачання первісному відповідачу відбулось внаслідок відповідних дій первісного позивача, а враховуючи те, що відновлення газопостачання здійснюється тільки за погодженням постачальника - первісного позивача, колегія суддів (діючи саме в площинні існування Порядку постачання природного газу) прийшла до висновку про задоволення зустрічних позовних вимог.
Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі № 903/590/20, заяву представника ТОВ "Компанія "Гелікон" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Енсол Україна" на користь ТОВ "Компанія "Гелікон" 12 200 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції; заяву щодо стягнення 8 700 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в місцевому господарському суді залишено без розгляду.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Енсол Україна" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 у справі № 903/590/20 в частині відмови у задоволенні первісного позову;
- скасувати повністю додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2020;
- скасувати повністю постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021;
- скасувати повністю додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021;
- ухвалити нове рішення, яким первісний позов ТОВ "Енсол Україна" до ТОВ "Компанія "Гелікон" задовольнити повністю; стягнути з ТОВ "Компанія "Гелікон" на користь ТОВ "Енсол Україна" грошові кошти у розмірі 182 811,62 грн; в іншій частині рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2020 у справі № 903/590/20 залишити без змін.
Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не застосували Закон України "Про ринок природного газу" та здійснили неправильне тлумачення цього закону, що є порушенням норм процесуального права; а також не врахували висновки щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №761/41071/19, від 23.04.2019 у справі №Б-19/30-06, від 04.12.2018 у справі №910/18478/17, від 08.02.2017 у справі №910/29752/15, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 06.05.2020 у справі №126/746/17, від 03.08.2020 у справі №911/2139/19, від 22.04.2020 у справі №922/795/19, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 15.03.2017 у справі №911/4620/15, від 10.10.2019 у справі №904/8902/17, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 20.03.2019 у справі №750/8986/17, від 07.04.2020 у справі №756/9379/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 07.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі №903/590/20 за касаційною скаргою ТОВ "Енсол Україна" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Гелікон" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, просить залишити її без задоволення.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №903/590/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду, то Верховний Суд зазначає таке.
Так, у справі №761/41071/19 про стягнення сатисфакції за невиконання рішення суду, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, а також постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін вказану ухвалу, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 зазначив про те, що на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
У постанові від 23.04.2019 у справі №Б-19/30-06 про банкрутство Державного підприємства "Івашківський спиртзавод" Верховний Суд зазначив, що, приймаючи до уваги, що провадження у справі №Б-19/30-06 про банкрутство Державного підприємства "Івашківський спиртзавод" триває більш як 12 років на стадії розпорядження майном, неукладення комітетом кредиторів та боржником мирової угоди в процедурі розпорядження майном у даній справі упродовж 10 років, а також те, що існуючий у справі про банкрутство мораторій упродовж значного періоду в часі забороняє задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом та правової певності кредиторів, вимоги яких є визнаними за судовими рішеннями, зокрема, згідно з ухвалою попереднього засідання у справі про банкрутство, та не можуть задовольнятися упродовж більше 10 років через існуючий мораторій у справі про банкрутство, Верховний Суд вважає обґрунтованим та справедливим прийняття у справі рішення про закриття провадження у справі про банкрутство, виходячи також з принципів судочинства, закладених у статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такий принцип узгоджується з національним законодавством та відповідає приписам частини 1 статті 231 ГПК України, яка унеможливлює судове провадження в господарському судочинстві у випадках. прямо заборонених законом, що має місце в даній справі згідно частини 3 статті 214 Господарського кодексу України.
Залишаючи без змін судові рішення у справі №910/18478/17, якими відмовлено у задоволенні первісного позову про зобов'язання укласти додаткову угоду № 4 про внесення змін до інвестиційно-підрядного договору № 106/10 та зустрічного позову про визнання недійсною додаткової угоди, Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 зробив такий висновок: "Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо укладення договору".
У постанові від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15 про стягнення штрафу у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару та здійснення монтажних робіт за договором поставки, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, зазначив таке: "між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання".
Крім того, з огляду на зміст постанов Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 06.05.2020 у справі №126/746/17, від 03.08.2020 у справі №911/2139/19, від 22.04.2020 у справі №922/795/19, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.01.2019 у справі №905/305/18, від 21.05.2018 у справі №904/10198/15, від 02.03.2018 у справі №927/467/17, від 15.03.2017 у справі №911/4620/15, від 10.10.2019 у справі №904/8902/17, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 20.03.2019 у справі №750/8986/17, від 07.04.2020 у справі №756/9379/15-ц, на які також посилається скаржник, Верховний Суд, враховуючи критерії визначення подібності правовідносин, не вбачає їх подібність зі справою №903/590/20.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятої у справі постанови, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Енсол Україна" на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Верховний Суд зауважує, що згідно із положеннями статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що ненаділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного в цій ухвалі, беруться до уваги Касаційним господарським судом.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст спірних правовідносин, суть спору, фактичні обставини справи, доказову базу та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Енсол Україна", оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енсол Україна" на рішення Господарського суду Волинської області від 08.12.2020, додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 21.12.2020, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 у справі №903/590/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова