проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"14" липня 2021 р. Справа №922/325/21
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Склярук О.І.,
при секретарі Супрунової І.А.,
за участю представників:
позивача - Мицько Н.М., посвідчення №5320 від 28.09.2001 року, довіреність №150-Д від 31.12.2020 року;
відповідача - Василенко Н.М., посвідчення №357 від 29.06.1993 року, довіреність від 10.02.2021 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Державного підприємства «Укрхімтрансаміак», м.Київ, (вх.№1576Х/1-40) на рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 року у справі №922/325/21,
за позовом Державного підприємства «Укрхімтрансаміак», м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий союз «Концептуального виробництва», смт. Солоніцивка, Харківська область,
про стягнення 696387,13 грн.,-
У лютому 2021 року Державне підприємство «Укрхімтрансаміак» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий союз «Концептуального будівництва» про стягнення на свою користь безпідставно отриманих коштів у розмірі 688608,60 грн., 3% річних у розмірі 1581,05 грн. та інфляційних втрати у розмірі 6197,48 грн. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається зі сплати судового збору та витрат у зв'язку із розглядом справи в сумі 10445,81 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після укладення між сторонами договору №DES14.25 від 08.01.2014 року, позивачем було реалізовано право на односторонню відмову від цього договору на підставі пунктів 6.8., 7.2. Так, 08.12.2020 року та 14.01.2021 року відповідача листами було повідомлено про відмову від спірного договору та про необхідність повернення оплаченого позивачем за договором авансу у розмірі 688608,60 грн. Сплачені кошти у розмірі 688608,60 грн. так і не були повернуті відповідачем, у зв'язку із чим, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України позивачем було нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати в розмірі 6197,48 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 року у справі №922/325/21 (повний текст рішення складено 30.04.2021 року, суддя Сальнікова Г.І.) у позові відмовлено.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апелянт просить судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про неможливість застосування односторонньої відмови у правовідносинах, що склались між сторонами на підставі договору, оскільки він вчинений без урахування висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 16.03.2020 року у справі №910/2051/19.
Скаржник зазначає, що в оскаржуваному рішенні відсутні висновки щодо спростування обставин порушення відповідачем строку виконання умовно першого етапу робіт передбаченого пунктами 2-3 календарного плану та порушення строку виконання робіт передбаченого пунктом 7 календарного плану.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача на рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 року у справі №922/325/21; встановлено строк на протязі якого відповідач має право подати до суду відзив, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду заяви, клопотання та документи в обґрунтування своєї позиції по справі; призначено справу до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права сторони на участь у судовому засіданні.
Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні 05.07.2021 року було оголошено перерву до 14.07.2021 року.
Після перерви судове засідання 14.07.2021 року продовжено та представник позивача оголосив, що підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.
Представник відповідача пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Так, 08.01.2014 року між Державним підприємством «Укрхімтрансаміак» (замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий союз «Концептуального будівництва» (виконавець, відповідач у справі) укладено договір виконання проектних та вишукувальних робіт №DES14.25.
Відповідно до п.1.1. договору в редакції додаткової угоди №1/DES14.25 від 08.09.2014 року виконавець зобов'язався відповідно до завдання на проектування виконати вишукувальні роботи та роботи з проектування «Магістральна радіорелейна лінія зв'язку вздовж траси аміакопроводу ДП «Укрхімтрансаміак» від насосної станції НС12 (Херсонська обл., Високопільський район, с. Заградівка) до насосної станції НС13 (Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.м.т. Ольшанське)» (надалі - роботи), а замовник зобов'язався прийняти та оплатити їх.
Згідно з п.3.1. договору загальну вартість робіт за договором сторони встановили в розмірі 688608,60 грн.
Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що розрахунок за договором здійснюється шляхом 100% авансування від загальної вартості робіт.
З огляду на викладене, замовник відповідно до платіжного доручення від 23.05.2014 року №796 перерахував на користь виконавця грошові кошти в сумі 688608,60 грн., тобто здійснив попередню оплату в повному обсязі.
Також додатковою угодою №1/DES 14.25 від 08.09.2014 року, в тому числі, було встановлено ціну договору в розмірі 709215,70 грн., а розрахунки за ним повинні були здійснюватися у такий спосіб:
- авансовий платіж в розмірі 688608,60 грн.;
- остаточний розрахунок протягом 10 банківських днів після підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі виконаних робіт та отримання відповідного рахунку від виконавця.
Відповідно до п.5.1. договору приймання-передача виконаних робіт оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт, 2 (два) примірника якого виконавець передає замовнику в день завершення останнього етапу виконання робіт відповідно до календарного плану виконання робіт. Разом з актом виконавець передає замовнику проект «Магістральна радіорелейна лінія зв'язку вздовж траси аміакопроводу ДП «Укрхімтрансаміак» від насосної станції НС12 (Херсонська обл., Високопільський район, с. Заградівка) до насосної станції НС13 (Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.м.т. Ольшанське)» та позитивний висновок державної експертизи щодо розробленої відповідно до даного договору проектно-кошторисної документації.
Згідно з п.5.2. договору замовник протягом 15 робочих днів з дня отримання від виконавця акту та позитивного висновку державної експертизи перевіряє його і здійснює одну з таких дій:
- відправляє виконавцю підписаний акт, що свідчить про прийняття замовником від виконавця відповідних робіт за договором (п. 5.2.1).
- надає письмову вмотивовану відмову та відправляє виконавцю обґрунтовані зауваження щодо виконаних робіт за цим договором. Виконавець зобов'язаний усунути недоліки виконаних робіт без додаткової оплати у визначений замовником строк. Без позитивного висновку державної експертизи щодо наданої проектно-кошторисної документації приймання робіт замовником не здійснюється (п. 5.2.2.).
Датою прийняття робіт вважається дата підписання обома сторонами акту (п.5.3. договору).
Календарним планом виконання робіт, котрий є додатком №4 до договору в редакції додаткової угоди №4/DES 14.25 від 06.07.2017 року, сторони встановили, що строк виконання робіт становить 1500 календарних днів з моменту здійснення передплати. Відтак, останній день строку виконання робіт - 01.07.2018 року.
Відповідно до положень п. 6.2. договору порушенням умов договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору.
У пункті 6.8. договору сторони встановили, що у разі порушення виконавцем з його вини визначених даним договором строків виконання робіт (в тому числі строків виконання окремих етапів робіт, визначених додатком №4 до даного договору) більш ніж на 10 (десять) календарних днів замовник має право за своїм вибором відмовитись від цього договору або відмовитись від прийняття прострочених робіт без компенсації виконавцю будь-яких витрат та/або збитків, що пов'язані з такою відмовою. У такому разі виконавець зобов'язаний повернути замовнику грошові кошти (попередню оплату) протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня направлення замовником виконавцю письмового повідомлення про відмову (розірвання/припинення договору)/або відмову від прийняття прострочених робіт.
Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що замовник має право в будь-який момент відмовитись від договору без застосування будь-яких санкцій та відшкодування збитків, письмово попередивши виконавця за 5 (п'ять) робочих днів.
Сторонами не підписано актів приймання-передачі виконаних робіт за договором.
Позивач, керуючись ст.530, ч.1, ч.2 ст.598, ст.651 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.175 Господарського кодексу України та п.6.8., 7.2. договору, листами від 08.12.2020 року №1/02.1-1514 та від 14.01.2021 року №1/02.1-44 повідомив відповідача про відмову від договору та вимагав повернути сплачений ним аванс у розмірі 688608,60 грн.
Станом на момент звернення до суду з позовом, позивач вказує, що грошові кошти у розмірі 688608,60 грн. відповідачем не повернуто.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами склались господарські правовідносини та виникли зустрічні права та обов'язки на підставі договору виконання проектних та вишукувальних робіт №DES14.25 від 08.01.2014 року, який за своєю правовою природою є договором підряду, та підпадає під правове регулювання глави 61 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч.4 ст.882 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Як вже було зазначено, договором передбачено здійснення позивачем авансового платежу в розмірі 688608,60 грн. і такий платіж позивачем було проведено.
Календарним планом виконання робіт, котрий є додатком №4 до договору в редакції додаткової угоди №4/DES 14.25 від 06.07.2017 року, сторони встановили, що строк виконання робіт становить 1500 календарних днів з моменту здійснення передплати. Відтак, останній день строку виконання робіт - 01.07.2018 року.
Посилаючись на невиконання відповідачем у передбачений договором строк роботи, позивач керуючись умовами договору (пункти 6.8., 7.2.) листами від 08.12.2020 року та 14.01.2021 року повідомив відповідача про відмову від договору та вимагав повернення оплаченого позивачем за договором авансу у розмірі 688608,60 грн.
Суд відзначає, що предметом даного позову є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутого майна (грошових коштів) у розмірі 688608,60 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Водночас, відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі договірних правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Мотивуючи свої вимоги, позивач посилається на визначену у договорі безумовне право на відмову від нього в односторонньому випадку та вказує на порушенням відповідачем строків виконання робіт.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України).
Виходячи із системного аналізу зазначених вище норм Цивільного та Господарського кодексів України, суд зазначає, що одностороння відмова від договору не може бути безумовною, а можлива лише у випадку порушення іншою стороною взятих на себе зобов'язань, та за умови встановлення договором такого права.
У якості підстав для відмови від договору позивач в листах від 08.12.2020 року та від 14.01.2021 року посилається на порушення відповідачем строків виконання робіт.
Так, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.2 ст. 613 Цивільного кодексу України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 220 Господарського кодексу України боржник не визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Таким чином, під час розгляду даної справи суд має з'ясувати обставини щодо додержання сторонами договору своїх зобов'язань за цим договором, наявність/відсутність обставин, які б свідчили про відсутність вини відповідача у невиконанні своїх зобов'язань та/або неможливість належного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань внаслідок дій чи без діяльності позивача, та, як наслідок, наявність підстав для передбаченої договором відповідальності за відповідне порушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2020 року у справі №910/14134/18.
Матеріали справи свідчать, що календарним планом в редакції додаткової угоди №4/DES 14.25 від 06.07.2017 року передбачено останній етап робіт - проходження всіх необхідних експертиз у тому числі Державної експертизи проектно-кошторисної документації, згідно п.п. 14 постанови Кабінету Міністрів України №560 від 11.05.2011 року.
Пунктом 6 Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2011 року №560 встановлено, що експертиза є завершальним етапом розроблення проектів будівництва, тобто здійснюється до затвердження проекту.
Експертизу проводять експертні організації незалежно від форми власності, що відповідають визначеним Мінрегіоном критеріям і відомості про які внесені Мінрегіоном до Реєстру будівельної діяльності після його запровадження згідно із законодавством, який під час дії експериментального проекту щодо запровадження першої черги Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва ведеться і використанням першої черги Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (п. 7 Порядку).
Згідно з пунктом 12 Порядку замовником експертизи є:
- замовник будівництва;
- проектувальник, якщо це передбачено договором на виконання проектно- вишукувальних робіт.
Таким чином, замовником державної експертизи може бути проектувальник (у даному випадку відповідач) лише у випадку, якщо це прямо передбачено договором.
У пункті 2.2. договору на виконання проектних вишукувальних робіт від 08.01.2014 року визначені зобов'язання виконавця, серед яких, зокрема, є обов'язок приймати безпосередню участь у проходженні всіх необхідних експертиз, в тому числі державної експертизи проектно-кошторисної документації, та за власний рахунок усувати всі недоліки проектно-кошторисної документації.
Таким чином, договором передбачено лише обов'язок відповідача взяти участь у проходженні всіх експертиз і у випадку виявлення будь-яких недоліків усунути їх за власний рахунок. Проте, обов'язок відповідача бути замовником експертиз, в тому числі державної експертизи проектно-кошторисної документації, умовами договору не передбачено, будь-яким іншим документом сторонами не погоджено і не визначено.
Матеріали справи містять лист відповідача №14.06/2018-1 від 14.06.2018 року, в якому останній повідомив позивача про те, що передбачені договором роботи виконані та проектна документація готова до передачі але за виключенням експертного звіту щодо розгляду проектної документації за проектом. Також відповідачем вказано, що замовником та платником експертизи є позивач. Крім того, відповідачем запропоновано такий варіант, що він може самостійно подати проект до органу, що проведе експертизу, втім у такому разі позивач мав надати на це свою згоду та сплатити рахунки, що будуть надані відповідним органом.
Вказаний лист був отриманий позивачем, оскільки був наданий останнім разом з позовною заявою. Разом з тим, матеріали не містять доказів того, що на такий лист наддавалась відповідь.
Вказане свідчить, що позивачем не виконано дій щодо замовлення державної експертизи проектно-кошторисної документації і прострочення відповідача сталось у зв'язку з бездіяльністю позивача.
Позивач наполягав на тому, що саме відповідач був зобов'язаний замовити експертизу з огляду на розділ 5 договору.
Однак, вказаним розділом визначено порядок приймання-передачі робіт, який передбачає надання відповідачем позитивного висновку державної експертизи (що логічно, оскільки відповідач зобов'язався супроводжувати виконання всіх експертиз за договором), втім цей розділ не містить обов'язку відповідача бути замовником названої експертизи.
Окрім цього, факт того, що саме позивач мав виступати замовником державної експертизи в спірних відносинах між сторонами, підтверджується наступним.
Так, під час розгляду справи з'ясовано, що 08.01.2014 року між сторонами укладено аналогічні п'ять договорів на проектування «Магістральної радіорелейної лінії зв'язку вздовж траси аміакопроводу УДП «Укрхімтрансаміак» по одному договору на кожну ділянку: №DES14.22, №DES14.23, №DES14.24, №DES14.25 та №DES14.26.
При цьому, проектна документація по двом ділянкам, а саме відповідно до договорів №DES14.22 та №DES14.23 від 08.01.2014 року, пройшла державну експертизу, яка була замовлена та оплачена Державним підприємством «Укрхімтрансаміак» (позивачем). За наслідком проведення експертиз отримано позитивні експертні висновки комплексної державної експертизи.
Таким чином, позивач вже був замовником державної експертизи в спірних відносинах між сторонами, що відповідає приписам Порядку та умовам договору, та спростовує твердження позивача з цього приводу.
Крім того, зведеним кошторисом на суму 709215,70 грн. не передбачено витрат відповідача на оплату державної експертизи, а тому ці витрати має нести позивач, про що було повідомлено останнього листом №14.06/2018-1 від 14.06.2018 року.
Таким чином, вірним є висновок, що оскільки позивач повинен був замовити державну експертизу проектно-кошторисної документації, але станом на час розгляду справи так і не зробив цього, у даному випадку має місце відстрочення обов'язку відповідача виконати роботи у передбачений договором строк.
З огляду на викладене, станом на 08.12.2020 року та 14.01.2021 року відповідач не був таким, що прострочив виконання зобов'язання, а тому відповідно у позивача не було підстав для односторонньої відмови від договору мотивуючи це простроченням виконавця.
Відповідно до п. 11.2. договору він діє до 31.12.2014 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Оскільки станом на час розгляду справи сторони не виконали всіх своїх зобов'язань за договором, він є діючим та обов'язковим до виконання сторонами.
Зазначене унеможливлює застосування до спірних відносин між сторонами норми статті 1212 Цивільного кодексу України, адже між сторонами існують договірні зобов'язання.
Аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справах №910/9072/17 та №910/1238/17. Так, Верховний Суд зазначив, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Щодо посилань апелянта на порушення відповідачем строку виконання умовно першого етапу робіт передбаченого пунктами 2-3 календарного плану та порушення строку виконання робіт передбаченого пунктом 7 календарного плану, то колегія суддів зазначає наступне.
Позивач, звертаючись до відповідача з листами від 08.12.2020 року №1/02.1-1514 та від 14.01.2021 року №1/02.1-44 про відмову від договору та вимогою про повернення сплаченого авансу не вказував про порушення етапів робіт, а вказував, що станом на момент звернення не виконано умови договору, а саме не складено акти приймання-передачі виконаних робіт за розділом 5 договору.
Загальний строк виконання робіт за договором становить 1500 днів, а саме до 01.07.2018 року. Останнім етапом робіт було проходження експертиз та матеріалами справи підтверджується, що відповідач в межах строків договору повідомив позивача про необхідність ініціювання ним проведення експертизи. Натомість позивач залишив поза увагою такий лист-повідомлення. До того ж у матеріалах справи відсутні докази, що з боку позивача заявлялись вимоги про відмову від договору саме з підстави порушення якогось етапу робіт.
Щодо доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції під час розгляду справи висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 16.03.2020 року у справі №910/251/19, то колегія суддів їх відхиляє. Так, постанова у справі №910/2051/19 ухвалена за інших фактичних обставин справи, які не є подібними до даної справи.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові надав правовий висновок про можливість односторонньої відмови від правочину згідно ст. 849 Цивільного кодексу України і звернув увагу про необхідність дослідження обставин прострочення виконання зобов'язання з вини сторони такого правочину.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Укрхімтрансаміак» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване на рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 року у справі №922/325/21 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Укрхімтрансаміак» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 року у справі №922/325/21 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16 липня 2021 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.В. Ільїн
Суддя О.І. Склярук