"05" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/892/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі О.О. Петрова
розглядаючи справу за позовом Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури (вул. Дмитрівська, буд. 63, Ізмаїл, Одеська область, 68600) в інтересах держави в особі, якою є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області ( вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) до відповідача: Приморська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Кілійської районної ради Одеської області (вул. Морська, 81,с.Приморське,Ізмаїльський район, Одеська область,68350) Сільськогосподарський виробничий кооператив "РОСІЯ" (вул.Центральна ,32,Приморське,Кілійський район, Одеська область,68350) про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку
Представники сторін:
від прокуратури - Кірющенко А.В.
від позивача - Іванов М.О.
від відповідача 1 - Комарова Н.П.
від відповідача 2: Строкова А.Г.
Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Приморської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кілійської районної ради Одеської області та до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОСІЯ", в якому просить господарський суд: про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір про спільний обробіток земельної ділянки від 08.01.2020р. укладено в порушення вимог Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду землі".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.04.2021р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
22.04.2021р. від Сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОСІЯ"надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
Обгрунтовуючи клопотання СВК «РОСІЯ» зазначає, що 25.01.2021р. оспорюваний договір був розірваний сторонами, а земельна ділянка повернута Приморській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Кілійської районної ради Одеської області за актом прийому-передачі, а тому предмет спору по справі відсутній.
Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Отже, суд відмовляє у задоволенні клопотання СВК «РОСІЯ» про закриття провадження у справі так як предмет спору був відсутній до порушення провадження у справі.
Ухвалою суду від 07.06.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник прокурора та позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Відповідачі проти задоволення позову заперечують.
У судовому засіданні 05.07.2021р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи суд встановив.
Розпорядженням голови Кілійської районної державної адміністрації Одеської області № 644 від 05.11.2003 Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів с. Приморське Кілійського району Одеської області (скорочена назва Приморська ЗОНІ І-ІІІ ступенів) надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0007 га вартістю 1 821 677 грн., яка розташована на території Приморської сільської ради за межами населеного пункту для дослідних і навчальних цілей.
Право постійного користування вказаною земельною ділянкою посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії І- ОД № 000750 від 27.02.2004, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів та право постійного користування землею за № 60.
В подальшому між Приморською ЗОШ І-ІІІ ступенів в особі директора (Сторона - 1) 08.01.2020 укладено договір про спільний обробіток земельної діл5інки з СВК «Росія» в особі голови (Сторона - 2) (код ЄДРПОУ 03769474. Кілійський район, с. Приморське, вул. Центральна, 32) з терміном дії на 7 років (далі - Договір).
Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури вважає, що вказаний Договір є удаваним та містить ознаки іншого правочину виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 вказаного Договору сторони за даним Договором зобов'язуються спільно обробляти земельну ділянку площею 50 га, для дослідних і навчальних цілей та ведення підсобного сільського господарства, розташовану на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області, кадастровий номер 5122383000:01:001:1304, при цьому Сторона 2 бере на себе зобов'язання надати Стороні 1 весь комплекс агротехнічних робіт при вирощувані сільськогосподарських культур з використанням власних коштів на придбання насіння, пального, техніки, добрив на земельній ділянці.
Відповідно до п. 2.2. Договору Сторона - 1 зобов'язується у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього Договору забезпечити доступ Стороні - 2 до земельної ділянки, що підлягає обробітку.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що врожай вирощений Сторонами спільно, відповідно до цього Договору, є спільною власністю сторін з якої, в рахунок виконання робіт та понесених витрат Сторона 2 отримує 70% врожаю продукції. Сторона - 1 отримує за продукцію рослинництва 30% у натуральному вигляді від загальної кількості зібраного врожаю, яка реалізується Стороною - 2 після закінчення технологічного періоду.
Згідно з п. 3.3. Договору, грошові кошти за продукцію рослинництва по цінам, які склалися на момент реалізації врожаю, у розмірі, еквівалентному 30% врожаю Сторона - 2 перераховує на спец рахунок Стороні 1 після її реалізації, але не пізніше лютого наступного року.
Позивач вважає, що з умов Договору взагалі не вбачається у чому полягає «спільна» діяльність, так як вбачається з п. 1.2. Договору визначено співвідношення часток внесків сторін як: «Сторона - 1» - 0 %, «Сторона - 2» - 100%, натомість, незважаючи на 0% внеску «Сторони - 1» у «спільну діяльність», п. 3.1 Договору визначено обов'язок «Сторони - 2» перераховувати на спец рахунок щорічно «Стороні - 1» кошти у розмірі 30% від реалізації врожаю, яка належить «Стороні - 1» на праві постійного користування.
Зі змісту Договору вбачається, що Сторона - 2 фактично отримала на платній основі право користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур, а Сторона - 1 фактично отримує плату за користування земельною ділянкою.
Відповідно до довідки про надходження коштів від реалізації зерна по Приморській ЗОШ І-ІІІ ступенів СВК «Росія» 11.02.2020 перераховувало на розрахунковий рахунок Приморській ЗОШ І-ІІІ ступенів кошти в сумі 54423,50 грн.
Отже, Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури стверджує, що умови викладені в Договорі відповідають вимогам ст. ст. 13-19 Закону України «Про оренду землі», що застосовуються до договорів оренди землі, а Договір за своєю правовою природою є договором оренди землі. Таким чином, Приморська ЗОШ І-ІІІ ступенів за плату надала СВК «Росія» земельну ділянку площею 50,0007 га у платне користування на строк 7 років, фактично уклавши договір оренди земельної ділянки. Відповідно зазначений договір про спільний обробіток земельної ділянки від 08.01.2020, укладений між Приморською ЗОШ І-ІІІ ступенів та СВК «Росія» є удаваним та містить ознаки іншого правочину - договору оренди земельної ділянки.
Разом з тим, Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури вважає, що вказаний Договір укладено в порушення вимог Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним.
Крім того, Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури зазначає, що відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за СВК «Росія» право оренди, або право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано. Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Таким чином, Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури вважає, що належним способом захисту інтересів держави у даному випадку є: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного шляхом підписання сторонами удаваного правочину - договору про спільний обробіток земельної ділянки; повернення земельної ділянки на підставі ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи викладене, Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до Приморської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кілійської районної ради Одеської області та до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОСІЯ", в якому просить господарський суд: про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку .
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, заступник прокурора Одеської області вказує, що відповідач не дотримується умов договору оренди та вимог земельного законодавства, а підставою представництва інтересів держави в особі Ради (уповноваженого суб'єкта владних повноважень) є її пасивна поведінка, оскільки вона не вжила заходів, спрямованих на повернення земельної ділянки та розірвання договору в судовому порядку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частина 3 статті 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020р. в справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Верховний Суд також вказав, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Так, судом встановлено, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження у спірних правовідносинах, проте, її бездіяльність стала підставою для звернення Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури до суду в інтересах держави за отриманням відповідного захисту.
Отже, встановивши наявність у Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури суб'єктивного права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з позовною заявою, що розглядається в рамках справи №916/892/19, суд, вирішуючи питання щодо позовних вимог, виходить з наступного.
Як встановлено судом, між Приморською ЗОШ І-ІІІ ступенів в особі директора (Сторона - 1) 08.01.2020 укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки з СВК «Росія» в особі голови (Сторона - 2) (код ЄДРПОУ 03769474. Кілійський район, с. Приморське, вул. Центральна, 32) з терміном дії на 7 років (далі - Договір).
Відповідно до п. 1 вказаного Договору сторони за даним Договором зобов'язуються спільно обробляти земельну ділянку площею 50 га, для дослідних і навчальних цілей та ведення підсобного сільського господарства, розташовану на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області, кадастровий номер 5122383000:01:001:1304, при цьому Сторона 2 бере на себе зобов'язання надати Стороні 1 весь комплекс агротехнічних робіт при вирощувані сільськогосподарських культур з використанням власних коштів на придбання насіння, пального, техніки, добрив на земельній ділянці.
Відповідно до п. 2.2. Договору Сторона - 1 зобов'язується у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього Договору забезпечити доступ Стороні - 2 до земельної ділянки, що підлягає обробітку.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що врожай вирощений Сторонами спільно, відповідно до цього Договору, є спільною власністю сторін з якої, в рахунок виконання робіт та понесених витрат Сторона 2 отримує 70% врожаю продукції. Сторона - 1 отримує за продукцію рослинництва 30% у натуральному вигляді від загальної кількості зібраного врожаю, яка реалізується Стороною - 2 після закінчення технологічного періоду.
Згідно з п. 3.3. Договору, грошові кошти за продукцію рослинництва по цінам, які склалися на момент реалізації врожаю, у розмірі, еквівалентному 30% врожаю Сторона - 2 перераховує на спец рахунок Стороні 1 після її реалізації, але не пізніше лютого наступного року.
Статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до положень статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
Як було зазначено вище, керівник Ізмаїльської окружної прокуратури стверджує, що умови викладені в Договорі відповідають вимогам ст. ст. 13-19 Закону України «Про оренду землі», що застосовуються до договорів оренди землі, а Договір за своєю правовою природою є договором оренди землі. Таким чином, Приморська ЗОШ І-ІІІ ступенів за плату надала СВК «Росія» земельну ділянку площею 50,0007 га у платне користування на строк 7 років, фактично уклавши договір оренди земельної ділянки. Відповідно зазначений договір про спільний обробіток земельної ділянки від 08.01.2020, укладений між Приморською ЗОШ І-ІІІ ступенів та СВК «Росія» є удаваним та містить ознаки іншого правочину - договору оренди земельної ділянки.
Разом з тим, Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури вважає, що вказаний Договір укладено в порушення вимог Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним.
Крім того, Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури зазначає, що відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за СВК «Росія» право оренди, або право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано. Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Але, як вбачається з матеріалів справи, 22.04.2021р. СВК «Росія» надав до суду угоду від 25.01.2021р. про дострокове розірвання договору про спільний обробіток земельної ділянки від 08.01.2020р. та акт прийому-передачі об'єкта спільного обробітку від 25.01.2021р.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, на відміну від раніше чинної конституційної норми про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Частиною першою статті 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом статей 599, 604 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином або за домовленістю сторін.
У статтях 651, 653 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з частиною третьою статті 207 ГК України, що передбачено і у статті 236 ЦК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування земельною ділянкою на підставі договору від 08.01.2020р. в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо.
Тому, визнаючи договір про спільний обробіток земельної ділянки від 08.01.2020р. недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням такого договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.
У даній справі позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 08.01.2020р., який між сторонами розірвано, а з матеріалів справи вбачається, що відповідно акту прийому-передачі обєкта спільного обробітку, жодних неврегульованих питань між сторонами договору не існує, як не доведено і існування будь-якого інтересу чи правовідносин з третіми особами з приводу укладення, виконання та припинення цього договору, тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими.
Отже, оскільки фактичне користування земельною ділянкою на підставі договору від 08.01.2020р. у разі його недійсності унеможливлює проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення, у зв'язку із чим у даному випадку визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки пролонгації договору про спільний обробіток земельної ділянки від 08.01.2020р. не відбулося, договір розірвано та земельну ділянку повернуто у встановленому порядку Приморськиій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Кілійської районної ради Одеської області. Спору щодо цього майна не існує, відсутні підстави вважати про наявність предмета спору у даній справі.
Отже, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди, якого вже не існувало на момент звернення Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури з позовом.
Крім того, суд також відмовляє Керівнику Ізмаїльської окружної прокуратури у задоволенні вимоги про зобов'язання повернути земельну ділянку так як предмет спору в цій частині був відсутній до порушення провадження у справі, що підтверджується акт прийому-передачі об'єкта спільного обробітку від 25.01.2021р.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволені позову Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури в інтересах держави в особі, якою є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області до відповідачів: 1. Приморська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Кілійської районної ради Одеської області; 2. Сільськогосподарський виробничий кооператив "РОСІЯ" про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку - відмовити повністю.
Повний текст складено 15 липня 2021 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов