ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1636/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В, Філінюка І.Г.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду Одеської області від 14.06.2021, суддя в І інстанції Літвінов С.В.
у справі № 916/1636/21
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА"
про визнання недійсними окремих пунктів статуту та визнання частково недійсним рішення
У травні 2021 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА", в якому просив:
- визнати недійсним припис абз.2-го розділу VI-го Статуту ОСББ в редакції затвердженій загальними зборами об'єднання від 27 березня 2021 року, цитата: «За прострочення сплати співвласником внесків та платежів, затверджених загальними зборами Об'єднання, на строк більш ніж чотири місяці, рішенням правління такому співвласнику може бути тимчасово обмежена можливість користування спільним майном Об'єднання, в тому числі внутрішньобудинковими системами будинку. Ця можливість поновлюється рішенням правління після сплати боргу та вартості поновлення користування.»;
- визнати недійсним пп. 8.1, пп. 8.2 (в цитованій частині) п. 8-го, розділу III-го Статуту ОСББ в редакції затвердженій загальними зборами об'єднання від 27 березня 2021 року, пп.8.1 цитата: « 8.1.Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та/або юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більшість від загальної кількості голосів співвласників кожного будинку, які входять в Об'єднання.»; пп. 8.2 цитата: « 8.2.Рішення про укладання договору з управителем, вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як три четвертих від загальної кількості голосів всіх співвласників кожного будинку, які входять в Об'єднання;
- визнати частково недійсним оформлене протоколом рішення загальних зборів ОСББ «ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА» від 27.03.2021 в частині п.9 щодо затвердження Статуту ОСББ в новій редакції.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що рішенням загальних зборів, оформленим протоколом загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА" від 27.03.2021, затверджено зміни до статуту Об'єднання, що суперечать вимогам законодавства та порушують права позивача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.06.2021 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА" з вимогами про визнання недійсними окремих пунктів статуту та визнання частково недійсним рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
Ухвала мотивована тим, у даному випадку позов заявлено ОСОБА_1 , який не є співвласником Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА", а отже не є носієм корпоративних прав, а відтак, між сторонами відсутні господарськи (корпоративні) відносини, а цей спір не є господарським, у зв'язку з чим у прийнятті заяви відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України слід відмовити.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник вважає оскаржувану ухвалу такою, що не відповідає нормам матеріального права, а також фактичним обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник з посиланням на норми Сімейного Кодексу України вказує те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана у власність подружжям ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ) 10 квітня 2018 року за спільний кошт подружжя, у спільну сумісну власність. Оскільки подружжя не мало суперечностей було вирішено не виділяти частки у нерухомості та зареєструвати її на дружину позивача. ОСОБА_3 обізнана щодо змісту цього позову, не має заперечень і може підтвердити це особисто. Позивач є власником зазначеної квартири на праві спільної сумісної власності, а тому відповідно до закону "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", в редакції чинний на час скликання та проведення оскаржуваних зборів, володіє корпоративними правами у складі ОСББ "Гвоздичний-Тіниста", має право особисто приймати участь в загальних зборах ОСББ "Гвоздичний-Тіниста" та голосувати на них.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційним господарським судом визнано необґрунтованим та відхилено подане скаржником клопотання про долучення нових доказів до матеріалів справи, оскільки скаржником відповідно до ст. 269 ГПК України не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України (далі - ЦК України та ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за п. п. 1, 3 ч. 1 цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Відповідно до визначень, наведених у ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон України «Про ОСББ»), ОСББ - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про ОСББ» об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Установчі збори об'єднання у новозбудованих багатоквартирних будинках можуть бути проведені після державної реєстрації права власності на більше половини квартир та нежитлових приміщень у такому будинку. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Згідно частини дванадцятої статті 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Отже законодавець визначає ОСББ як юридичну особу приватного права (створену в добровільному порядку шляхом її заснування власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку на підставі домовленості між собою), створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Зміст та види діяльності, яка здійснюється саме ОСББ після його створення як юридичної особи, передбачено статтею 16 вказаного Закону.
Колегія суддів зазначає, що спори у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, розглядаються господарськими судами, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої ст. 20 ГПК України) незалежно від суб'єктного складу такого спору.
Подібні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 501/1571/16-ц, від 6 лютого 2019 року у справі №462/2446/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19.
За ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся до господарського суду із вимогою про визнання недійсними статутних положень Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА", затверджених рішенням загальних зборів, оформленим протоколом загальних зборів Об'єднання від 27.03.2021, щодо можливості тимчасово обмежувати користування спільним майном Об'єднання, в тому числі внутрішньо-будинковими системами будинку, за прострочення сплати внесків і платежів, визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядку управління та користування спільним майном щодо передачі у користування фізичним та/або юридичним особам спільного майна, реконструкції та капітального ремонту багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд.
Таким чином, заявлені позивачем вимоги фактично стосуються усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , а саме перешкоджанням у постачанні до нього електроенергії, питної та гарячої води, відведенні каналізаційних стоків (внутрішньо-будинкові мережі будинку), а також щодо передачі у користування фізичним та/або юридичним особам спільного майна, реконструкції та капітального ремонту багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд.
Отже, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не стосуються питань створення, діяльності, управління або припинення діяльності Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА".
Враховуючи предмет, характер спору та суб'єктний склад його сторін, колегія суддів вважає, що спір у цій справі виник стосовно прав і обов'язків позивача щодо користування квартирою АДРЕСА_1 та спільним майном багатоквартирного будинку та як учасника правовідносин з надання житлово-комунальних послуг, тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.02.2021 у справі №906/1308/19.
Крім того, звертаючись до господарського суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказує те, що він є членом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА", оскільки він є власником квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач зазначає, що квартира АДРЕСА_1 набута під час шлюбу позивача з ОСОБА_3 , а тому відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України таке майно належить позивачу на праві спільної сумісної власності.
Водночас, як вбачається з додатків до позовної заяви, на підтвердження вказаних обставин позивачем не було надано суду ані договору купівлі-продажу вказаної квартири від 10.04.2018, ані свідоцтва про шлюб з ОСОБА_3 .
В апеляційній скарзі позивач з посиланням на ст. ст. 368, 382, 334 ЦК України та ст. 60 Сімейного Кодексу України, додатково вказує те, що вказані правові норми закріплюють презумпцію спільної сумісної власності подружжя, яка полягає в тому, що один з подружжя не зобов'язаний доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте в шлюбі. Отже, оскільки квартира придбана 10.04.2018 року за спільний кошт подружжя під час перебування позивача у шлюбі, така квартира, на переконання позивача, є об'єктом спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_3 , тоді як відсутність згадки про позивача у договорі купівлі-продажу та в державному реєстрі правочинів не свідчить про те, що позивач не є співвласником багатоквартирного будинку та не може брати участь в управлінні таким будинком.
Колегія суддів апеляційного суду щодо зазначених доводів позивача та відповідних висновків суду першої інстанції зазначає таке.
Згідно з визначенням термінів наведених у ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. Частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Статтею 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
За змістом ст. 10 вказаного Закону, співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.
Відповідно до визначень наведених у ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» представник співвласника - фізична або юридична особа, яка на підставі договору або закону має право представляти інтереси співвласника; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Системний аналіз наведених вище норм закону дозволяє дійти висновку, що право на участь в управлінні багатоквартирним будинком, як наслідок право оскарження рішень вищого органу управління об'єднання, набувається особою, яка є власником, зокрема, квартири у відповідному багатоквартирному будинку.
Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Разом з тим, приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Положеннями ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ст. ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Частиною першою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).
За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Разом з тим, з доданої ОСОБА_1 до своєї позовної заяви інформаційної довідки № 255225749 від 03.05.2021 вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .
Водночас, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності у ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 за вказаною адресою, та як наслідок наявності у нього статусу співвласника багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 та, відповідно, права на участь в управлінні таким будинком, у тому числі і в ОСББ "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА" у передбаченому законом порядку, позивачем до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.
Посилання скаржника на наявність у нього статусу співвласника та, відповідно, належних йому правомочностей з огляду на те, що квартира АДРЕСА_1 належить йому та його дружині - ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності колегія суддів відхиляє, оскільки правовий режим спільної сумісної власності поширюється на правовідносини щодо використання подружжям належного їм майна, який є відмінним від правового режиму спільної часткової власності.
Так, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпоряджання саме належним їм на праві спільної сумісної власності майном, тоді як право на управління спільним майном має співвласник багатоквартирного будинку, тобто особа, право власності якої зареєстровано у встановленому законом порядку.
Один із подружжя може представляти інтереси другого з подружжя, як співвласника багатоквартирного будинку (власника квартири) на загальних зборах ОСББ на підставі довіреності і як його представник має право брати участь у голосуванні від імені співвласника, протилежне суперечило б врегульованому законом порядку визначення кількості голосів співвласника під час голосування.
Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього статусу співвласника багатоквартирного будинку та відповідного права на участь в управлінні будинком, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не є носієм корпоративних прав, а відтак, між сторонами відсутні господарськи (корпоративні) відносини, а цей спір не є господарським.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду попередньої інстанції про те, що даний спір не підвідомчий господарському суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Отже, встановивши, що даний спір не підвідомчий господарському суду, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі.
Однак, поза увагою місцевого суду залишилися приписи ч. 6 ст. 175 ГПК України, згідно з якими відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
А тому, апеляційний господарський суд роз'яснює ОСОБА_1 , що спір у цій справі має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд оцінює критично та не бере до уваги, оскільки вони не стосуються визначення предметної юрисдикції даної справи.
Оскаржувана ухвала господарського суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "ГВОЗДИЧНИЙ-ТІНИСТА" є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам процесуального права.
Посилання скаржника на неправильне застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.
Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм процесуального права, отже, оскаржувана ухвала скасуванню або зміні не підлягає.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2270 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 253, 269, 270, 271, 275, 277, 280-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Ухвалу господарського суду Одеської області від 14 червня 2021 у справі № 916/1636/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 16.07.2021.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.