ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
07 липня 2021 року м. Київ № 640/16548/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вулиця Березняківська, 4-А)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №80114300003246/116 від 11 червня 2020 року Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про відмову у наданні дозволу на імміграцію;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області поновити строк громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на подання повного пакету документів згідно законодавства України для отримання дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, прийнятим без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Представник позивача зазначає, що з боку позивача не було порушень при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну та не було надано свідомо неправдивих відомостей, подані документи не містять недостовірних даних та не є підробленими, тобто законних підстав для відмови позивачу в імміграції немає. До того ж, ДМС не представила жодного доказу факту подання ним свідомо неправдивих відомостей. Позивач вважає, що своїм рішенням ДМС порушила його право на імміграцію в Україну.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки позивачем при поданні заяви про надання дозволу на імміграцію свідомо зазначено неправдиві відомості щодо місця свого проживання, а також шлюб, укладений між позивачем та гр. України ОСОБА_2 містить ознаки фіктивності.
З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
При цьому, суд враховує клопотання представника позивача про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
11 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв'язку з тим, що позивач перебував у шлюбі з громадянкою України понад два роки.
За наслідками розгляду вище означеної заяви, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області 11 червня 2020 року прийнято Рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну №80114300003246/116, яким громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , з урахуванням приписів пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію», відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Відмова у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну обґрунтована тим, що відповідно до наданої позивачем інформації громадянин Азербайджану ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, у отриманій з Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області відповіді вказано, що у ході вжитих перевірочних заходів встановлено факт не проживання іноземця за вказаною адресою, що свідчить про свідоме зазначення ним неправдивих відомостей щодо місця свого проживання.
Крім цього, зазначено, що шлюб укладений між ОСОБА_1 та гр. України ОСОБА_2 містить ознаки фіктивності. Зокрема, іноземець не володіє інформацією стосовно своєї дружини, її установочних даних та характеру її діяльності.
Незгода позивача із вказаним рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).
Аналогічна норма передбачена частиною 1 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України від 07.06.2001 № 2491-III «Про імміграцію» (далі Закон № 2491-III), Законом України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон № 3773-VI), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію в поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою КМ України від 26.12.2002 №1983 (далі Порядок № 1983).
Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону №2491-ІІІ, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається, зокрема одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України (пункт 1 частини 3 статті 4 Закону №2491-ІІІ).
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Факт укладення шлюбу позивача з громадянкою України ОСОБА_2 14 листопада 2017 року підтверджується документально, зокрема, наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб від 14 листопада 2017 року серія НОМЕР_1 .
Згідно з пунктом 17 Порядку №1983 ДМС перевіряє у місячний термін правильність оформлення документів, що надійшли від зазначених у пунктах 13 і 15 цього Порядку органів, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 4 Закону України «Про імміграцію», з'ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» у разі потреби.
З вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, яка на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені статтею 10 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якої дозвіл на імміграцію не надається:
1. особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2. особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3. особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4. особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5. особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6. в інших випадках, передбачених законами України.
Отже, Законом України «Про імміграцію» встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, які пов'язані в першу чергу саме з винними діями іммігранта.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі пункту 4 статті 10 Закону, тобто у зв'язку із зазначенням заявником свідомо неправдивих відомостей в заяві про надання дозволу на імміграцію.
На думку відповідача, вказані неправдиві відомості полягають в тому, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , за даною адресою не проживає.
Водночас, зазначені твердження, покладені в основу оскаржуваного рішення, повинні були бути належним чином перевірені, у тому числі шляхом обстеження житлових умов та складання відповідного акту. Однак, будь-яких перевірок уповноваженими працівниками за адресою місцезнаходження (проживання) іноземного громадянина для встановлення факту його проживання або відсутності за адресою місця реєстрації не проводилось. Жодних відомостей про проведення перевірок матеріали справи та висновок УДМСУ не містять.
Також, у листі Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області №51/1-11/21-280 від 15 травня 2020 року, на який містяться посилання в оскаржуваному рішенні, наведена інформація, що шлюб заявника з громадянкою України ОСОБА_2 містить ознаки фіктивності.
Так, пунктом 11 Порядку №1983 передбачено, що у разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб.
В той же час, всупереч законодавчо наданій можливості, відповідачем не запрошено заявника або його представника для з'ясування, дослідження та підтвердження або ж навпаки спростування повідомлених у листі №51/1-11/21-280 від 15 травня 2020 року обставин. Також, відповідачем не затребувано жодних документів з метою уточнення наявності підстав для надання дозволу на імміграцію.
Суд зауважує, що відповідно до статті 38 Сімейного кодексу України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 40 Сімейного кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
У відповідності до п. 13 Постанови Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 згідно з Сімейним кодексом шлюб може бути визнано недійсним за рішенням суду або за заявою заінтересованої особи до органу РАЦС.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що як і станом на момент винесення оскаржуваного рішення, так і на момент розгляду справи шлюб укладений між заявником та гр. України ОСОБА_2 не визнано недійсним в установленому законом порядку, а актовий запис не анульовано.
Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв оскаржуване рішення, застосувавши формальний підхід, не обґрунтовано і не пропорційно.
Суд вважає обраний позивачем спосіб захисту правильним, таким, який не призводить до втручання у дискреційні повноваження державного органу, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом скасування оскарженого рішення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області поновити строк громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на подання повного пакету документів згідно законодавства України для отримання дозволу на імміграцію в Україну, суд зазначає наступне.
Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином, суди не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановлені судових рішень.
Поряд з цим, суд вказує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Так, вимогами статті 14 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.
В той же час, з набранням судовим рішенням про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію законної сили таке рішення втрачає свою дію, що як наслідок, спростовує необхідність поновлення строку на подання пакету документів позивачем та необхідність задоволення вимог в даній частині.
Також, в частині посилань позивача на норми статті 13 Закону України «Про імміграцію», згідно якої особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. суд зазначає, що в межах спірних правовідносин мала місце відмова у видачі дозволу на імміграцію, а не його скасування, а відтак вказана норма не підлягає застосуванню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, відповідачем не доведена, а позивачем навпаки підтверджена, протиправність оскаржуваного рішення та наявність підстав для його скасування в судовому порядку.
Отже, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №80114300003246/116 від 11 червня 2020 року Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області щодо громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про відмову у наданні дозволу на імміграцію.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вулиця Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук