Єд. унік. 243/7191/21
Провадження № 2/243/2213/2021
про передачу справи до іншого суду
16 липня 2021 року м. Слов'янськ
Суддя Слов?янського міськрайонного суду Донецької області Мінаєв І.М., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства “Ідея банк” про визнання кредитного договору та договору застави припиненими, -
До Слов?янського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до акціонерного товариства “Ідея банк” про визнання кредитного договору та договору застави припиненими. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем 28.09.2010 було укладено кредитний договір з ПАТ “Плюс банк”, правонаступником якого є АТ “Ідея банк”, з цільовим призначенням - придбання транспортного засобу. Для забезпечення виконання зобов'язання між цими ж сторонами укладений договір застави транспортного засобу.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, якому з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Положенням ст.27 ЦПК України визначено, що позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням АТ “Ідея Банк” є: АДРЕСА_1 .
Положенням ст.28 ЦПК України передбачено альтернативну підсудність, зокрема позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. Зі змісту кредитного договору та договору застави вбачається, що вони були укладені у м.Івано-Франківськ, що перебуває поза територіальною юрисдикцією Слов'янського міськрайонного суду. Окрім того, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. З урахуванням заявлених позовних вимог про визнання договорів припиненими та підстав позову, викладених у позовній заяві (втрати відповідачем права примусового стягнення боргу внаслідок пропуску процесуального строку), відсутності заподіяння шкоди позивачеві, положення Закону України “Про захист прав споживачів” не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки підставами позову не є порушення прав позивача саме як споживача фінансових послуг. Таким чином, правила альтернативної підсудності не поширюються на даний спір.
Однак, поряд із загальною та альтернативною підсудністю, як видами територіальної підсудності законом визначено і виключну підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Частиною 16 ст.28 ЦПК України визначено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст.30 цього Кодексу.
Положенням ст.30 ЦПК України визначено правила виключної підсудності, зокрема ч.7 передбачено, що у випадку об'єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов'язання.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язання та захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов'язання боржником закон передбачає спеціальні заходи - визначає окремі види забезпечення виконання зобов'язання: неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток або інші види, встановлені договором або законом (стаття 546 ЦК України). Отже, застава є похідною від основного зобов'язання. Аналогічний висновок викладений ВС у справі № 752/10126/19 від 19.02.2020.
Тому вимоги ОСОБА_1 як за загальними правилами підсудності, так і з урахуванням також положення ч.7 ст.30 ЦПК України мають розглядатись за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов'язання, а саме за місцезнаходженням відповідача АТ “Ідея банк”, який є кредитором за кредитним договором, тобто зазначена справа підсудна Шевченківському районному суду м.Львова.
Положенням п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” (рішення у справі “Занд проти Австрії”). У рішенні ЄСПЛ “Сокуренко і Стригун проти України” суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі “Занд проти Австрії”, що згадувалось раніше, зазначено, що термін “судом, встановленим законом” у пункті 1 статті 6 передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів”.
У рішенні ЄСПЛ у справі “Коем та інші проти Бельгії” суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, “встановленим законом”.
У рішенні у справі “ТОВ “Базальт-Імпекс” проти України” від 1 грудня 2011 року, ЄСПЛ зауважив, що всупереч ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” Верховний Суд України проігнорував висновки Європейського суду, викладені у рішенні у справі “Сокуренко і Стригун проти України”, яке на час провадження у справі заявника вже було перекладено українською мовою і надруковано в офіційному юридичному виданні, тому визнав порушення ст.6 Конвенції.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що зазначена цивільна справа не підсудна Слов?янському міськрайонному суду Донецької області, а згідно територіальної юрисдикції вирішення цього спору відповідно до діючого цивільного процесуального законодавства віднесено до Шевченківського районного суду м.Львова, таким чином у контексті прецедентної практики ЄСПЛ “суд встановлений законом” у зазначеній справі - це Шевченківський районний суд м.Львова.
Відповідно до положення ст.32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст.31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 28, 30, 31 ЦПК України, -
Передати цивільну справу № 243/7191/21 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства “Ідея банк” про визнання кредитного договору та договору застави припиненими, на розгляд до Шевченківського районного суду м.Львова (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 12).
Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду через Слов?янський міськрайонний суд Донецької області протягом п?ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Роз'яснити сторонам, що передача цивільної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше п?яти днів після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - не пізніше п?яти днів після залишення її без задоволення.
Суддя
Слов'янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв