ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2021Справа № 910/6893/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРАПАК»
до фізичної особи-підприємця Рибалко Вероніки Олексіївни
про стягнення 131 829, 48 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРАПАК» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Рибалко Вероніки Олексіївни (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 131 829, 48 грн, з яких: 120 000, 00 грн основний борг, 2 535, 00 грн 3% річних, 8, 45 грн пені та 9 286, 03 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 202, 205, 207, 509, 526, 520, 549, 610, 611, 612, 617, 629, 638, 655, 656, 662, 663, 693 Цивільного кодексу України, ст.180, 193, 222, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконання відповідачем своїх обов'язків за договором на виконання робіт №09/072 від 09.07.2020, в частині повного та своєчасного виконання робіт.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
12.05.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/6893/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
13.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів на виконання ухвали суду.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.05.2021 був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», у разі невручення рекомендованого листа з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.
Із залученого до матеріалів справи листа, в якому відповідачу направлялась копія ухвали, вбачається, що даний лист, направлений за офіційною адресою місцезнаходження відповідача згідно ЄДР та був повернутий суду поштою.
Інших адрес відповідач суду не повідомляв та в ЄДР інші адреси відсутні, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/6893/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
09.07.2020 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір на виконання робіт №09/072 (надалі - договір), відповідно до умов п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника на умовах цього договору виконати роботи, передбачені п.2.1. цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи.
Відповідно до п. 2.1. договору:
- залиття бетонної подушки для будівництва приміщення;
- будівництво складського нежилого приміщення, з металевого каркасу, обшитого профлистом, з центральним входом та пожежним виходом, з двоскатним дахом. Розмір приміщення 20 на 15 метрів (довжина/ширина), висотою 4 метри.
Місце виконання робіт: Київська область, Бородянський район, село Лубянка, вулиця Чкалова 41а.
Згідно із п.3.1. договору виконавець зобов'язується виконати у строк 30 днів з дати отримання передоплати від замовника відповідно до п.5.3. цього договору. Моментом предоплати є дата зарахування коштів від замовника на розрахунковий рахунок виконавця, який вказаний в цьому договорі.
Загальна вартість робіт за цим договором становить 120 000, 00 грн (п.5.1. договору).
Відповідно до п.5.2. договору замовник сплачує протягом 1 робочого дня з моменту підписання цього договору у вигляді передоплати в розмірі 120 000, 00 грн шляхом перерахування коштів на розрахункоий рахунок виконавця. Датою здійснення передплати є дата надходження відповідних коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Здача робіт виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом прийому-передачі виконаних робіт, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного завершення робіт (п.5.4.).
Пунктом 7.5. договору передбачено, що у випадку порушення строку виконання робіт виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0, 01% за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Згідно з п.п.10.1., 10.2. договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений в п.10.1. цього договору та закінчується в момент виконання всіх зобов'язань сторонами. Закінчення строку дії цього договору не звільняє будь-яку із сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Позивачем на виконання умов договору перераховано відповідачу грошові кошти в загальному розмірі 120 000, 00 грн, з яких: 70 000, 00 грн згідно з платіжними дорученнями №5011 і №5012 від 09.07.2020 та 50 000, 00 грн згідно з платіжним дорученням №5015 від 10.11.2020.
Як зазначає позивач він виконав свої зобов'язання за договором, проте відповідач роботи, визначені договором, не виконав та сплачені грошові кошти в сумі 120 000, 00 грн не повернув, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 Цивільного кодексу України.
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини, до яких, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, застосовуються також положення глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 846 цього Кодексу визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються в договорі підряду.
Враховуючи умови пункту 3.1. договору, оскільки предоплата перерахована позивачем у повному обсязі 10.07.2020, відповідач мав виконати роботи в строк до 09.08.2020 включно.
Суд приймає до уваги висновки, викладені в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №922/2982/18, відповідно до яких аналіз ст. 837, ч. 2, 4 ст. 849 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Зокрема, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу у або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим або замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Отже, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору в будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежено.
За приписами статті 852 Цивільного кодексу України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором (ч.1). За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч.2).
Згідно зі статтею 598 Цивліьного кодексуУкраїни, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1). Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.2).
Разом з тим, відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Тому предметом дослідження у вказаній справі має бути, зокрема, чи мала місце одностороння відмова позивача (генпідрядника) від договору, чи був повідомлений відповідач (підрядник) про цю відмову, які правові підстави існують для неповернення підрядником вартості сплачених робіт.
При цьому суд зазначає, що істотне значення в даному випадку має факт направлення такого повідомлення (якщо ним оформлюється воля сторони на розірвання договору), а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов'язково повинно бути спрямоване на розірвання договору.
Аналізуючи умови спірного договору в контексті з нормами чинного законодавства суд дійшов висновку про те, що закінчення строку виконання робіт не є підставою для припинення передбачених ним зобов'язань, оскільки приписами законодавства визначено такою підставою його виконання, проведене належним чином.
У свою чергу, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що договір було розірвано сторонами або визнано недійсним у судовому порядку, а також відсутні докази відмови позивача від цього договору.
Як зазначає позивач у позові 01.02.2021 ним на адресу відповідача було надіслану претензію про повернення суми попередньої оплати.
Істотне значення у даному випадку має факт направлення такого повідомлення (якщо ним оформлюється воля сторони на розірвання договору), а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов'язково повинно бути спрямоване на розірвання договору.
Зазначена правова позиція повністю узгоджується з судовою практикою, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №916/1701/18 та від 21.10.2019 у справі № 916/3009/17.
Абзацом 27 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, (далі - Правила) передбачено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв'язку, є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
У відповідності до п. 19 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.
Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення (п. 59 Правил).
Пунктом 26 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 передбачено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошенною цінністю описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і поставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
Опис вкладення є офіційним підтвердженням наявності в поштовому відправленні того пакету документів, який був надісланий відправником.
Відповідна правова позиція, викладене в постанові Верховного Суду від 25.01.2021року у справі № 922/614/19.
Враховуючи наведені вище норми належним доказом надіслання стороні документів є опис вкладення до поштового відправлення, який повинен містити вичерпний перелік найменувань документів, що надсилаються, а також розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням.
Разом з тим, доказів направлення претензії відповідачу (опису вкладення поштового відправлення) матеріали справи не містять та позивачем суду не наданою, з наданого фіскальний чек ПАТ «Укрпошта» та роздруківки з сайту Укрпошти не можливо встановити, що саме було направлено відповідачу та чи взагалі направлено. Окрім того, як убачається зі змісту наданої претензії позивачем не зазначалося про відмову від виконання робіт та розірвання договору.
Тому суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні докази припинення вказаного договору підряду, припинення зобов'язань між сторонами.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України)
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України).
Отже, дослідивши правові підстави для повернення сплаченої вартості робіт, суд дійшов висновку, що такі вимоги є недоведеними, оскільки належних та допустимих доказів розірвання договору на виконання робіт №09/072 від 09.07.2020 матеріали справи не містять, а відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 849 Цивільного кодексу України за договором підряду прямо передбачено такий спосіб захисту прав та інтересів замовника, як зобов'язання підрядника вчинити певні дії у випадку порушення строків виконання зобов'язань або стягнути завдані порушенням зобов'язань збитки, якщо замовник відмовився в односторонньому порядку від договору, інших способів захисту прав замовника договором підряду не передбачено.
З сукупності наведених норм та доказів, що наявні в матеріалах справи суд дійшов висновку, що договір на виконання робіт від №09/072 від 09.07.2020 є діючим, а отже, підстави для повернення грошових коштів (попередньої оплати) сплачених за ним відсутні, а тому позов ц цій частині задоволенню не підлягає.
Стосовно позовної вимоги про стягнення 8,45 грн пені, нарахованої за прострочення виконання робіт за період 11.08.2020 по 25.04.2021, суд зазначає наступне.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
У пункті 7.5. договору передбачено, що у випадку порушення строку виконання робіт виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0, 01% за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку пені не враховано положення ч.6 ст.232 ГК України.
У зв'язку з чим судом здійснено власний розрахунок пені, враховуючи строк виконання робіт, за загальний період з 11.08.2020 по 10.02.2021 та за розрахунком суду розмір пені складає 2 208, 00 грн (120 000, 00 х 0,01% х 184 дні), що є більше за суму, заявлену до стягнення позивачем.
Отже, вимога позивача, про стягнення пені є обґрунтованою, проте арифметично невірною та враховуючи положення ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої суд розглядає справу в межах заявлених вимог, задоволенню підлягає інфляція саме в розмірі заявленому позивачем - 8, 45 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 9 286, 03 грн інфляційних втрат за період серпня 2020 року по березень 2021 року, а також 2 535, 00 грн 3% річних нарахованих позивачем за період з 11.08.2020 по 25.04.2021, суд відзначає таке.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
У контексті ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Водночас умови укладеного між сторонами договору підряду визначають наявність у відповідача обов'язку з виконання робіт, яке не є грошовим зобов'язанням.
Суд зазначає, що в підрядника, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором підряду, припиняється зобов'язання з виконання робіт за цим договором та виникає грошове зобов'язання перед замовником щодо повернення суми невикористаних грошових коштів, невиконання якого має своїм наслідком застосування передбаченої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України міри відповідальності.
Як вже зазначалось судом, позивачем не надано доказів розірвання договору, як і належних доказів направлення відповідачу претензії, тобто дати виникнення у відповідача обов'язку щодо повернення вказаних коштів, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 8, 45 грн пені.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Рибалко Вероніки Олексіївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРАПАК» (04071, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 36, ідентифікаційний код 39759667) 8 (вісім) грн 45 коп. пені та 0 (нуль) грн 15 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань