79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.06.2021 справа № 5015/1582/11
місто Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», (правонаступника Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК»), м.Київ
до відповідача Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Гелікон», м.Львів
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , м.Львів
про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
За участю представників:
від позивача: Лойфер А.О. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №2964 від 23.09.2016 р.; довіреність №528 від 07.12.2020 р.);
від відповідача: Шокало В.С. - адвокат (ордер серія ВС №1035316 від 22.03.2021 р.);
від третьої особи: не з'явився.
Процес.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» до Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Гелікон» про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.
За клопотанням відповідача до участі у справі залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1
Хід розгляду справи викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та відображено протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 31.03.2021 суд залучив до участі у справі в якості правонаступника позивача Акціонерного товариства «Кредобанк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції».
Представник позивача в судове засідання 30.06.2021 для розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав, просив суд стягнути з відповідача 5366646,05 доларів США неповернутої суми отриманого кредиту, 1357008,95 доларів США процентів за користування кредитом, 60629,25 доларів США пені за прострочення сплати процентів (за офіційним курсом Національного банку України на дату платежу).
Представник відповідача в судове засідання 30.06.2021 для розгляду справи по суті з'явився, проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні з підстав викладених у поданому поясненні.
Третя особа явку представника не забезпечила, явка третьої особи не визнавалась обов'язковою.
Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.
У судовому засіданні 30.06.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору та правова позиція сторін.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 05.02.2007 між ВАТ «Кредобанк» та МПП ВКФ «Гелікон» було укладено кредитний договір № 28, відповідно до умов якого банк зобов'язувався видати позичальнику кредит, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти за користування ним та комісії, валюта кредиту 5000 000,00 доларів США.
30.04.2009 між ВАТ «Кредобанк» та МПП ВКФ «Гелікон» кредитний договір № 28 від 05.02.2007, викладено в новій редакції, відповідно до умов якої розмір та валюта кредиту визначені сторонами в сумі 5370000,00 доларів США.
Банк належним чином виконав свої зобов'язання, надавши МПП ВКФ «Гелікон» кредит на суму 5366646,05 доларів США.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів не виконав, у зв'язку з чим позивач, як правонаступник банку, просить стягнути з відповідача 5366646,05 доларів США неповернутої суми отриманого кредиту, 1357008,95 доларів США процентів за користування кредитом, 60629,25 доларів США пені за прострочення сплати процентів (за офіційним курсом Національного банку України на дату платежу).
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у додаткових поясненнях (вх.№9974 від 26.04.2021), просив відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.
Одним з документів, на які посилається позивач, як на підставу для стягнення заборгованості є договір факторингу від 29.11.2011 укладений між Акціонерним товариством «Кредобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» у простій формі, нотаріально не посвідчений. На думку відповідача такий договір повинен укладатись з обов'язковим нотаріальним посвідченням. Нотаріальне не посвідчення договору факторингу породжує право не виконувати свого обов'язку перед новим кредитором відповідно до положень статті 523 Цивільного кодексу України.
Фактором у валютних операціях може виступати тільки суб'єкт у якого наявна ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями. У своїх поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» підтверджує, що ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями не має. Отже Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» правонаступником -АТ «Кредобанк» у стягненні кредиту у валюті не може бути.
Відповідач вважає, що зі змісту договору факторингу випливає, що передана банком заборгованість у гривнях, тобто з моменту укладення договору відповідач не має жодних зобов'язань перед ПАТ «Кредобанк» у валюті (доларах США), при цьому має розглядатись питання щодо заборгованості у гривнях, зафіксованої у відповідному договорі.
У наявному в матеріалах справи відзиві, який було подано відповідачем до зупинення провадження у справі також вказано про наступне.
Відповідач вважає вимоги позивача про дострокове стягнення заборгованості передчасними, оскільки він не припустився прострочення.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені, яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла в період за який нарахована пеня.
З огляду на все вищенаведене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Позиція третьої особи.
Третя особа пояснень у справі не подавала, письмово свою позицію не виклала.
Обставини встановлені судом.
05.02.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (надалі - банк) та Малим приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою «Гелікон» (надалі - позичальник) укладено кредитний договір №28 згідно якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісії.
Згідно пункту 2.1 договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту та валюта кредиту - 5000000,00 доларів США; призначення кредиту - поповнення обігових коштів; процентна ставка - 12% річних; у разі невиконання вимог, передбачених у пункті 3.6. цього договору, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється з розрахунку на 2 % річних вище діючої, починаючи з 1-го числа 2-го місяця після аналізованого періоду (лютий-квітень, травень-липень, серпень-жовтень, листопад-січень) на наступний період. В подальшому при виконанні позичальником протягом наступного аналізованого періоду вимог пункту 3.6. цього договору, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на попередньому рівні, визначеному в підпунктах 2.1.1 цього договору, починаючи з 1-го числа 2-го місяця після аналізованого періоду на наступний період. Така зміна розміру процентів додаткового погодження сторонами не потребує.
Згідно підпункту 2.1.6 договору порядок видачі кредиту: траншами, шляхом конвертації кредитних коштів у валюту платежу з подальшим спрямуванням коштів за цільовим призначенням, згідно графіку: протягом лютого 2007 - не більше 850000,00 доларів США; в подальшому загальна заборгованість по кредитному договору № 478 від 07.07.2004 (кредитна лінія з максимальним лімітом заборгованості 1000000,00 доларів США та кредитна лінія з максимальним кредитним лімітом заборгованості 1205000,00 євро), по кредитному договору №236 від 23.08.2006 (обіговий кредит в сумі 400000,00 доларів США) та по даному кредиту не повинна перевищувати еквівалент 5000000,00 доларів США.
Відповідно до пункту 2.2 договору дата остаточного повернення кредиту - 04 лютого 2010 року.
Згідно з п. 2.7. кредитного договору датою видачи кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку (утворення строкової заборгованості по позичковому рахунку).
Банк згідно умов договору надав відповідачу кредит в сумі 5 000 000,00 грн, а саме:
- 250 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 268044 від 05.02.2007 року,
- 50 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 274383 від 06.02.2007 року,
- 200 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 287135 від 08.02.2007 року,
- 200 000,00 доларів США. що підтверджується меморіальним ордером № 303211 від 12.02.2007 року,
- 20 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 328385 від 16.02.2007 року,
- 130 000.00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 352111 від 21.02.2007 року,
- 600 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 496919 від 01.03.2007 року,
- 500 000.00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 505933 від 02.03.2007 року;
- 500 000.00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 544230 від 12.03.2007 року,
- 200 000.00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 560219 від 14.03.2007 року,
- 175 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 574955 від 16.03.2007 року,
- 40 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 592809 від 20.03.2007 року,
- 65 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 829605 від 10.04.2007 року,
- 35 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 916597 від 25.04.2007 року,
- 97 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 923969 від 26.04.2007 року,
- 193 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 932900 від 27.04.2007 року;
- 32 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1053083 від 03.05.2007 року,
- 135 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1078376 від 07.05.2007 року,
- 37 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1086357 від 08.05.2007 року,
- 151 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1173520 від 23.05.2007 року,
- 25 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1181104 від 24.05.2007 року,
- 63 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1201230 від 29.05.2007 року,
- 39 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1209550 від 30.05.2007 року,
- 39 800,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1373686 від 07.06.2007 року;
- 41 800,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1381284 від 08.06.2007 року,
- 20 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1431558 від 16.06.2007 року,
- 92 800,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1437002 від 18.06.2007 року,
- 17 100,00 доларів США, що п ідтверджу ється меморіальним ордером № 1454343 від 20.06.2007 року,
- 66 300,00 доларів США, ІЦО підтверджується меморіальним ордером № 1462942 від 21.06.2007 року,
- 20 900,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1471135 від 22.06.2007 року,
- 122 400,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1491381 від 26.06.2007 року,
- 8 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1634832 від 03.07.2007 року;
- 44 500,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1634439 від 03.07.2007 року;
- 29 700,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1644695 від 04.07.2007 року.
- 104 700,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1654198 від 05.07.2007 року,
- 44 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1674870 від 09.07.2007 року,
- 70 400,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1674167 від 09.07.2007 року,
- 23 500,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1683563 від 10.07.2007 року,
- 14 100,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1692030 від 11.07.2007 року,
- 58 200,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1700280 від 12.07.2007 року,
- 19 300,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1708278 від 13.07.2007 року;
- 15 200,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1721097 від 16.07.2007 року,
- 34 400,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1730007 від 17.07.2007 року,
- 20 900,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1738276 від 18.07.2007 року,
- 54 500,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1754658 від 20.07.2007 року,
- 248 500,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1776945 від 24.07.2007 року,
- 52 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1794533 від 26.07.2007 року.
До кредитного договору було внесено ряд змін та доповнень, про що було укладено договора №2 від 08.08.2007; № 3 від 05.09.2007; № 4 від 29.02.2008; № 5 від 15.04.2008; №6 від 19.03.2009.
Листами від 21.04.2008 вих. №709; від 17.11.2008 вих. № 2112 банк повідомив відповідача про збільшення відсоткової ставки з 01.05.2008 до 12,5% річних; з 01.12.2008 до 16,0% річних. Листом від 18.12.2008 вих. № 4954 повідомив про зменшення відсоткової ставки до 15,0 % річних.
30.04.2009 між ВАТ «Кредобанк» та МПП ВКФ «Гелікон» кредитний договір № 28 від 05.02.2007 укладено в новій редакції.
Згідно пункту 2.1 договору у новій редакції банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту 5370000,00 доларів США; призначення кредиту - компенсація витрат, пов'язаних з інвестиційною діяльністю підприємства; процентна ставка 14,0% річних.
У підпункту 2.1.6. пункту 2.1 нової редакції кредитного договору передбачено порядок видачі кредиту: траншами, шляхом конвертації кредитних коштів у валюту платежу з подальшим використанням безпосередньо за цільовим призначенням. Кредитні кошти в сумі не більше ніж 370 000,00 доларів СІМА спрямовуються на погашення прострочених відсотків за період з 01.12.2008 року по 31.03.2009 року та нарахованих відсотків за квітень 2009 року по кредитному договору № 28 від 05.02.2007 року.
Згідно з пунктом 2.6. нової редакції кредитного договору для обліку виданих кредитних коштів банк відкриває позичковий рахунок № НОМЕР_1 .
На виконання умов нової редакції кредитного договору банк додатково видав кредит на суму 366 646,05 доларів США, двома траншами: на суму 304 166,65 доларів США та на суму 62 479,40 доларів США згідно меморіальних ордерів № 2412586 від 30.04.2009 року, № 2818417 від 19.05.2009.
У пунктом 5.8. нової редакції кредитного договору визначено, що банк у випадках, передбачених пунктом 2.9. цього договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника.
Згідно з пунктом 2.9. нової редакції кредитного договору до випадків, які надають банку право вимагати дострокового виконання всіх зобов'язань позичальника, зокрема, належать: невиконання позичальником зобов'язань, передбачених цих договором та/або договорами, якими забезпечується виконання зобов'язань за цим договором; несвоєчасна сплата процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту).
Позичальник зобов'язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги банку (пункт 5.8. нової редакції кредитного договору) достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором (пункт 5.9. нової редакції кредитного договору).
У пункті 5.3. нової редакції кредитного договору встановлений обов'язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом щоквартально по періодах згідно із графіком, зокрема: з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року - 40 000,00 доларів США.
МПП ВКФ «Гелікон» порушило зазначені умови пункту 5.3. нової редакції кредитного договору, сплативши з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року лише 5000,00 доларів США замість визначеної суми 40 000,00 доларів США, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 (рахунок, визначний підпунктом 4.7. кредитного договору для повернення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів).
На підставі пунктів 2.9., 5.8., 5.9. нової редакції кредитного договору банк звернувся до відповідача з вимогою вих. № 50.04-1705/11 від 08.02.2011 року. Однак, відповідач вимогу банку залишив без відповіді та задоволення.
Таким чином основна заборгованість відповідача за кредитним договором № 28 від 05.02.2007 року, з урахуванням всіх змін, доповнень та нової редакції договору становить 5 366 646,05 доларів США.
До заяви про зменшення позовних вимог первісний позивач долучив розрахунок процентів, загальна сума яких становить 1 373 258,95 доларів США.
Проте з виписки по рахунку № НОМЕР_2 вбачається, що відповідач у період після 23.03.2011 року сплатив проценти за користування кредитом на загальну суму 16 250,00 доларів США.
Таким чином сума несплачених процентів становить 1 357 008,95 доларів США.
Згідно з пунктом 4.1.3. договору позичальник щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяці, сплачує банку комісію за управління кредитом у розмірі 500.00 грн.
У заяві про зменшення позовних вимог банк вказав, що відповідач не сплатив комісію за управління кредитом за березень 2011 року, заборгованість становить 500,00 грн.
Проте з виписки по рахунку № НОМЕР_2 вбачається, що 30.05.2011 року така комісія була сплачена.
За порушення відповідачем своїх зобов'язань за догором, первісний позивач нарахував пеню. До заяви про зменшення позовних вимог первісний позивач долучив розрахунок пені за прострочення сплати процентів в сумі 60 629,25 доларів США.
29.11.2011 року між ПАТ «Кредобанк» (далі по тексту - банк) та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (далі по тексту - новий кредитор) укладений договір факторингу шляхом уступки права грошової вимоги, відповідно до умов якого банк відступив, а ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» як новий кредитор набуло повний обсяг прав грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами та повний обсяг прав вимоги до сторін забезпечення за забезпечувальними документами, строк виконання за якими настав на дату відступлення, а також які виникнуть у майбутньому, зокрема право на основну суму кредиту, на проценти, нараховані на неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов кредитних договорів.
На виконання умов договору факторингу банк та новий кредитор 14.12.2011 підписали акт прийому-передачі портфеля заборгованостей.
Новий кредитор сплатив банку 211695318,92 грн ціни відступлення згідно платіжного доручення №5 від 13.12.2011.
Після переходу до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» права вимоги до МПП ВКФ «Гелікон» новий кредитор звертався до боржника з повідомленнями про усунення порушень договірних зобов'язань вих.№ 879 та вих.№880 від 19.05.2014 шляхом сплати протягом 33-ти днів з дати отримання вимоги заборгованості за кредитом.
Після укладення договору факторингу МПП ВКФ «Гелікон» погашення заборгованості за кредитним договором не здійснювало, кошти на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» не сплачувало.
З огляду на вказане, позивач просить суд стягнути з відповідача 5366646,05 доларів США неповернутої суми отриманого кредиту; 1357008,95 доларів США процентів за користування кредитом, 60629,25 доларів США пені за прострочення сплати процентів (за офіційним курсом Національного Банку України на дату платежу).
Висновки суду.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору №28 укладеного 05.02.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» та Малим приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою «Гелікон», який 30.04.2009 викладено в новій редакції.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Факт виплати банком відповідачу кредиту на загальну суму 5 366 646,05 доларів США підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами та виписками по позичковим рахункам № НОМЕР_3 та № 2073103027980.
Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У пункті 5.8. нової редакції кредитного договору визначено, що банк у випадках, передбачених п. 2.9. цього договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим договором, про що письмово повідомляє позичальника.
Згідно з пунктом 2.9. нової редакції кредитного договору до випадків, які надають банку право вимагати дострокового виконання всіх зобов'язань позичальника, зокрема, належать: невиконання позичальником зобов'язань, передбачених цих договором та/або договорами, якими забезпечується виконання зобов'язань за цим договором; несвоєчасна сплата процентів та/або повернення кредиту (частини кредит)).
Відповідно до умов пунктів 5.8, 5.9. нової редакції кредитного договору, позичальник зобов'язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим договором.
У пункті 5.3. нової редакції кредитного договору встановлений обов'язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом щоквартально по періодах згідно із графіком зокрема: з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року - 40 000,00 доларів США.
МПП ВКФ «Гелікон» порушило зазначені умови пункту 5.3. нової редакції кредитного договору, сплативши з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року лише 5000,00 доларів США замість визначеної суми 40 000,00 доларів США, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 (рахунок, визначний підпунктом 4.7. кредитного договору для повернення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів).
На підставі пунктів 2.9., 5.8., 5.9. нової редакції кредитного договору банк звернувся до позичальника із вимогою вих. № 50.04-1705/11 від 08.02.2011 року, яку МПП ВКФ «Гелікон» залишив без відповіді та задоволення.
29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» (банк) та ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (новий кредитор) було укладено договір факторингу шляхом уступки права грошової вимоги, відповідно до умов якого Банк відступив новому кредитору, а новий кредитор прийняв від Банку права вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями відповідно до забезпечувальних документів, вказаних у додатку №1. Сторони зобов'язані підписати на дату надходження ціни відступлення на рахунок Банку Акт прийому-передачі портфеля заборгованостей, згідно Додатку №2 до договору на підтвердження зазначеного приймання-передачі. Даний Акт є фактичним підтвердженням переходу прав вимоги за портфелем заборгованості відповідно до умов цього договору. Договір набуває чинності з моменту підписання даного акту.До позивача право вимоги до відповідача перейшло на підставі договору факторингу укладеного 29.11.2011 між ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції».
Відповідно до п.4.1 договору, сторони узгодили, що новий кредитор заплатить банку ціну відступлення в сумі 211695318,92 грн (що дорівнює 35% розміру портфеля заборгованості, зазначеної у п.2.1.3) шляхом переказу коштів у безготівковій формі на рахунок № НОМЕР_4 в ПАТ «Кредобанк» одразу при наданні кредиту новому кредитору з боку АТ ПКО БП, що станеться негайно після реєстрації позики в НБУ.
На виконання умов п.4.1 договору, новий кредитор сплатив банку 211 695 318,92 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5 від 13.12.2011р., а 14.12.2011 ПАТ «Кредобанк» та ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» склали та підписали акт прийому-передачі портфеля заборгованостей, згідно якого відповідно до п.3.1, п.3.2 договору, банк передає портфель заборгованостей, а ТзОВ «ФК «Приватні інвестиції» приймає його, згідно додатку №1 до договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених у ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини 1 статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набуло права вимоги до МПП ВКФ «Гелікон», що належали ПАТ «Кредобанк», за кредитним договором №28 від 05.02.2007 року (із змінами та доповненнями), який був викладений у новій редакції.
Договір факторингу від 29.11.2011 р. є чинним, правомірність його укладення підтверджується рішенням Франківського районного суду м.Львова від 04.09.2015 р. у справі №1326/5469/2012, яке набрало законної сили.
Отже основний борг МПП ВКФ «Гелікон» за кредитним договором № 28 від 05.02.2007 року, з урахуванням всіх змін, доповнень та нової редакції договору становить 5 366 646,05 доларів США.
Щодо твердження відповідача про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору факторингу суд зазначає наступне.
Законодавче регулювання договору факторингу викладене у главі 73 Цивільного кодексу України (статті 1077-1086).
Жодних вимог щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору факторингу ні Цивільний кодекс України, ні інший нормативно-правовий акт не містить.
Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Зважаючи, що кредитний договір № 28 від 05.02.2007 року був укладений між ПАТ «Кредобанк» та МПП ВКФ «Гелікон» у простій письмовій формі, відповідно до приписів частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора (договір факторингу) також укладений у письмовій формі.
На підставі договору факторингу шляхом уступки права грошової вимоги від 29.11.2011 року та договору про відступлення прав за договорами іпотеки 16.12.2011 року від ПАТ «Кредобанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» перейшли права вимоги за кредитним договором № 28 від 05.02.2007 року (з подальшими змінами та доповненнями) та договором іпотеки від 05.02.2007 року (зареєстрований за № 983). Договір іпотеки від 20.03.2009 року (зареєстрований за № 73 П, договір іпотеки від 27.05.2009 року (зареєстрований за № 1156). які посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т.Л. (з подальшими змінами та доповненнями) відповідно. Відомості про заміну іпотекодержателя були внесені до Державного реєстру іпотек.
Питання дійсності договору факторингу шляхом уступки права грошової вимоги від 29.11.2011 року та договору про відступлення прав за договорами іпотеки від 16.12.2011 року були предметом судового розгляду.
Так, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04.09.2015 року у справі № 1326/5469/2012, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», третя особи із самостійними вимогами - МПП ВКФ «Гелікон» про визнання договору факторингу недійсним відмовлено. Рішення набрало законної сили.
Рішенням господарського суду Львівської області від 21.12.2015 року у справі № 914/4440/14, яке набрало законної сили, у задоволенні позову МПП ВКФ «Гелікон» про визнання недійсним з моменту вчинення договору про відступлення прав за договорами іпотеки відмовлено.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо твердження МПП ВКФ «Гелікон» про те, що фактором може бути виключно суб'єкт, у якого наявна ліцензія на здійснення фінансових операції з валютними цінностями, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.3 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набуло статус фінансової установи, що підтверджується свідоцтвом ФК № 282, яке видано Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Згідно із додатком до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ФК № 282 серед видів фінансових послуг, які має право здійснювати ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства, вказано факторинг.
Крім того, Верховним Судом сформовано сталу судову практику щодо відсутності підстав для визнання недійним договору факторингу через відсутність генеральної та індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій (постанови від 10.07.2019 року в справі № 204/7396/15- ц, від 20.11.2019 року в справі № 336/6704/13-ц, від 11.12.2019 року в справі № 755/12702/16-ц, від 26.06.2019 року у справі № 761/21037/16-ц).
У вказаних постановах Верховним Судом наголошено, що відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.
Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України визначено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із статтею 224 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Тобто, такий правочин належить до категорії оспорюваних.
Як вже зазначалось вище, правомірність укладення договору факторингу встановлена рішенням суду.
Відповідно до ст. 129 Конституції України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими для виконання.
Слід зазначити, що доводи відповідача викладені у додаткових поясненнях фактично зводяться до спроби переглянути рішення Франківського районного суду м.Львова від 04.09.2015 року у справі № 1326/5469/2012, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання. Вказані доводи суперечать конституційному принципу обов'язковості судових рішень.
Суд звертає увагу на те, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором. Правомірність набуття ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» права грошової вимоги до відповідача підтверджена судовим рішенням. Відтак заперечення відповідача стосовно неправомірності набуття позивачем права вимоги за договором факторингу не входять в предмет доказування у даній справі.
Щодо твердження відповідача про те, що борг перейшов до позивача в гривні, вимоги виставлені у гривні, відтак стягнення заборгованості у валюті є неправомірним, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до умов кредитного договору (пункти 2.1.1., 5.1.) відповідач отримав кредит у валюті долара США та взяв на себе зобов'язання повернути кредит у доларах США.
Згідно з п. 12.1. кредитного договору в новій редакції зміни та доповнення до цього договору вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладення додаткових договорів, підписаних уповноваженими на те представниками сторін, крім випадків, передбачених цим договором.
Між сторонами не укладалась додаткова угода щодо зміни валюти зобов'язання, відтак відповідач має виконувати свої зобов'язання у визначеній договором валюті - доларах США.
Відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір факторингу шляхом уступки права грошової вимоги від 29.11.2011 року містить, зокрема, такі визначення: «заборгованість» означає невиконані (несплачені) певним позичальником грошові зобов'язання перед Банком, розраховані відповідно до умов кредитного договору і ще не сплачені на день підписання цього договору;
«право вимоги» означає повний обсяг прав грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами та повний обсяг прав вимоги до сторін за забезпечувальними документами, строк виконання за якими настав на дату відступлення прав вимоги за цим договором, а також які виникнуть в майбутньому, зокрема право на основну суму кредиту, на проценти, нараховані не неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов кредитних договорів.
На підставі договору факторингу право грошової вимоги банку в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції». Зважаючи, що умовами кредитного договору визначено зобов'язання позичальника у валюті доларів США, саме на таких умовах ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набуло право вимоги.
У справі позовні вимоги були заявлені банком з врахуванням законодавства, яке було чинним станом на 2011 рік, тому ціна позову зокрема і у заяві про зменшення позовних вимог, була вказана у еквіваленті відповідно до офіційного курсу Національного банку України.
Проте з дати подання заяви про зменшення позовних вимог по теперішний час змінилось матеріальне та процесуальне законодавство, яким регламентується порядок стягнення валютної заборгованості.
Так, ст. 163 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції не встановлює обов'язку вказувати еквівалент ціни позову, який заявлено про стягнення іноземної валюти, у гривні відповідно до офіційного курсу Національного банку України.
ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» було залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача ухвалою господарського суду Львівської області від 31.03.2021 року та набуло всі права первісного позивача. Відтак право вимагати стягнення боргу у іноземній валюті є правомірним.
В частині покликання відповідача на додаток № 1 до договору факторингу слід зазначити, що цей додаток є інформаційною базою, яка містить зведені дані щодо основних характеристик кредитних договорів (номер, дата та валюта), ідентифікаційні дані позичальників (найменування, ідентифікаційний код, місцезнаходження), розмір зобов'язання, опис забезпечення тощо.
Отже, додаток № 1, як інформаційна база, визначає розмір зобов'язань у визначеній кредитними договорами валюті, а також еквівалент в гривні, проте не змінює валюту зобов'язання.
Слід зазначити, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Згідно зі статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
Законом України «Про валюту і валютні операції» передбачено можливість здійснення розрахунків у іноземній валюті за наявності ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій.
ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» не має ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії Національного банку України. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного суду викладеною у постанові від 25.07.2018 року у справі № 308/3824/16.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформувала такий висновок щодо застосування норм права: у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коптів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої сгапі 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Згідно з ч 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Зважаючи, що неповернута відповідачем сума кредиту становить 5 366 646,05 доларів США, вказана сума має стягуватись за офіційним курсом Національного банку України на дату платежу.
Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Згідно положень частини 3 статті 346 Господарського кодексу України кредити надаються банками під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків передбачених законом. Вказане узгоджується з положенням статті 1054 Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1, частини 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з умовами кредитного договору, частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, позичальник (відповідач) зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом.
Згідно з пунктом 4.2.1 нової редакції кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але, умовно, 360 днів у році), за ставкою визначеною у п.п. 2.1.3. цього договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному в п. 2.2. цього договору
В пункті 4.3. нової редакції кредитного договору вказаний графік, згідно з яким позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом.
У пункті 5.3. нової редакції кредитного договору встановлений обов'язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом щоквартально по періодах згідно із графіком зокрема: з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року 40 000,00 доларів США.
МПП ВКФ «Гелікон» порушило зазначені умови пункту 5.3. нової редакції кредитного договору, сплативши з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року лише 5000,00 доларів США замість визначеної суми 40 000,00 доларів США. Факт сплати підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 , який визначний підпунктом 4.7. кредитного договору для повернення кредиту, сплати процентів, комісій та інших платежів.
Відтак до стягнення з відповідача підлягає 1357008,95 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом.
Нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України передбачено відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором
Згідно зі статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У пункті 7.1. нової редакції кредитного договору визначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (повернення кредиту або його частини, оплати процентів, комісій) позичальник на вимогу банку сплачує йому пеню: за зобов'язаннями у гривні - у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки; за зобов'язаннями в іноземній валюті - 0,05% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми.
Враховуючи, що кредитні кошти надавались у валюті, а облікова ставка НБУ застосовується тільки до гривні, а не до іноземної валюти, відповідно банк правомірно нарахував суму пені за прострочення сплати процентів в розмірі 0,05%, зважаючи на умови пункту 7.1. нової редакції кредитного договору.
Згідно долученого первісним позивачем до заяви про зменшення позовних вимог розрахунку пеня нарахована за прострочення сплати процентів становить 60629,25 доларів США. Вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Щодо заперечень відповідача про дострокове стягнення заборгованості, то таке право надано умовами кредитного договору в новій редакції, зокрема пунктом 2.9. Крім того, таке право передбачено частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань у визначені умовами договору строки, банк правомірно звернувся з позовом про дострокове стягнення заборгованості.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи те, що позивачем подано належні, допустимі, достовірні та вірогідні докази на підтвердження позовних вимог, які відповідачем не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 5366646,05 доларів США неповернутої суми отриманого кредиту, 1357008,95 доларів США процентів за користування кредитом, 60629,25 доларів США пені за прострочення сплати процентів підтверджені матеріалами справи та підлягають до задоволення.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22 лютого 2007 року в справі “Красуля проти Росії”, від 5 травня 2011 року в справі “Ільяді проти Росії”, від 28 жовтня 2010 року в справі “Трофимчук проти України”, від 9 грудня 1994 року в справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 1 липня 2003 року в справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 7 червня 2008 року в справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії” свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати по сплаті судового збору (державного мита на час подання позову) в сумі 25500,00 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на відповідача.
Крім того, позивачем при поданні позову було сплачено 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Сплата вказаних витрат була обов'язковою станом на дату подання позову, відтак вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Гелікон» (79071, м.Львів, вул. Кульпарківська, 230; ідентифікаційний код 13840859) на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» (04112, м.Київ, вул.Жамбила Жабаєва,7, ідентифікаційний код 37356981) 5 366 646,05 доларів США неповернутої суми отриманого кредиту, 1 357 008,95 доларів США процентів за користування кредитом, 60 629,25 доларів США пені за прострочення сплати процентів за офіційним курсом Національного банку України на дату платежу, 25 500,00 грн судового збору (державного мита), 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати згідно статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.
Повне рішення
складено 12.07.2021
Суддя Ю.О. Сухович