вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" червня 2021 р. Справа№ 910/19945/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Сітайло Л.Г.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 р.
у справі № 910/19945/20 (Суддя Щербаков С.О.. )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент"
до 1) Державної архітектурно-будівельної інспекції України
2) Державної казначейської служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1
Перемишлянський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)
про стягнення 110 460, 00 грн.
без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача коштів у розмірі 110 460, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 було винесено щодо позивача дві постанови про накладення штрафу на загальну суму 110 460,00 грн за порушення у сфері містобудівної діяльності, які в подальшому оскаржені позивачем до суду та скасовані рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2019 у справі № 1.380.2019.000670, проте, як зазначає позивач, під час розгляду вказаної справи судом, відповідачем-1 було в примусовому порядку стягнуто з позивача кошти у розмірі 110 460,00 грн шляхом звернення до Перемишлянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Враховуючи, що постанови відповідача-1 про накладення штрафу були скасовані в судовому порядку, позивач зазначає, що кошти у розмірі 110 460,00 грн підлягають відшкодуванню державою.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 року по справі № 910/19945/20 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 року по справі № 910/19945/20 та винести постанову, якою стягнути з Державного бюджету України на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" коштів у розмірі 110 460,00 грн.( сто десять тисяч чотириста шістдесят гривень і 00 копійок) та судові витрати.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2021 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Зубець Л.П., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2021 року по справі № 910/19945/20. Витребувано з Господарського суду міста Києва справу №910/19945/20. Роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
На виконання вимог запиту Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 № 910/19945/20/09.1-14/759/21 надійшли матеріали справи № 910/19945/20 в 1 томі.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області було винесено щодо позивача дві постанови про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності № 17/3260 від 07.11.2018 та № 18/3261 від 07.11.2018, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 6 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф у загальному розмірі 110 460, 00 грн. (55 230, 00 грн + 55 230, 00 грн).
15.01.2019 головним державним виконавцем Перемишлянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (перейменоване на Перемишлянський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)) Жовнір Г.Й. винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень №58079925 та № 58079709 з примусового виконання постанов № 17/3260 від 07.11.2018 (з урахуванням листа державного виконавця № 15.23-19/523 від 15.01.2020 про виправлення описки у номері постанови) та № 18/3261 від 07.11.2018 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" на користь Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області штрафу у загальному розмірі 110 460,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що з позивача були стягнути кошти в загальній сумі 110 460,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 646 від 11.04.2019, № 669 від 16.04.2019 та № 653 від 16.04.2019.
17.04.2019 головним державним виконавцем Перемишлянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Кривуцькою Г.М. винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень №58079925 та № 58079709 з примусового виконання постанов № 17/3260 від 07.11.2018 та № 18/3261 від 07.11.2018.
В свою чергу, не погодившись з вказаними постановами відповідача-1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області про скасування постанову УДАБІ у Волинській області від 07.11.2018 №17/3260 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в розмірі 55 230 грн та скасування постанову УДАБІ у Волинській області від 07.11.2018 №18/3261 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в розмірі 55 230 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2019 у справі №1.380.2019.000670, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Терон Девелопмент» задоволено повністю. Визнано протиправними і скасовано постанови Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №17/3260 від 07.11.2018 та №18/3261 від 07.11.2018. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Державної архітектурно-будівельної інспекції України Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області 1921 грн судових витрат в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Терон Девелопмент».
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Таким чином, факти, встановлені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2019 у справі №1.380.2019.000670, залишеній без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.
Судом встановлено, що позивач звертався до Головного управління державної казначейської служби України у Волинській області з заявою від 20.01.2020 про прийняття до виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2019 у справі №1.380.2019.000670.
Проте, листом від 28.01.2020 № 13-12-06/561 Головним управлінням державної казначейської служби України у Волинській області було повідомлено позивачу, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2019 у справі №1.380.2019.000670 не містить вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекцією України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області кошти у сумі 110 460,00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскільки постанови відповідача-1 про накладення штрафу були скасовані в судовому порядку, кошти у розмірі 110 460,00 грн підлягають відшкодуванню державою, у зв'язку з чим просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача коштів у розмірі 110 460,00 грн.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 Цивільного кодексу України).
Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків/шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Судом встановлено, що грошові кошти у загальному розмірі 110 460,00 грн. були стягнуті органом Державної виконавчої служби на підставі постанов Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області № 17/3260 від 07.11.2018 та № 18/3261 від 07.11.2018 про накладення штрафу у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", при цьому дії державних виконавців позивачем не оскаржувались, судовим рішенням не встановлено неправомірності дій державних виконавців при стягненні з позивача вказаних грошових коштів.
Таким чином, грошові кошти, стягнуті виконавчою службою на виконання постанов Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області № 17/3260 від 07.11.2018 та № 18/3261 від 07.11.2018 про накладення штрафів, які у подальшому були скасовані Львівським окружним адміністративним судом, не являються шкодою (збитками) в розумінні положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, та підлягають поверненню у встановленому законом порядку.
При цьому, суд зазначає, що заявлені в межах цього судового провадження кошти не стягувались з позивача на виконання судового рішення. Ці кошти були сплачені на виконання постанов виконавчої служби щодо примусового виконання скасованих постанов Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області № 17/3260 від 07.11.2018 та № 18/3261 від 07.11.2018 про накладення штрафів
Місцевим господарським судом вірно зазначено, що повернення коштів в даному випадку регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 3 та 5 Порядку, повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету платежів у національній валюті, перерахування компенсації здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Пунктом 10 Порядку визначено, що заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
Аналогічні правові відносини викладені у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/13636/14.
Верховним Судом зазначено, що повернення таких коштів (сплачених до скасування судом штрафу), має здійснюватись на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ 03.09.2013 №787.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму.
Частина 6 цієї статті передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосування таких норм.
Місцевий суд вірно зазначив, що повернення сплачених позивачем коштів здійснюється у спосіб передбачений названим Порядком.
Звертаючись з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст.1173, 1174 ЦК України, в даному судовому провадженні позивач не подав доказів того, що він звертався про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті до органу Державної казначейської служби України з відповідною заявою згідно Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ 03.09.2013 №787.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що державний орган, до повноважень якого відноситься питання повернення помилково сплачених коштів вчинив протиправні дії (бездіяльність), які потягли завдання шкоди позивачу.
Визначивши Державну казначейську службу України відповідачем-2 у цій справі фактично позивачем у позові не зазначено у чому полягає протиправність дій Казначейства, в той же час, відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України стягнення шкоди (збитків) підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення.
Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача шкоди у розмірі 110 460, 00 грн на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
Також, в обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на справу, зокрема на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2020р. у справі № 910/11209/20, якою позивач вважає по ідентичним правовідносинам.
Так, колегія суддів зазначає, що в справі № 910/11209/20 позивач звернувся до державного органу заявою про видачу поданні на повернення надміру зарахованих до бюджету коштів, у зв'язку з набранням законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 у справі № 640/4535/19, в порядку який регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787, а не виконання рішення.
Апелянтом переконливих аргументів щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не наведено.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов'язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент".
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України
1. Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 25.03.2021 р. у справі № 910/19945/20 - без змін.
2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Терон Девелопмент".
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 16.07.2021р.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
Л.Г. Сітайло