ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.07.2021Справа № 910/6876/21
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» (02121, місто Київ, ПРОСПЕКТ МИКОЛИ БАЖАНА, будинок 9-Б, квартира 139)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» (04211, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЙОРДАНСЬКА, будинок 4-Б, квартира 163) стягнення заборгованості у розмірі 152 481 грн. 19 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 152 481 грн. 19 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором поставки №250219 від 25.02.2019 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» про стягнення заборгованості у розмірі 152 481 грн. 19 коп. залишено без руху.
12.05.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6876/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.05.2021 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду поштових конвертів у зв'язку з відсутністю адресата за адресою, надісланих на адресу Позивача та Відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» є 02121, місто Київ, ПРОСПЕКТ МИКОЛИ БАЖАНА, будинок 9-Б, квартира 139, а місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» є 04211, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЙОРДАНСЬКА, будинок 4-Б, квартира 163.
Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/6876/21 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА», зазначені на веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Позивач та Відповідач мають доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
25.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА" (Покупець) було укладено Договір поставки №250219, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця, а Покупець - приймати й оплачувати продукцію, найменування, кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю, загальна вартість кожної партії якої визначаються на підставі замовлення Покупця і рахунку-фактури Постачальника та остаточно узгоджуються Сторонами шляхом підписання видаткової накладної. (а.с.17-20)
Відповідно до п.1.2 Договору підтвердженням факту узгодження Сторонами найменування, кількості, комплектності, асортименту та ціни Товару є прийняття Покупцем Товару відповідно до видаткової накладної.
Згідно з п.2.1 Договору ціна Товару та загальна вартість кожної окремої партії Товару, що передається Покупцю за цим Договором, вказується у рахунку-фактурі та підписаній Сторонами видатковій накладній. Ціна Товару є договірною та відповідає рівню звичайної ціни.
У п.3.1 Договору зазначено, що оплата за кожну партію Товару, що поставляється за умовами даного Договору, здійснюється Покупцем протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту її отримання за накладною.
Моментом виконання Постачальником обов'язку передати товар вважається дата отримання товару Покупцем в місці поставки товару та оформлення відповідним чином видаткової або товарно-транспортної накладних. (п.5.4 Договору)
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що при порушенні строків здійснення платежів за цим Договором Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що існувала в період порушення, за кожен день прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №250219 від 25.02.2019 року Позивач у період з 22.02.2019 року по 10.02.2020 року поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними на загальну суму в розмірі 1 451 697 горн. 86 коп. (а.с.21-73), та здійснив часткову оплату за отриманий товар на підставі виставлених Позивачем рахунків на оплату (а.с.74-123) у загальному розмірі 1 373 111 грн. 22 коп., що підтверджуються виписками по рахунку Позивача. (а.с.124-156)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив у повному обсязі оплату за отриманий товар. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» становить 76 586 грн. 64 коп. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» 3% річних у розмірі 8 259 грн. 75 коп., інфляційні у розмірі 10 380 грн. 49 коп. та пеню у розмірі 57 253 грн. 31 коп.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору поставки №250219 від 25.02.2019 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки №250219 від 25.02.2019 року Позивач у період з 22.02.2019 року по 10.02.2020 року поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними на загальну суму в розмірі 1 451 697 горн. 86 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.21-73), та здійснив часткову оплату за отриманий товар на підставі виставлених Позивачем рахунків на оплату (а.с.74-123) у загальному розмірі 1 373 111 грн. 22 коп., що підтверджуються виписками по рахунку Позивача. (а.с.124-156)
У п.3.1 Договору зазначено, що оплата за кожну партію Товару, що поставляється за умовами даного Договору, здійснюється Покупцем протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту її отримання за накладною.
Моментом виконання Постачальником обов'язку передати товар вважається дата отримання товару Покупцем в місці поставки товару та оформлення відповідним чином видаткової або товарно-транспортної накладних. (п.5.4 Договору)
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» за Договором поставки №250219 від 25.02.2019 року становить 76 586 грн. 64 коп.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» в розмірі 76 586 грн. 64 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 76 586 грн. 64 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 02.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 8 259 грн. 75 коп. та інфляційні за загальний період прострочки з 04.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 10 380 грн. 49 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором поставки №250219 від 25.02.2019 року за загальний період прострочки з 02.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 8 259 грн. 75 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку прострочки Відповідача. Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних за загальний період прострочки з 02.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 7 744 грн. 51 коп.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 04.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 10 380 грн. 49 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку прострочки Відповідача. Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Також при здійсненні розрахунку інфляційних, Позивач не врахував, що інфляційні за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період прострочки з 04.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 9 245 грн. 06 коп.
Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 02.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 57 253 грн. 31 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що при порушенні строків здійснення платежів за цим Договором Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що існувала в період порушення, за кожен день прострочення.
У п.7.5 Договору Сторони домовились, що до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність у 3 роки, при цьому нарахування пені здійснюється до моменту виконання зобов'язання у повному обсязі.
Таким чином, Суд зазначає, що Сторони у Договорі поставки №250219 від 25.02.2019 року передбачили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання здійснюється до моменту виконання зобов'язання у повному обсязі.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 02.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 57 253 грн. 31 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку прострочки Відповідача. Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня за загальний період прострочки з 02.03.2019 р. по 09.03.2021 р. у розмірі 54 256 грн. 68 коп.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 76 586 грн. 64 коп., 3% річних у розмірі 7 744 грн. 51 коп., інфляційні у розмірі 9 245 грн. 06 коп., пеня у розмірі 54 256 грн. 68 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем також заявлено про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2021 року між Адвокатським об'єднанням "Базиленко та Панченко" (надалі - Адвокатське об'єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» (надалі - Клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №99, за змістом якого Адвокатське об'єднання надає Клієнту послуги з правової допомоги, а саме: надання правової допомоги в справах господарського судочинства, надання інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності Клієнта; складення адвокатських запитів, заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення господарського, адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; збирання доказів, а Клієнт зобов'язується оплачувати надані послуги. (а.с.181-184)
Згідно з п.4.1 Договору за надання передбачених Договором послуг Клієнт виплачує Адвокатському об'єднанню гонорар у сумі, визначеній в Додатку №1 до цього Договору.
За результатом виконаних робіт (завдання Клієнта) Адвокатським об'єднанням складається акт про надані послуги, який підписується сторонами не пізніше двох робочих днів з менту надання Клієнту звіту Адвокатського об'єднання. (п.4.2 Договору)
Клієнт зобов'язаний перерахувати суму гонорару, визначену відповідно до п.3.1. Договору, додатку 1 та акту виконаних робіт, протягом трьох банківських днів з моменту підписання такого акта. (п.4.3 Договору)
Завданням до Договору про надання правової допомоги №99 від 22.02.2021 року Сторони визначили, що Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе завдання надати Клієнту наступні правові послуги за Договором: вивчення наданих Клієнтом первинних документів по взаємовідносинах Клієнта з ТОВ «НАІ УКРАЇНА» за договором поставки від 25.02.2019 № 250219; складення та подання до Господарського суду м. Києва позовної заяви про стягнення з ТОВ «НАІ УКРАЇНА» заборгованості за поставлений товар з урахуванням штрафних санкцій; направлення адвокатських запитів в інтересах Клієнта до фізичних осіб та юридичних осіб (підприємств, установ, організацій всіх форм власності, органів державної влади); представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях в справах господарського судочинства за позовом Клієнта про стягнення заборгованості з ТОВ «Провідні технологи будівництва». (а.с.185)
Гонораром, що є Додатком №1 до Договору про надання правової допомоги №99 від 22.02.2021 року, Сторони узгодили вартість правової допомоги. (а.с.186)
Судом встановлено, що Панченко Н.О. є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю №5205 від 29.08.2012 року. (а.с. 188)
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Позивачем було подано платіжне доручення №274 від 25.02.2021 р. на суму 15000 грн. (а.с.189)
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги Позивача є частково обґрунтованими та з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 444 грн. 36 коп., пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАІ УКРАЇНА» (04211, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЙОРДАНСЬКА, будинок 4-Б, квартира 163, Ідентифікаційний код юридичної особи 35790017) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВАБУДЕНЕРДЖІ» (02121, місто Київ, ПРОСПЕКТ МИКОЛИ БАЖАНА, будинок 9-Б, квартира 139, ідентифікаційний код юридичної особи 41835029) заборгованість у розмірі 76 586 (сімдесят шість тисяч п'ятсот вісімдесят шість) грн. 64 (шістдесят чотири) коп., 3% річних у розмірі 7 744 (сім тисяч сімсот сорок чотири) грн. 51 (п'ятдесят одна) коп., інфляційні у розмірі 9 245 (дев'ять тисяч двісті сорок п'ять) грн. 06 (шість) коп., пеню у розмірі 54 256 (п'ятдесят чотири тисячі двісті п'ятдесят шість) грн. 68 (шістдесят вісім) коп., судовий збір у розмірі 2 202 (дві тисячі двісті дві) грн. 50 (п'ятдесят) коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 444 (чотирнадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 36 (тридцять шість) коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 16 липня 2021 року.
Суддя О.В. Чинчин