13.07.2021 Справа № 920/28/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/28/21
за позовом: керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Сумська, 12)
до відповідачів: 1) квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165, код ЄДРПОУ 26622590);
2) товариства з обмеженою відповідальністю “САН” (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Київська, 92, кв. 11, код ЄДРПОУ 31876975)
про визнання договору про спільну діяльність недійсним та зобов'язання звільнити земельну ділянку,
представники сторін:
прокурор - Вортоломей І.Г.;
першого відповідача - Шульженко А.В.;
другого відповідача - не з'явився
До господарського суду звернувся позивач з вказаною позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір № 90 від 26.03.2020 про спільну діяльність, який укладено між відповідачами, та зобов'язати ТОВ “САН” звільнити земельну ділянку, яка використовується останнім на підставі договору № 90 від 26.03.2020 про спільну діяльність, а також просить суд стягнути з відповідачів судовий збір.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 22.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.02.2021.
11.02.2021 до суду надійшов відзив першого відповідача, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог як неправомірних.
17.02.2021 до суду надійшла відповідь прокурора на відзив, в якому просить суду позов задовольнити, оскільки договір про спільну діяльність № 90 від 26.03.2020 за своїм змістом не є договором про спільну діяльність чи про надання послуг, а за своєю правовою сутністю є договором оренди землі, який укладено з порушенням земельного законодавства, у зв'язку з чим має бути визнаний недійсним, а земельна ділянка звільнена.
Ухвалою суду від 18.02.2021 у справі №920/28/21 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 21.04.2021; задоволено заяву представника другого відповідача про продовження строку для подання відзиву та відкладення підготовчого засідання; продовжено другому відповідачу строк для подання відзиву до 26.02.2021, підготовче засідання відкладено на 23.03.2021, 10:20.
02.03.2021 від другого відповідача надійшов відзив від 26.02.2021 (вх. №1076к/21), в якому зазначає, що розпорядником спірної земельної ділянки є Кабінет Міністрів України, при цьому повноваження щодо представництва інтересів держави щодо її використання належать військовій прокуратурі, що виключає участь у даному спорі позивача, а тому позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до п. 2.ч.1 ст. 226 ГПК України.
22.03.20201 позивачем подано відповідь №52-67вих-21 від 22.03.2021 (вх. №2881/21, електронна пошта) на відзив другого відповідача, в якій просить суд не брати до уваги заперечення другого відповідача і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 23.03.2021 відкладено підготовче засідання на 08.04.2021.
Ухвалою суду від 08.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.05.2021.
Ухвалою суду від 06.05.2021 відкладено розгляд справи по суті на 25.05.2021.
У судовому засіданні 25.05.2021 оголошено перерву до 10.06.2021.
У судовому засіданні 10.06.2021 оголошено перерву до 29.06.2021.
У судовому засіданні 29.06.2021 оголошено перерву до 13.07.2021.
Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створено належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази в справі, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою, а також подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з висновком Конституційного Суду України, наведеного у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, поняття «інтереси держави» є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.
Необхідність захисту інтересів держави у даній справі прокурор обґрунтовує недотриманням встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі земельної ділянки в користування, що призвело до передачі земельної ділянки державної власності значною площею неуповноваженим суб'єктом - квартирно-експлуатаційним відділом м. Суми в користування ТОВ «САН».
При цьому, як вбачається з позову, прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель, тощо.
Так, прокурор зазначає, що центральний орган виконавчої влади, уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), не наділений повноваженнями звертатися до суду з позовом про визнання недійсними договорів про спільну діяльність, звільнення земельних ділянок.
Згідно зі ст. 93 Земельного кодексу України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
На час звернення до суду в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5920386900:01:001:5992 за будь-яким суб'єктом владних повноважень не було зареєстровано.
Таким чином, у даному випадку відсутній орган, до компетенції якого належить здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
Отже, самостійне звернення прокурора з цим позовом спрямовано виключно на захист та відновлення порушених інтересів держави.
З урахуванням викладеного суд вважає звернення прокурора до господарського суду з даним позовом є правомірним та таким, що направлений виключно на захист охоронюваних законом інтересів держави.
26.03.2020 між квартирно-експлуатаційним відділом м. Суми (далі КЕВ м. Суми перший відповідач - сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю «САН» (другий відповідач - сторона 2) укладено договір № 90 про спільну діяльність.
Відповідно до п. 1.1. договору з метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в квартирно-експлуатаційному відділі м. Суми, сторони дійшли згоди про те, що цей договір є змішаним у розумінні ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України в порядку та на умовах, визначених цим договором, сторона -1 зобов'язується за умови сприяння та підтримки стороною - 2 протягом визначеного в договорі строку, надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції (визначеної згідно Переліку видів сільськогосподарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, установам Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 (зі змінами) на земельній ділянці, що є власністю Держави та належить квартирно-експлуатаційному відділу м. Суми (земельній ділянці присвоєний кадастровий номер № 5920386900:01:001:5992) стороні 1, а сторона 2 зобов'язується оплачувати надані Послуги згідно умов цього договору. Площа посіві орієнтовно становить 98,65 га. Фактичну площу буде уточнено відповідно топографо-геодезичних вимірювань.
У пункті 1.2 договору сторони погодились із тим, що вони мають наступні цілі, які сформовані виключно на їх волевиявленні: розподіл праці та спеціалізація виробництва; підвищення обсягів виробництва та виробничої програми; забезпечення економічності виробництва за рахунок зниження вартості одиниці продукції та закупівельної ціни на сировину та репродукційний матеріал; збільшення гнучкості виробництва та збуту у відповідності до вимог ринку; швидке освоєння нової продукції, яка користується попитом на ринку.
Для виконання цього договору сторона 2 забезпечує надання в розпорядження сторони 1 - насіннєвої продукції, її обробки, висадження та збору; добрив та інших засобів, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур та їх застосування, а також для здійснення підготовки грунту для проведення сільськогосподарських робіт; сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) сторони 2 (п. 1.3. договору).
Згідно з п. 1.4. договору детальна інформація щодо послуг, які надаються за цим договором, визначається у завданні сторони 2, яке надається ним стороні 1.
Послуги передаються стороною 1 стороні 2 на підставі акту приймання-передачі послуг (п. 1.5. договору).
У відповідності до п. 1.6. договору строки та способи передачі стороною 1 послуг стороні 2 визначаються за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 1.7. договору право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті надання послуг стороною 1, належить стороні 2.
У розділі 2 договору сторони погодили, що відносини сторін за цим договором спрямовані на надання послуг з взаємної підтримки та допомоги в щоденній діяльності.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 632 ЦК України, ціна послуг з урахуванням вимог цього договору, кон'юнктури ринку та сплати встановлених законодавством податків, інших обов'язкових платежів і зборів та є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України.
Грошова сума, яку сторона 2 зобов'язується перерахувати стороні 1 за надані послуги складає 409685,07 грн. на рік, тобто 4152,92 грн. за 1 га, незалежно від розміру отриманого річного доходу сторони 2 за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції.
Оплата від вирощеної сільськогосподарської продукції проводиться у наступному порядку: щомісячно до 10 числа місяця, що передує розрахунковому, рівними частинами у розмірі 34140,42 грн. на рахунок сторони 1.
Сторона 2 сплачує (компенсує) земельний податок шляхом щомісячного (до 10 числа поточного місяця) перерахування грошових коштів у розмірі 2202,6 грн. Загальний розмір земельного податку складає 26431,3 грн. У разі несвоєчасної сплати (компенсації) земельного податку з вини сторони 2, сторона 2 сплачує (компенсує) стороні 1 усі пов'язані із несвоєчасною сплатою (компенсацією) земельного податку штрафи, інші обов'язкові платежі, передбачені законодавством України.
Вартість договору може змінюватися в разі зміни нормативної грошової оцінки землі чи інших нормативно правових документів, але не менше 15,5% від нормативної грошової оцінки.
Грошова сума договору може змінитись після встановлення фактичної площі земельної ділянки, придатної для вирощування сільськогосподарських культур. Фактичну площу буде уточнено відповідно топографо-геодезичних вимірювань та вказано в акті обстеження земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 3 договору сторона 1 (КЕВ м. Суми) зобов'язана: за завданням сторони 2 та/або за сприянням сторони 2, визначеного в п. 1.3. договору, надати останньому визначені цим договором та завданням послуги в строки, визначені стороною 2 та погоджені стороною 1; забезпечувати якість наданих послуг відповідно до вимог, які узгоджені стороною 1 та стороною 2 (або згідно з вимогами, яким такі послуги повинні звичайно відповідати).
Сторона 1 має право: отримувати від сторони 2 підтримку та сприяння, визначені п. 1.3. договору; отримувати за надані послуги оплату в розмірах і строки, передбачені пунктами 2.1.3-2.1.5. договору; вимагати від сторони 2 відшкодування збитків. Якщо вони виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання стороною 2 взятих на себе обов'язків за цим договором.
На підставі розділу 4 договору сторона 2 зобов'язана приймати від сторони 1 послуги, які є предметом цього договору, і оплачувати їх в розмірах, в порядку та строки, передбачені пунктами 2.1.3-2.1.5 цього договору; надавати стороні 1 за її зверненням підтримку та сприяння , що визначені пунктом 1.3. цього договору, в межах, визначених п. 1.3. договору, проводити догляд за посівами сільгоспкультур (внесення мінералів, добрив та інших засобів захисту рослин тощо) та підвищення родючості грунтів; забезпечити підбір, підготовку персоналу та оплату його праці під час надання послуг, визначених п. 1.3. договору.
Сторона 2 має право вимагати від сторони 1 відшкодування збитків, якщо вони виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання стороною 1 взятих на себе обов'язків за цим договором.
Згідно з п. 5.1. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) законодавчими та іншими нормативно-правовими актами України.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання уповноваженими особами та скріплення печатками сторін (п. 7.1. договору).
Договір укладений строком до 3-х років. Якщо за 1 місяць до закінчення строку дії цього договору сторона 2 заявить про свій намір продовжити дію договору, він може бути пролонгованим за згодою сторони 1 на той же строк і на тих же умовах, що зазначені у цьому договорі (п. 7.2. договору).
Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що спірний договір за своїм змістом не є договором про спільну діяльність чи про надання послуг, а за своєю правовою сутністю є договором оренди землі, який укладено з порушенням земельного законодавства, оскільки земельна ділянка передана неправомочним суб'єктом, який не наділений будь-якими повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою, зокрема, передавати останню в оренду, передана частина земельної ділянки не має кадастрового номера, нормативно-грошова оцінка останньої не проведена, погодження Охтирської районної державної адміністрації чи Чернеччинської сільської ради КЕВ м. Суми у наданні дозволу ТОВ «САН» вирощувати сільськогосподарські культури на земельній ділянці площею 98,65 га відсутнє, тому наявні правові підстави для визнання договору недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України та застосування наслідків недійсності правочину на підставі ст. 216 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
На підставі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У статті 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до положень ст. 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Згідно зі ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Відповідно до ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.
Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників (ст. 1139 ЦК України).
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
При цьому, суд зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.
В оспорюваному договорі відповідачі не визначили конкретний вклад кожного у спільну діяльність, його вартість та індивідуальні ознаки. У зв'язку із зазначеним неможливо визначити яким чином буде здійснюватися розподіл прибутку, оскільки умови договору такого порядку не містять, а розміри вкладів сторін, пропорційно яким відповідно до ст. 1139 ЦК України може розподілятися прибуток, не визначено.
Статтею 1137 ЦК України встановлено, що порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно.
У відповідності до ст. 1138 ЦК України за спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.
Проте, договір не містить умов щодо порядку відшкодування витрат та збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників. Визначити розмір відшкодування витрат та збитків пропорційно вартості вкладу сторін у спільне майно у відповідності до ст. 1137 ЦК України не має можливості, оскільки конкретний розмір вкладів сторін не визначено.
Натомість договір врегульовує відповідальність відповідачів одне перед одним, тобто сторін між собою (п. 5 договору), що суперечить суті спільної діяльності.
Тому договір про спільну діяльність від 26.03.2020 № 90 за своєю правовою природою та юридичними ознаками не є договором про спільну діяльність.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.
Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Зі змісту глави 15 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть бути надані у користування або на праві оренди, або на праві постійного користування.
Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
На підставі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
На відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Судом установлено, що за умовами оспорюваного договору фактично КЕВ м. Суми передає ТОВ «САН» у користування земельну ділянку для провадження підприємницької діяльності, що, власне, і передбачає договір оренди землі. ТОВ «САН», у свою чергу, користується земельною ділянкою та сплачує КЕВ м. Суми 409685,07 грн. на рік, тобто 4152,92 грн. за 1 га незалежно від розміру отриманого річного доходу другим відповідачем за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції. Вартість договору може змінюватися в разі зміни нормативно грошової оцінки землі, чи інших нормативно правових документів, але не менше 15,5% від нормативно грошової оцінки. Строк дії договору - з 26.03.2020 строком до 3 років.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що за своєю юридичною природою та правовою сутністю спірний договір є договором оренди землі (строкове платне користування земельною ділянкою).
Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 Земельного кодексу України).
За приписами ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5920386900:01:001:5992 площею 369,952 га належить до земель державної власності.
За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за квартирно-експлуатаційним відділом м. Суми будь-яких речових прав на земельну ділянку площею 369,952 га чи площею 98,65 га (площа земельної ділянки, яка буде використовуватися відповідно до оспорюваного договору) не зареєстровано.
Таким чином, КЕВ м. Суми не наділений будь-якими правами щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5920386900:01:001:5992 площею 369,952 га чи її частини, яка передана у користування ТОВ «САН».
Також слід зазначити, що право постійного користування земельною ділянкою наділяє суб'єкта господарювання лише двома правомочностями - володіння та користування земельною ділянкою, та не дає права розпоряджатися земельною ділянкою, в тому числі, передавати останню в оренду. З урахуванням викладеного, КЕВ м. Суми діяв поза межами своїх повноважень, передаючи земельну ділянку в користування.
На підставі ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Як вбачається з умов оспорюваного договору, в користування передається земельна ділянка площею 98,65 га, яка не має кадастрового номера, оскільки кадастровий номер 5920386900:01:001:5992, який зазначено в договорі, має замельна ділянка площею 369,952 га.
Крім того, відповідно до відомостей Державного земельного кадастру датою державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5920386900:01:001:5992 є 27.03.2020 в той час, як оспорюваний договір укладено 26.03.2020.
За ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов'язково проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до листа відділу в Охтирському районі ГУ Держгеокадастру в Сумській області від 27.11.2020 нормативна грошова оцінка земельної ідлянки, переданої в користування ТОВ «САН», не проводилася.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Як вбачається з листів Чернеччинської сільської ради від 26.11.2020 № 02-27/2367 та Охтирської районної державної адміністрації від 25.11.2020 № 01-22/14/1552 останні упродовж 2019-2020 років погодження військовим частинам на надання дозволів щодо вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих військовим частинам у постійне користування, не надавали.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 4, 5 ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Враховуючи вищевикладене, спірний договір за своїм змістом не є договором про спільну діяльність чи про надання послуг, а за своєю правовою сутністю є прихованим договором оренди землі, який укладено з порушенням земельного законодавства - земельна ділянка передана неправомочним суб'єктом, який не наділений будь-якими повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою, зокрема, передавати останню в оренду, передана частина земельної ділянки не має кадастрового номера, нормативно-грошова оцінка останньої не проведена, погодження Охтирської районної державної адміністрації чи Чернеччинської сільської ради квартирно-експлуатаційному відділу м. Суми у наданні дозволу ТОВ «САН» вирощувати сільськогосподарські культури на земельній ділянці площею 98,65 га відсутнє, його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України «Про оренду землі», що свідчить про недійсність договору на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.
У відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Унаслідок недійсності спірного договору відсутні правові підстави у другого відповідача для користування земельною ділянкою, що обробляється за цим договором, відтак, відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України Товариство зобов'язане її звільнити.
На підставі ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що оспорюваний договір від 26.03.2020 є прихованим договором оренди землі, та з урахуванням встановлених судом обставин, підлягає визнанню недійсним. Також встановлено, що спірні земельні ділянки використовується другим відповідачем без належних правових підстав, відтак, вони підлягають звільненню.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про задоволення позову шляхом визнання недійсним договору про спільну діяльність № 90 від 26.03.2020, укладеного між відповідачами у справі, а також шляхом зобов'язання другого відповідача звільнити земельну ділянку, яка використовується останнім на підставі договору від 26.03.2020 № 90 про спільну діяльність, укладеного з квартирно-експлуатаційним відділом м. Суми.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України витрати прокурора по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідачів.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір № 90 від 26.03.2020 про спільну діяльність, що укладений між квартирно-експлуатаційним відділом м. Суми та товариством з обмеженою відповідальністю «САН».
3. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «САН» звільнити земельну ділянку, яка використовується останнім на підставі договору № 90 від 26.03.2020 про спільну діяльність.
4. Стягнути з квартирно-експлуатаційного відділу міста Суми (40021, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165, код ЄДРПОУ 26622590) на користь Сумської обласної прокуратури (код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “САН” (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Київська, 92, кв. 11, код ЄДРПОУ 31876975) на користь Сумської обласної прокуратури (код03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 16.07.2021.
Суддя В.В. Яковенко