Справа№ 311/1172/21
Провадження№ 2/311/618/2021
15.07.2021
15 липня 2021 року м.Василівка
Василівський районний суд Запорізької області у складі:
Головуючого судді Пушкарьової С.П.
за участю секретаря судового засідання Козловської Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, -
29 березня 2021 року до Василівського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, у якій позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу гаражу від 20 січня 2021 року, згідно з яким відповідач ОСОБА_2 продала та передала у власність, а позивач ОСОБА_1 купила та прийняла у власність гараж № НОМЕР_1 , 1965 року будівництва, із цегли, загальною площею 15,4 кв.м, що знаходяться в ОГК «Будівельник №1» (код ЄДРПОУ - 20510335, адреса: АДРЕСА_1 ) за 34 000, 00 грн., у зв'язку із фактичним виконанням договору сторонами і ухилення відповідача (продавця) від нотаріального посвідчення договору. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до договору-купівля продажу гаражу від 20 січня 2021 року позивач придбала у власність у відповідача ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 , 1965 року будівництва, із цегли, загальною площею 15,4 кв.м, що знаходяться в ОГК «Будівельник №1» (код ЄДРПОУ - 20510335, адреса: вул. Гаражний проїзд, 23, м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область) за 34 000, 00 грн. відповідно до п. 13 позивач та відповідач домовились, що наступне нотаріальне посвідчення договору має бути здійснено протягом місяця з дня з дня його підписання, для чого зобов'язалися з'явитися до обраної нотаріальної контори. В обумовлений час 09-00 год. 18 лютого 2021 року відповідач не з'явилась до Василівської державної нотаріальної контори для посвідчення договору. Та ухиляється від вирішення цього питання мирним шляхом, у зв'язку з чим позивачем повторно направлялось на адресу відповідача повідомлення про необхідність прибути 15 березня 2021 року до Василівської державної нотаріальної контори на 09-00 год. Вказане повідомлення було отримано відповідачем, про те вона в обумовлений час повторно не з'явилася до нотаріуса для нотаріального посвідчення укладеного між ними і фактично виконаного між ними договору. У зв'язку з тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, єдиним шляхом вирішення спору та захисту прав покупця позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.
30 березня 2021 року надіслано запит до Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.
01 квітня 2021 року до суду надійшла відповідь на запит про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 02 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 13 травня 2021 року відмовлено у прийнятті визнання позову відповідачем ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, закрито підготовче судове засідання та справу призначено до розгляду.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі. У заяві зазначила що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти постановлення рішення у підготовчому судовому засіданні у разі визнання позову відповідачем, а також не заперечує проти заочного рішення у справі (а.с.20).
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі. У заяві зазначила, що позовні вимоги визнає у повному обсязі, просить суд прийняти визнання нею позову (а.с.18).
У зв'язку із здійсненням судом розгляду справи за відсутності учасників справи, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, заслухавши пояснення позивача, врахувавши її доводи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що гараж № НОМЕР_1 (сто чотири), 1965 року будівництва, із цегли, 15,4 кв.м загальною площею, який знаходяться в товаристві №1 (один), м. Дніпрорудне, Запорізької області, належить на підставі договору дарування від 23 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Бесараб А.О., зареєстрованого в реєстрі №2785, який був зареєстрований в ДКП «Василівське РБТІ» Василівської районної ради Запорізької області, про що було вчинено запис 24 січня 2003 року в реєстровій книзі №1 за реєстровим №160 та вчинено запис у технічному паспорті в графі даних щодо власників гаражу (а.с.8, 8 зворот, 9-11).
20 січня 2021 року між ОСОБА_2 (Продавець) з однієї сторони, та ОСОБА_1 (Покупець) з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу гаражу, відповідно до п. 1 якого Продавець продав та передав у власність, а Покупець купив та прийняв у власність гараж № НОМЕР_1 , 1965 року будівництва, із цегли, загальною площею 15,4 кв.м, що знаходяться в ОГК « Будівельник №1 » (код ЄДРПОУ - 20510335, адреса: АДРЕСА_1 ) (а.с. 5).
Згідно з договором купівлі-продажу від 20 січня 2021 року сторони домовились щодо всіх істотних умов договору: зокрема, дійшли згоди про предмет і ціну гаражу. Відповідно до п. 5 вказаного Договору продаж гаражу здійснено за 34 000,00 грн., які покупець сплатив одночасно з підписанням цього договору.
Згідно п. 13 сторони домовились, що наступне нотаріальне посвідчення договору має бути здійснено протягом місяця з дня з дня його підписання, для чого зобов'язалися з'явитися до обраної нотаріальної контори.
Розпискою ОСОБА_2 від 20 січня 2021 року підтверджується факт отримання в повному обсязі вартості гаражу (а.с. 7).
Відповідно до акта прийому-передачі від 20 січня 2021 року ОСОБА_2 (Продавець) передала, а ОСОБА_1 (Покупець) прийняла у власність гараж № НОМЕР_1 , 1965 року будівництва, із цегли, загальною площею 15,4 кв.м, що знаходяться в ОГК «Будівельник №1» (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ключі від гаражу, правовстановлюючі документи на гараж та технічну документацію (а.с.6).
03 березня 2021 року позивачем ОСОБА_1 на адресу відповідача ОСОБА_2 направлялося повідомлення про необхідність з'явитися до Василівської державної нотаріальної контори в обумовлений час 18 лютого 2021 року на 09-00 год. та 15 березня 2021 року на 09-00 год., для нотаріального посвідчення укладеного між ними договору купівлі-продажу гаражу від 20 січня 2021 року (а.с.12), яку відповідач отримала 05 березня 2021 року, згідно копії поштового повідомлення (а.с.12 зворот).
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу гаражу дійсним, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що нотаріально договір купівлі-продажу не посвідчувався через відмову відповідача. Оскільки відповідач не виконала свого зобов'язання та ухиляється від нотаріального посвідчення договору. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з метою подальшого нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу гаражу, однак відповідач так і не виконала свого зобов'язання.
Таким чином, позивач вважає, що сторони виконали умови договору купівлі-продажу, однак колишній власник гаражу ОСОБА_2 ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, тому єдиним шляхом вирішення спору та захисту прав покупця є звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно із частинами першою та третьою статті 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Частиною 2 статті 220 ЦК України вказано, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її
ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року, справа № 665/2266/16-ц, провадження № 61-29416св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року, справа № 2-4783/07, провадження № 61-14587св18.
Відповідно до ч. 3 ст.640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню є укладеним з дня такого посвідчення.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК (435-15) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК (435-15). Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Також, визнання правочину дійсним, як спосіб захисту, може застосовуватись до правочинів, які не були посвідчені нотаріально.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підтвердження своїх вимог, позивач наводить вимоги ч. 2 ст. 220 ЦК України, відповідно до змісту яких вбачається, що якщо якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального свідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Як зазначалося судом, однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин, проте будь-яких доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину позивач суду не надав.
Суду також не доведено будь-якими доказами обставин ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Жодних об'єктивних перешкод для нотаріального посвідчення договору (стан здоров'я, виїзд за кордон на постійне місце проживання, втрати будь-якого зв'язку позивача з відповідачем чи інше) судом не встановлено та з матеріалів справи не вбачається. Також не встановлено втрату можливості посвідчення договору купівлі-продажу саме на момент розгляду справи та ухвалення рішення.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини, позивачем не доведено в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.
Натомість визнання відповідачем позову спростовує доводи позивача про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору та втрати можливості посвідчити його нотаріально.
Відповідач ОСОБА_2 визнала позовні вимоги ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність спору про право.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 15, 16, 203, 204, 206, 210, 220, 640, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, на підставі, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХШ перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Василівського районного суду
Запорізької області С.П. Пушкарьова