15 липня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1017/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Чернівецької міської ради 80 сесія VII скликання від 23 липня 2020 року №2282 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового і будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га в межах населеного пункту АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га в межах населеного пункту АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що підстави прийняття оскаржуваного рішення не відповідають приписам статті 118 Земельного кодексу України. Зокрема, позивач вважає необґрунтованими посилання Чернівецької міської ради на пільговий облік індивідуальних забудовників, оскільки в оскаржуваному рішенні не зазначено, яким чином такий сформовано, ким він затверджується, яка категорія громадян входить до такого обліку, і в чому полягає переважне право на отримання земельних ділянок. Вказано, що відповідач як орган, який надає дозволи на розроблення проектів землеустрою для відведення земельних ділянок у власність, зобов'язаний зазначати у своїх рішеннях конкретні, визначені Земельним кодексом України підстави для відмови у наданні дозволів на розроблення проектів землеустроїв для відведення земельних ділянок. Оскільки таких підстав в оскаржуваному рішенні не зазначено, позивач вважає його безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Крім цього оскаржуваним рішенням порушено передбачене статтею 121 Земельного кодексу України право позивача на безоплатну передачу їй земельної ділянки у власність. В обґрунтування вимоги зобов'язального характеру позивач посилався на те, що задоволення такої призведе до ефективного захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах.
Ухвалою суду від 12 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строки для подання до суду заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказував, що надання земельних ділянок у місті Чернівцях, які є вільними від забудови та не передані міською радою у власність чи в користування та відповідно до Генерального плану міста з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних житлових будинків здійснюється в порядку черговості у відповідності до рішень міської ради.
Так, рішенням Чернівецької міської ради від 23 лютого 2012 року №438 затверджено Правила обліку громадян для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків в м. Чернівцях та список громадян, які перебувають на обліку індивідуальних забудовників на час прийняття цих Правил, згідно з якими з метою забезпечення рівного права на отримання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мешканцями міста Чернівців, які потребують поліпшення житлових умов, запроваджується облік індивідуальних замовників, який визначає порядок надання земельних ділянок (Облік індивідуальних забудовників). Разом з цим, відповідач зауважив, що позивач не перебуває на такому обліку.
Крім цього, відповідно до Переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу на земельних торгах, надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та проведення експертних грошових оцінок вартості земельних ділянок, затвердженого рішенням 60 сесії VI скликання Чернівецької міської ради №1506 від 03 лютого 2015 року, земельні ділянки по АДРЕСА_2 вирішено продати на земельних торгах (продаж права оренди земельної ділянки) з метою використання «для іншої житлової забудови (для будівництва житлового комплексу із об'єктами громадського призначення (код 02.07)».
Разом з цим, з метою впорядкування виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції, операції Об'єднаних мил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції, Чернівецькою міською радою затверджено відповідний Порядок. Позивач не перебуває на окремому обліку індивідуальних забудовників, який передбачений рішенням міської ради від 30 квітня 2015 року №1602.
Звертав увагу також на те, що рішенням 48 сесії міської ради VI скликання від 27 березня 2014 року №117 затверджено містобудівну документацію “Коригування генерального плану міста Чернівців” в складі якої розроблено схему зонування території міста і відповідно до якої земельна ділянка на АДРЕСА_2 в межах території садибної зблокованої житлової забудови (зона Ж-1.1). Відповідно до проекту детального плану території житлової забудови обмеженої АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 09 грудня 2014 року №668/21, на земельній ділянці передбачено будівництво зблокованого житлового будинку.
Натомість, позивачем подано заяву про отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», що передбачає знаходження такої земельної ділянки в зоні Ж-1, а бажана позивачем для отримання у власність земельна ділянка по АДРЕСА_2 (навпроти з будинковолодінням по АДРЕСА_1 ) знаходиться в зоні Ж-1.1, що не відповідає містобудівній документації та наміру забудови.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає оскаржуване рішення законним, а тому позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги про зобов'язання прийняти рішення про надання позивачу дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, на думку відповідача, вона частково є похідною від встановлення законності оскаржуваного рішення. Водночас, посилаючись на положення статті 14 Конституції України, статті 12 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, зазначив, що суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції Чернівецької міської ради (у складі її пленарного засідання) стосовно вирішення питання про передачу земельної ділянки в користування.
Вважаючи позовні вимоги безпідставними, відповідач просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.
У наданій до суду відповіді на відзив позивач звернув увагу на те, що підстави, за яких їй було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, хоч і зазначені в оскаржуваному рішенні, але такі не містять посилання на конкретну норму, передбачену статтею 118 Земельного кодексу України як на підставу для відмови у наданні такого дозволу. Стосовно тверджень відповідача про те, що земельні ділянки по АДРЕСА_2 вирішено продати на земельних торгах (продаж права оренди земельної ділянки) з метою використання «для іншої житлової забудови (для будівництва житлового комплексу із об'єктами громадського призначення (код 02.07)» згідно з рішенням від 03 лютого 2015 року №1506 позивач зазначив, що на їх підтвердження не надано жодних доказів про розроблення відповідного проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення землі під будівництво. Крім цього, в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у зоні Ж-1.1, що не відповідає містобудівній документації, що свідчить про їх безпідставність та необґрунтованість. Поряд з цим, позивач звертав увагу на те, що по АДРЕСА_1 є ряд забудов на земельних ділянках з цільовим призначенням - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані в безпосередній близькості до земельної ділянки, яку бажає отримати позивач у власність. Наполягав на задоволенні позовних вимог.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
Враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького міського голови із заявою про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га в межах населеного пункту АДРЕСА_1 . В заяві зазначено, що земель за вказаним вище цільовим призначенням у власності позивача немає та аналогічних заяв до інших органів чи установ не подавалось. До заяви додано графічний матеріал, на якому зазначено місце розташування земельної ділянки, та копію документа, що посвідчує особу (ідентифікаційний код, паспорт).
Пунктом 2.1 рішення Чернівецької міської ради 80 сесії VІІ скликання від 23 липня 2020 року №2282 відмовлено ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 , у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1000 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (код 02.01) за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю підстав для надання переваги ОСОБА_1 перед іншими громадянами, які перебувають на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівців та користуються правом на першочергове отримання земельних ділянок для будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд, про що зазначено у спеціальних нормах Законів України, які визначають статус цих осіб та пункту 3 статті 136 Земельного Кодексу України, пункту 4 додатка до рішення міської ради VII скликання від 03 лютого 2015 року №1506 зі змінами від 04 червня 2015 року №1623.
Не погоджуючись із указаним рішенням, позивач звернулась до адміністративного суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно статей 2 та 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 25 Закону України “Про землеустрій” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.
Частиною першою статті 50 Закону України “Про землеустрій” визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
За приписами статті 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Згідно статті 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до частин першої та другої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною першою статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно пункту “г” частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зокрема, в містах - не більше 0,10 гектара.
Аналізуючи зміст указаних норм, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Нормами Земельного кодексу України чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування наведених судом норм права, викладеній у постановах від 08 вересня 2020 року у справі №812/1450/17, від 02 липня 2020 року №825/2228/18, які суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідженням оскаржуваного рішення судом встановлено, що відповідачем не обґрунтовано відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки та не вказано чітких підстав відмови у наданні такого дозволу, виключний перелік яких встановлений у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з відсутністю підстав для надання їй переваги перед іншими громадянами, які перебувають на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівців та користуються правом на першочергове отримання земельних ділянок для будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд, про що зазначено у спеціальних нормах Законів України, які визначають статус цих осіб та пункту 3 статті 136 Земельного Кодексу України, пункту 4 додатка до рішення міської ради VII скликання від 03 лютого 2015 року №1506 зі змінами від 04 червня 2015 року №1623.
У відзиві на позов також вказано, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач виходив, зокрема, з того, що позивач не перебуває на загальному обліку забудовників, який передбачений рішенням міської ради від 23 лютого 2012 року №438, а також не перебуває на окремому обліку індивідуальних забудовників, який передбачений рішенням міської ради від 30 квітня 2015 року №1602.
Водночас, надаючи оцінку посиланням відповідача в зазначеному вище пункті рішення на відсутність факту перебування позивача на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівців та на окремому обліку індивідуальних забудовників, суд зазначає, що така позиція відповідача не ґрунтується на законі, яким врегульовані спірні відносини, та суперечить положенням Земельного кодексу України. Порядок та підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності, встановлені названим нормативно-правовим актом, не містить такої умови для виділення земельної ділянки у власність громадянам “для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд” як перебування громадян на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста.
При цьому, як зазначалось вище, статтею 118 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у передачі земельної ділянки у власність (користування) і такий не може бути розширено рішенням органу місцевого самоврядування.
Суд зауважує, що при вирішенні спірних відносин відповідач повинен керуватися безпосередньо нормами Земельного кодексу України, і повноваження, якими наділений орган місцевого самоврядування щодо земельних питань, повинні випливати виключно з відповідних норм цього кодексу.
Посилання відповідача у відзиві на рішення Чернівецької міської ради від 23 лютого 2012 року №438 та від 30 квітня 2015 року №1602 як на правові акти локальної дії, що прийняті в якості реалізації наданих органам місцевого самоврядування Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” повноважень, не надає відповідачу право відмовляти у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою та суперечить приписам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
До того ж, Земельним кодексом України не визначено додаткового обсягу повноважень або ж можливості власного встановлення таких обмежень, наприклад, шляхом прийняття органом місцевого самоврядування підзаконних нормативних актів локальної дії, які не передбачені нормами Земельного кодексу України, якими у даному випадку є рішення Чернівецької міської ради від 23 лютого 2012 року №438, яким затверджено Правила обліку громадян для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків в м. Чернівцях та список громадян, які перебувають на обліку індивідуальних забудовників на час прийняття цих Правил, та рішення Чернівецької міської ради від 30 квітня 2015 року №1602, яким затверджено Порядок розгляду звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що рішення Чернівецької міської ради від 23 лютого 2012 року №438 та від 30 квітня 2015 року №1602, якими відповідач обґрунтовує законність прийнятого ним рішення, не є в розумінні статті 118 Земельного кодексу України нормативно-правовим актом, невідповідність якому є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність.
Суд зауважує, що посилання відповідача на зазначені вище рішення не надає йому право відмовляти у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою та суперечить приписам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.
При цьому, варто зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, адже процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, першою стадією якого є надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Отже, відмова відповідача з наведених вище мотивів є безпідставною та необґрунтованою.
Крім цього, відповідач в оскаржуваному рішенні посилається на пункт 3 статті 136 Земельного кодексу України та на пункт 4 Додатка до рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 03 лютого 2015 року №1506 (зі змінами, внесеними рішенням від 04 червня 2015 року №1623).
У відзиві на позов зазначено, що на момент прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка, яку позивач бажала отримати безоплатно у власність, включена до Переліку земельних ділянок, які підлягають продажу на земельних торгах відповідно до рішення 60 сесії VI скликання Чернівецької міської ради №1506 від 03 лютого 2015 року (зі змінами відповідно до рішень Чернівецької міської ради №1623 від 04 червня 2015 року та від 25 липня 2019 року №1776).
Стосовно наведеного суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 136 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення. У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.
Згідно з частиною третьою статті 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
Як вбачається з доданих до відзиву матеріалів, пунктами 1, 2 рішення Чернівецької міської ради 60 сесії VI скликання від 03 лютого 2015 року №1506 затверджено Перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу на земельних торгах, згідно з додатком, а також надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та проведення експертних грошових оцінок вартості земельних ділянок, зазначених в додатку до цього рішення.
Згідно з пунктом 4 Переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу на земельних торгах, який є Додатком до рішення Чернівецької міської ради VI скликання від 03 лютого 2015 року №1506, земельна ділянка по АДРЕСА_2 орієнтовною площею 13,0 га, з метою використання - для будівництва індивідуальних та зблокованих житлових будинків, включена до вказаного вище Переліку з метою продажу права оренди на таку земельну ділянку.
Рішенням Чернівецької міської ради 64 сесії VI скликання від 04 червня 2015 року №1623 внесено зміни до пункту 4 додатка до рішення міської ради VI скликання від 03 лютого 2015 року №1506 «Про затвердження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу на земельних торгах, надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та проведення експертних грошових оцінок вартості земельних ділянок» в частині мети використання земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , площею 13,0 га, а саме: слова «для будівництва індивідуальних та зблокованих житлових будинків» замінено словами та цифрами «для іншої житлової забудови (для будівництва житлового комплексу із об'єктами громадського призначення) (код 02.07)», відповідно до детального плану території.
Як вбачається зі змісту листа Чернівецької міської ради від 28 травня 2021 року №01/02-18-1796/2, наданого на виконання ухвали суду від 20 травня 2021 року, станом на момент подання позивачем заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а також і на час прийняття оскаржуваного рішення пункт 4 додатка до рішення міської ради VI скликання від 03 лютого 2015 року №1506 був діючим.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 19 лютого 2019 у справі №815/915/17, від 08 листопада 2019 року у справі №420/914/19, яку суд враховує в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, може бути включено земельну ділянку лише за умови присвоєння їй кадастрового номеру, тобто сформовану земельну ділянку у відповідності до статті 79-1 Земельного Кодексу України.
Між тим, суд звертає увагу на те, що приймаючи рішення від 03 лютого 2015 року №1506, яким затверджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу на земельних торгах, відповідачем визначено орієнтовну, а не точну площу спірної земельної ділянки, не вказано її кадастровий номер, а також не зазначено про проведення або про відсутність передбачених законом підстав для проведення громадського обговорення щодо продажу земельної ділянки на земельних торгах.
До того ж, в ході розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів того, що саме на час прийняття оскаржуваного рішення (23 липня 2020 року) мали відбутися земельні торги, на яких підлягало продажу право оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 13,0 га.
Вказане дає підстави для висновку про те, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на пункт 3 статті 136 Земельного кодексу України та на пункт 4 Додатка до рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 03 лютого 2015 року №1506 (зі змінами, внесеними рішенням від 04 червня 2015 року №1623) суперечать вимогам статті 136 Земельного кодексу України, нормами якої встановлено чітку процедуру, яка передує включенню тієї чи іншої земельної ділянки в перелік ділянок, які (або права на них) підлягають продажу на земельних торгах.
Стосовно доводів відповідача про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у зоні Ж-1.1, що не відповідає містобудівній документації та наміру забудови, то такі оцінці не підлягають, оскільки не слугували підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, і не були покладені в основу прийняття оскаржуваного рішення, про що свідчить його зміст.
Суд зауважує, що згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
При цьому варто вкотре зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, адже процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, першою стадією якого є надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Враховуючи викладене, суд не погоджується з доводами відповідача про наявність вмотивованої відмови у наданні позивачу дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень.
Зазначене свідчить про протиправність оскаржуваного рішення, а тому воно підлягає скасуванню.
Отже, позовна вимога в названій частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зі змісту наведеним норм вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Беручи до уваги встановлені у справі обставини, суд приходить до висновку, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Проте, не зважаючи на відсутність у відповідача за даних обставин права на дискрецію, суд звертає увагу на те, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме надати відповідний дозвіл.
Водночас, суд виходить в того, що статтею 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а статтею 122 цього ж Кодексу - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
Задовольняючи позов у частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України питання щодо відведення спірної земельної ділянки у власність належить саме до компетенції відповідача, який, в свою чергу відмовив у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність з підстав, які не узгоджуються з наведеними вище нормами матеріального права.
Як вбачається зі встановлених у цій справі обставин, такі безумовно вказують на те, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Разом з тим, таке за своєю суттю рішення має відповідати вимогам законодавства в частині його змісту.
Іншими словами, якщо у випадку позивача є законодавчо визначені підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, відповідач має такі підстави чітко зазначити у рішенні, а не тільки у відзиві на позов, що відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Отже, враховуючи те, що прийняття рішення в даних правовідносинах не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови, суд вважає, що відповідача необхідно зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га в межах населеного пункту АДРЕСА_1 навпроти будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Приходячи до такого висновку, судом враховано й викладені у відзиві обставини про те, що бажана позивачем земельна ділянка знаходиться в зоні Ж-1.1, яка є зоною садибної зблокованої житлової забудови, що не відповідає містобудівній документації, та наміру забудови - індивідуальний житловий будинок. А також про те, що рішенням Чернівецької міської ради від 08 грудня 2020 року №2542 (пункт 21.1 рішення) визнано таким, що втратив чинність, пункт 4 додатка до рішення міської ради VII скликання від 03 лютого 2015 року №1506 «Про затвердження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу на земельних торгах, надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та проведення експертних грошових оцінок вартості земельних ділянок», пункт 1.2 рішення міської ради VII скликання від 04 червня 2015 року №1623 «Про внесення змін до рішень міської ради щодо затвердження переліку та умов продажу земельних ділянок, які підлягають продажу на земельних торгах у форму аукціону» в частині включення до переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу на земельних торгах та винесення змін до мети використання земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 13,0 га для іншої житлової забудови (для будівництва житлового комплексу із об'єктами громадського призначення (код 02.07) у зв'язку з прийняття пункту 21 цього рішення.
Крім цього, як вбачається зі змісту пункту 21 рішення Чернівецької міської ради від 08 грудня 2020 року №2542, Чернівецькою міської радою надано громадянину ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , позаду будинковолодіння АДРЕСА_5 , площею 0,0700 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), (код 02.01) (підстава - заява ОСОБА_2 , зареєстрована 23 вересня 2020 року).
Вказане унеможливлює прийняття судом у цій справі рішення саме про зобов'язання надати позивачу дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га в межах населеного пункту АДРЕСА_1 .
Водночас спірне питання має бути повторно вирішене відповідачем із прийняттям рішення відповідно до законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією №210 від 02 березня 2021 року.
При цьому, інших документів на підтвердження понесення позивачем судових витрат у цій справі, в тому числі щодо витрат на правову допомогу, матеріали справи не містять.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 454,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань останнього.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Чернівецької міської ради 80 сесія VII скликання від 23 липня 2020 року №2282 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового і будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га в межах населеного пункту АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Чернівецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,10 га в межах населеного пункту м. Чернівці, за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або до Чернівецького окружного адміністративного суду або безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 липня 2021 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Чернівецька міська рада (м. Чернівці, Центральна площа, 1, код ЄДРПОУ 36068147).
Суддя О.П. Лелюк