вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3217/20
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер ГТВ”
до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Київські регіональні електромережі”
Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтергума 2010”
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Товарист
во з обмеженою відповідальністю “Преміорі”
про відключення від лінії електромереж
Учасники судового процессу:
від позивача: Кравчук О.А.;
від відповідача-1: Мокрієнко Т.В.;
від відповідача-2: Колесник К.А.;
від третьої особи:не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтер ГТВ” звернулося до Господарського Київської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Київські регіональні електромережі” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтергума 2010” про відключення від лінії електромереж.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/3217/20 від 16.11.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер ГТВ” залишено без руху.
24.11.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 16.11.2020.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.12.2020 судом відкрито провадження у справі № 911/3217/20; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а також призначено підготовче засідання на 24.12.2020.
24.12.2020 від відповідача-1 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечує в повному обсязі.
В судове засідання 24.12.2020 представник відповідача-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, у той час, як про дату та час розгляду даної справи був повідомлений належним чином.
24.12.2020 в судовому засіданні представники позивача та відповідача-1 надали усні пояснення по справі.
Ухвалою суду від 24.12.2020, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 21.01.2021.
21.01.2021 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про перенесення підготовчого судового засідання на іншу дату.
21.01.2021 в судове засідання з'явились представники відповідачів. Представник позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки повідомив суд заявою, поданою раніше.
В судовому засіданні 21.01.2021 судом з'ясовано думку сторін щодо необхідності залучення до участі у справі ТОВ “Преміорі”, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів.
Представники відповідача-1 та відповідача-2 щодо залучення зазначеної особи не заперечували.
Враховуючи предмет спору даного позову, господарський суд вирішив за доцільне залучити Товариство з обмеженою відповідальністю “Преміорі” до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів.
21.01.2021 в судовому засіданні, з огляду на необхідність залучення третьої особи та отримання письмових пояснень від неї, господарський суд оголосив ухвалу про залучення третьої особи та про відкладення підготовчого судового засідання на 10.02.2021 о 14:10.
10.02.2021 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 10.02.2021 судом оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого судового засідання на 17.03.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останньої ухвалу-повідомлення від 11.02.2021.
11.02.2021 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
23.02.2021 від позивача до канцелярії надійшла відповідь на відзиви відповідачів.
17.03.2021 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів. Представник третьої особи в друге в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 17.03.2021 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 01.04.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останньої ухвалу-повідомлення від 18.03.2021.
29.03.2021 від позивача до суду надійшли додаткові матеріали по справі.
Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 23.03.2021 по 02.04.2021 знаходилась у відпустці, тому судове засідання, призначене на 24.03.2021 не відбулось.
Ухвалою суду від 06.04.2021 судом було призначено судове засідання у справі на 21.04.2021.
20.04.2021 від позивача до суду надійшли додаткові письмові пояснення разом із додатками.
21.04.2021 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів. Представник третьої особи в третє в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 21.04.2021 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останньої ухвалу-повідомлення від 21.04.2021.
07.05.2021 відповідачем-1 подано до суду заперечення на клопотання (заяву) позивача щодо долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
20.05.2021 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів. Представник третьої особи в четверте в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Судом розглянуто в судовому засіданні 20.05.2021 додаткові пояснення позивача та заперечення відповідача -1 щодо їх залучення, з огляду на що, судом встановлено відсутність належного обґрунтування з боку позивача щодо неможливості подачі нових доказів разом з позовною заявою, та відповіддю на відзиви відповідачів, у зв'язку із чим, судом задоволено заперечення відповідача-1.
В судовому засіданні 20.05.2021 судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 27.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останньої ухвалу-повідомлення від 24.05.2021.
27.05.2021 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів. Представник третьої особи в п'яте в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення удового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 27.05.2021 судом оголошено перерву до 16.06.2021, про що занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу останньої ухвалу-повідомлення від 31.05.2021.
16.06.2021 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 16.06.2021 судом оголошено перерву до 01.07.2021, про що занесено до протоколу судового засідання.
01.07.2021 в судове засідання з'явились представники позивача та відповідачів. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення удового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 01.07.2021 судом розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання позивача про винесення окремої ухвали у справі, у разі встановлення судом безоплатності підключення відповідача до системи розподілу відповідачем-1 та несплати їх податку на додану вартість до Державного бюджету України, яке міститься в описовій частині позовної заяви, з огляду на його необґрунтованість.
01.07.2021 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю, з посиланням на наступне.
Позивач стверджує, що він є власником нерухомого майна за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85 та 60 трансформаторних підстанцій, повітряних та кабельних мереж. На підставі договору № 1236 від 01.12.2011, укладеного між ним та відповідачем 1, здійснюється спільне з постачальником користування технологічними мережами. В свою чергу, за твердженнями позивача, йому стало відомо, що між відповідачами 14.08.2020 було укладено договір споживача на надання послуг з розподілу електричної енергії за № 220085522. При цьому, позивач стверджує, що в межах виконання зазначеного договору відповідач 2 приєднаний до технологічних електричних мереж позивача, а саме: до ТП-57 та ТП-58. Однак, за твердженнями позивача, останній не надав дозволу, а ні відповідачу 1, а ні відповідачу 2 на приєднання до технологічних мереж Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер ГТВ”. Отже, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, позивач вважає, що приєднання відповідача-2 порушує права позивача, як власника технологічних мереж, яке здійснено з порушенням порядку приєднання до системи розподілу, з грубим порушенням діючого законодавства, ліцензійних умов і без наявності відповідних підстав, тому позивач вважає підключення протиправним і просить суд зобов'язати Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» здійснити відключення Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеріума 2010» від технологічних електричних мереж, що розташовані за адресою: м.Біла Церква, вул. Леваневського, 85.
В свою чергу, представником відповідача 1 в судовому засіданні надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких останній поти позову заперечує в повному обсязі, посилаючись на наступне.
За твердженнями відповідача 1, з 23.12.2017 та станом на дату звернення ТОВ «Інтергума-2010» до відповідача 1 щодо укладення Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, власником нерухомого майна за адресою м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85 було АТ «Сбербанк», яке реалізовувало заставне майно позивача за договором купівлі-продажу окремими частковими платежами. При цьому, відповідач 1 наголошує, що вказаний об'єкт нерухомого майна перебував в оренді у ТОВ «Інтершина плюс» (про що зауважено в договорі купівлі-продажу). АТ «Сбербанк» надав повноваження орендарю нерухомого майна в т.ч. і щодо укладення договору про розподіл, яке, в свою чергу, надало письмовий дозвіл ТОВ «Інтергума-2010» на укладення з останнім такого договору. Таким чином, відповідач 1 стверджує, що Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії укладено 14.08.2020 з ТОВ «Інтергума-2010» на правах користувача, який в подальшому 30.09.2020 набув право власності на об'єкт, приєднаний раніше до електричної мережі основного споживача - ТОВ «Преміорі». Тобто, на переконання відповідача 1, фактично змінився власник електроустановки (об'єкту нерухомого майна, як комплексу взаємопов'язаних устаткування і споруд, призначених для споживання електричної енергії), а не приєднано нового споживача, як це трактує позивач. Крім того, Приватне акціонерне товариство “ДТЕК Київські регіональні електромережі” посилається на додаток № 2 до договору споживача на надання послуг з розподілу електричної енергії за № 220085522, з якого вбачається, що, відповідно до меж балансової належності електромереж із зазначенням точок обліку, відповідач 2, ТОВ «Інтергума-2010», приєднаний не до електричних мереж позивача, а до електричних мереж, які належать ТОВ «Преміорі» (основному споживачу). Враховуючи все вищенаведене у сукупності, відповідач 1 вважає, що у позивача відсутні документи, які підтверджують його право власності чи користування на об'єкт нерухомого майна та/чи на електричні мережі по вулиці Леваневського, 85 в місті Біла Церква Київської області, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Також, представник відповідача 2 в судовому засіданні, надав усні заперечення щодо позову, відповідно до яких просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, підтримуючи заперечення та посилання відповідача 1, а також стверджуючи, що саме відповідач 2 є власником нерухомого майна по вул. Леваневського, 85 в місті Біла Церква, а відтак і є власником електроустановки.
Щодо неявки третьої особи в судове засідання, судом зазначається наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України “Про міжнародне приватне право”, Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції” Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі “ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії” (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У судовому засіданні 01.07.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Частина 6 ст. 233 ГПК України встановлює, що у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В., починаючи з 05.07.2021 по 13.07.2021 знаходилась у відпустці, тому повний текст рішення суду складено суддею після виходу на роботу.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів 1 та 2, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
14.08.2020 між відповідачем - 1, як оператором системи розподілу та відповідачем - 2, як споживачем, був укладений договір споживача на надання послуг з розподілу електричної енергії № 220085522.
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, відповідач - 1 надає відповідачу - 2 послуги з розподілу ( передачі ) електричної енергії параметри якості якої відповідають показникам, визначеним кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 309 та кодексу систем розподілу затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 310, згідно з «Правилами роздрібного ринку електричної енергії», затверджених постановою НКРЕКП України № 312 від 14.03.2018 р. за об'єктом нерухомого майна по вул. Леваневського, 85 в місті Біла Церква, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об'єктом споживача, який є додатком 2 до договору.
З урахуванням того, що позивачем заявлені вимоги про зобов'язання відповідача 1 відключити Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтергума 2010» від технологічних електричних мереж, що розташовані за адресою: м.Біла Церква, вулЛеваневського, 85, господарським судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
В силу частини 1 статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Згідно ст. 20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
В силу ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наведене узгоджується з положеннями ст. 41 Конституції України, яка є Основним Законом України.
При цьому, з урахуванням підстав позову, а також, заявлених позовних вимог, правомірність набуття, а також, фактично наявне право власності у позивача на технологічні мережі має бути доведена позивачем та встановлена судом.
Отже, досліджуючи питання наявності права власності у позивача щодо електричних технологічних мереж, які знаходяться за адресою: вул. Леваневського, 85, м. Біла Церква, судом встановлено наступне.
19.01.2004 між ТОВ «ІНТЕР-ГТВ», як споживачем та ВАТ «АЕС «Київобленерго», як постачальником був укладений договір про постачання електричної енергії № 8797/19 від 19.01.2004 року (далі - договір 1). Умовами якого визначено, що постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу для забезпечення електроживлення виробничої бази, що розташована за адресою: м.Біла Церква, вул.Леваневського, 85, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.
Також, 01.12.2011 між позивачем та ПАТ «АЕС «Київобленерго» був укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 1236 від 01.12.2011 року (далі - договір 2). Відповідно до зазначеного договору, позивача визначено, як власника мереж. Пунктом 1.1 зазначеного правочину сторони узгодили, що власник мереж зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок електропостачальної організації або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує електропостачальна організація, а електропостачальна організація - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.
Пунктами 1.2 та 1.3 договору 2 визначено, що власник мереж забезпечує надійну передачу електричної енергії від межі розподілу електричних мереж з електропередавальною організацією до межі розподілу електричних мереж з електропостачальною організацією або іншими суб'єктами господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує електропостачальна організація. Передача електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми, наведеної в Додатку №1 „Загальна однолінійна схема електричних .мереж спільного використання ”.
Перелік об'єктів електропостачальної організації або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує електропостачальна організація, що живляться від технологічних електричних мереж власника мереж, та їх технічні характеристики наведені в Додатку №2 „Перелік об'єктів Власника мереж та об'єктів електропостачальної організації або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної еиергії яким забезпечує електропостачальна організація, що живляться від мереж власника мереж”.
Судом встановлено, що 6 ТП, а саме: ТП-41, ТП-62, ТП-49, ТП-63, ТП-137 та ТП-58 наведені у додатку № 2 до договору 2.
Пунктом 7.4 договору 2 визначено, що цей договір укладається на строк до 31.12.2012, набирає чинності з дня його підписати та вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. Договір може бути розірвано і в іншій термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством. У разі переходу права власності (права господарського відання) на технологічні електричні мережі до іншої особи цей договір втрачає чинність.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір 1 та договір 2 та всі додатки до них, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 1 взаємних цивільних прав та обов'язків.
Одночасно, судом встановлено, що 25.02.2021 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 910/17176/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021.
В зазначеному рішенні судом встановлено наступне:
«Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтер ГТВ” у позовній заяві стверджує, що є власником нежитлових будівель за адресою: вул. Леваневського, 85 в місті Біла Церква з реєстраційними номерами: 3750526, 27465296, 23168044, 23168126, 23168577, 23168755, 23168921, 23169003, 23169092, 23169141, 28299956, 23166022.
Натомість, як встановлено судом зазначені об'єкти вибули із власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер ГТВ” у грудні 2017 р. на підставі вимоги ПАТ «Сбербанк» № 7543/5/28-2 від 26.07.2017 р. по іпотечному договору, який посвідчений 17.06.2011 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С. (реєстровий номер 460), договору про внесення змін та доповнень, який посвідчений 22.06.2011 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С. (реєстровий номер 498), договору про внесення змін та доповнень № 2, який посвідчений 25.05.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С. (реєстровий номер 462), та були зареєстровані за АТ «Сбербанк» на праві приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами № 643221032103, 6432560332103, 643333432103, 643557432103, 643316332103, 643480732103, 643520632103, 643588232103, 643620832103, 643653732103, 643370132103.
В подальшому, 14.02.2020 р. між АТ « Сбербанк » (продавцем) та ТОВ « Інтергума - 2010» (покупцем, відповідачем - 2) був укладений договір купівлі - продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трач Г.М. за реєстровим номером 353.
На підставі вказаного договору на умовах розстрочення платежу продавець продав, а покупець придбав нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85, зокрема: нежитлова будівля, загальною площею 191621,6 кв.м.; нежитлова будівля, літ. А-6, загальною площею 3851,4 кв.м., опис об'єкта - бункерний склад сажі, А - 6, 3851,4 кв.м.; нежитлова будівля, літ. 2М загальною площею 934,7 кв.м., опис об'єкта - прохідна № 2; нежитлова будівля, літ. О, загальною площею 5747,1 кв.м., опис об'єкта - адміністративно - побутовий корпус № 1 « О »; нежитлові будівлі: літ. «А » пл. 1565,0 кв.м., літ. « Б » пл. 360,5 кв.м., літ. « В » пл. 125,3 кв.м., літ. « Г » пл. 65,0 кв.м., літ. « Д » пл. 138,9 кв.м., опис об'єктів: склад масел, літ. « А » пл. 1565 кв.м., тепляк « Б », 360,5 кв.м., АБК « В », 125, 3 кв.м., насосна, літ. « Г » пл. 65,0 кв.м., механічна майстерня, літ. « Д » пл. 138,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85 приміщення 1; нежитлове приміщення, загальною площею 8556,0 кв.м. в нежитловій будівлі літ « Р », опис об'єкта - адміністративно - побутовий корпус № 3 літ. « Р » пл. 8556,0 кв.м.; нежитлова будівля, літ. « 2Р », загальною площею 17,0 кв.м., опис об'єкта: караульне приміщення, « 2Р », 17,0 кв.м.; нежитлова будівля, літ. « Н », загальною площею 140,8 кв.м., опис об'єкта: корпус № 100, літ. « Н », 140,8 кв.м.; нежитлова будівля, літ. « Л », загальною площею 241,5 кв.м., опис об'єкта: насосна станція, літ. « Л », 241,5 кв.м.; будівля, « 2О », загальною площею 16,9 кв.м., опис об'єкта: вагова автомобільна, « 2О », 16,9 кв.м.; нежитлова будівля, літ « Е », загальною площею 1100,8 кв.м., опис об'єкта: модуль центральної заводської лабораторії « Е », 1100,8 кв. м.
Зазначені об'єкти на момент їх продажу ТОВ «Інтергума-2010» належали АТ «Сбербанк» на праві приватної власності (зареєстровані за АТ «Сбербанк» на праві приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами № 643221032103, 6432560332103, 643333432103, 643557432103, 643316332103, 643480732103, 643520632103, 643588232103, 643620832103, 643653732103, 643370132103), а тому суд вважає, що спірним договором права позивача не були порушені, у зв'язку з відсутністю будь - яких об'єктів нерухомого майна позивача за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 85.
Спірний договір укладений відповідачем - 1 з ТОВ « Інтергума-2010 » (відповідачем - 2) на правах користувача, який набув право власності на об'єкт приєднаний раніше до електричної мережі основного споживача - ТОВ «Преміорі», тобто таким чином змінився власник електроустановки (об'єкту нерухомого майна, як комплексу взаємопов'язаних устаткування і споруд, призначених для споживання електричної енергії), а не приєднано нового споживача, як стверджує позивач.
Таким чином, враховуючи відсутність у позивача доказів підтверджуючих його права власності чи користування на об'єкт нерухомого майна та електричні мережі по вулиці Леваневського, 85 в місті Біла Церква, зміст договору про розподіл електричної енергії від 14.08.2020 р. № 220085522 не суперечить Цивільному кодексу України та іншим нормативно - правовим актам, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вказаний договір укладений між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 у встановлений формі, відповідно до вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, які затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 р. № 312, з необхідним обсягом цивільної дієздатності у сторін. Волевиявлення учасників правочину носить вільний характер і відповідає їх внутрішній волі. Спірний договір про розподіл електричної енергії спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.».
Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/17176/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу обставин, встановлених господарським судом у вищенаведеному рішенні щодо відсутності у позивача доказів підтверджуючих його право власності чи користування електричними мережами за адресою: вул. Леваневського, 85, м. Біла Церква, а також, з огляду на відсутність і в даній справі будь-яких належних та допустимих доказів, в розумінні глав 23-25 ЦК України, які б підтверджували наявність таких прав у Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер ГТВ”, господарський суд встановив, що позивачем не доведено наявність права власності у Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер ГТВ” на спірні технологічні мережі за адресою: вул. Леваневського, 85, м. Біла Церква.
В той же час, як було встановлено судом раніше, 14.08.2020 між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено договір споживача на надання послуг з розподілу електричної енергії № 220085522.
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, відповідач - 1 надає відповідачу - 2 послуги з розподілу ( передачі ) електричної енергії параметри якості якої відповідають показникам, визначеним кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 309 та кодексу систем розподілу затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 310, згідно з «Правилами роздрібного ринку електричної енергії», затверджених постановою НКРЕКП України № 312 від 14.03.2018 р. за об'єктом нерухомого майна по вул. Леваневського, 85 в місті Біла Церква, технічні параметри якого фіксуються в паспорті точки розподілу за об'єктом споживача, який є додатком 2 до договору.
В свою чергу, господарський суд зазначає, що як на момент звернення позивачем із даним позовом до суду так і на момент винесення судом рішення у справі, договір № 220085522 є дійсним та чинним, що підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у справі № 910/17176/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2021.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, жодних порушень з боку відповідачів щодо користування спірними технологічними лініями господарським судом не встановлено.
Отже, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, враховуючи недоведеність з боку позивача наявності у останнього права володіння чи користування технологічними електричними мережами за адресою: вул. Леваневського, 85, м. Біла Церква, а також, з огляду на правомірне споживання відповідачем 2 та розподіл відповідачем 1 електричної енергії за адресою: вул. Леваневського, 85, м. Біла Церква, тому, господарський суд встановив юридично неспроможними та нормативно не доведеними позовні вимоги, у зв'язку із чим останні задоволенню не підлягають.
При цьому, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язокщодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення даєстороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2021.
Суддя Л.В. Сокуренко