про повернення заяви
14 липня 2021 року справа № 580/3923/21
м. Черкаси
Черкаським окружним адміністративним судом у складі судді Трофімової Л.В., перевірено матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (вул. Кудрявський узвіз, 5-Б, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 36799749) про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження, адміністративна справа № 580/3923/21
стягувач АТ «Альфа-Банк» (вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 23494714)
боржник ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
приватний виконавець Черкаського виконавчого округу Чупис Тетяна Петрівна (вул. Смілянська, 118, оф. 308, м. Черкаси, Черкаська область, 18007)
про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 63381308, прийнято ухвалу.
15.06.2021 ТОВ «Вердикт Капітал», звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з заявою, просить: замінити вибулого стягувача АТ «Альфа-Банк» на правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал» у виконавчому провадженні № 63381308, що перебуває у приватного виконавця Чупис Тетяни Петрівни та відкрите на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса від 08.09.2020 № 30371 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 500810886 у сумі 66112,19 грн.
У зв'язку з тим, що заяву було подано без дотримання вимог статтей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк на усунення недоліків. В ухвалі зазначено, що недоліки можуть бути усунуті шляхом надання: нової редакції заяви із зазначенням: обґрунтування належності даної заяви до адміністративної юрисдикції; доказів надіслання даної заяви іншим учасникам виконавчого провадження, зокрема боржнику; доказів місця реєстрації боржника за адресом: АДРЕСА_1 ; доказів у обґрунтування вимог щодо постанови про відкриття виконавчого провадження № 63381308.
Згідно з пунктом 5 частини 5 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Пунктом 4 частини 5 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
12.07.2021 до суду надійшла заява у порядку усунення недоліків, у якій зазначено про відоме місце проживання боржника ОСОБА_1 , проте доказів на підтвердження не надано і не йдеться про місце реєстрації та/або адресу зазначену боржником у первинних документах, що не надано до заяви.
Ухвалою від 22.06.2021 зазначалось про необхідність обґрунтування належності даної заяви до адміністративної юрисдикції та повідомлялось, що твердження заявника про висновки Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/7941/17 (ЄДРСР 79365487) не належить застосуванню у даній справі №580/3923/20, позаяк в цій справі спір вирішувався за нормами Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, що була чинною до 15.12.2017 і стаття 264 якого (на відміну від статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції з 15.12.2017) не містила застереження про подання заяви до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. ЦПК України у редакції до 15.12.2017 не містив норми, аналогічні частині 2 статті 446, що діє з 15.12.2017.
У новій редакції заяви, поданої у порядку усунення недоліків не обґрунтовано зазначеної обставини.
Факт направлення позикодавцем листа-повідомлення з вимогою сплатити борг і отримання/неотримання позичальником такого листа є надважливим. У заяві 2402/21, 21570/21 не йдеться про таке підтвердження.
У заяві про усунення недоліків від 02.07.2021 (вх від 12.07.2021 №25402) зазначено: останнє відоме заявнику зареєстроване місце проживання боржника: АДРЕСА_1 , проте не надано доказів зазначеної обставини. Заявник не надав доказів про час, коли дізнався про «зареєстроване місце проживання» та не розмежував / не обґрунтував тотожності/відмінності стосовно боржника з підтвердними доказами реєстрації місця проживання і фактичного проживання.
Реєстрація місця проживання це спосіб повідомлення держави про місце проживання особи, встановлення офіційної адреси. Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон № 1382), особа зобов'язана протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Позаяк згідно частини 2 статті 2 Закону № 1382 реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, то законодавець розрізняє поняття «місце проживання», «місце перебування» і «місце реєстрації». Законодавець, визначаючи місце виконання рішення, вживає поняття «місце проживання» та «місце перебування», під якими розуміються відповідно адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, та житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Визначальне значення для визначення місця виконання рішення має саме місце проживання/перебування боржника-фізичної особи, а не місце його реєстрації, а також місцезнаходження майна боржника, проте на виконання вимог ухвал суду недоліки заяви не усунуто.
Абзацом 4 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 визначено, що у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
В уточненій заяві про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником зазначено, що «керуючись чинним законодавством України» прошу суд замінити стягувача. В обґрунтування заяви зазначено статтю 379 Кодексу адміністративного судочинства України і статтю 512 Цивільного кодексу України, де йдеться про заміну сторони виконавчого провадження у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. У спірних правовідносинах рішення суду не надано.
З огляду на зміст пунктів 1 і 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи універсального правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття первісного кредитора з одночасною заміною його новим. Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Під час вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов'язків вибулої сторони. Під час вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах. У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, внаслідок чого припиняється її статус сторони виконавчого провадження та її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини 5 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України саме за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник у таких правовідносинах, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 641/6120/14-ц зазначено: суд не врахував, що кредитор у спірних правовідносинах вибув ще до моменту ухвалення рішення суду по суті спору. Тобто у поданій заяві фактично йдеться про заміну неналежного позивача на стадії виконання судового рішення, що не передбачено чинним процесуальним законодавством.
Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18).
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Велика Палата Верховного Суду відступала від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено - постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2016 скасовано: визнано незаконною та нечинною Постанову КМ України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту: « 1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Виконавчий напис нотаріуса - це розпорядження нотаріуса щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, здійснене на документах, що встановлюють заборгованість (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»). Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Вчинення виконавчого напису нотаріусом є способом захисту цивільних прав в позасудовому порядку. У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). У постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17 зроблено висновок, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, що полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше (ВП ВС від 15.04.2020 № 554/6777/17 (61-19494св18); № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19); ЄДРСР 91314155; ЄДРСР 89035064 - Велика Палата Верховного Суду вважає, що правильність застосування норм у часі не можна вважати виключною правовою проблемою).
Частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, що має очевидно штучний характер (частина 2 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України). Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Відповідно до статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою.
У постанові від 22.10.2020 Верховний Суд у справі №320/7/19 дійшов висновку: «під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду. Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №826/12191/18».
Поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, справедливості.
Відповідно до частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Суд вважає, що у діях заявника вбачається зловживання процесуальними правами, а саме, подання декількох заяв без забезпечення виконання вимог ухвал суду з метою усунення недоліків. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Варто зазначити, що за подібних обставин ухвалою від 17.05.2021 у справі № 580/1409/21 (набрала законної сили 17.05.2021, відомості про оскарження в апеляційному порядку не виявлені) заяву про заміну сторони виконавчого провадження повернуто заявнику.
Відповідно до частини 3 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (ЄДРСР 92747345) зазначено, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, що є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Правова основа презумпції знання законодавства обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України є відтвореною у частині 1 статті 68 Конституції України. Відповідно до частини 2 статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Суд дійшов висновку про повернення заяви відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позаяк позивач не усунув недоліки заяви, яку залишено без руху.
Станом на 14.07.2021 недоліки, визначені в ухвалі про залишення заяви без руху від 22.06.2021 заявником не усунуто.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, що залишено без руху, у встановлений судом строк.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина 5 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 6 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається у суді.
Відповідно до частини 7 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.
Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду у порядку, встановленому законом (частина 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок розподілу судових витрат. Відповідно до частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги. Враховуючи, що позивачем не сплачено судовий збір, то відсутні підстави для вирішення питання повернення судового збору.
Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 45, 139, 167, 169, 242, 243, 248, 256, 293-297, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (вул. Кудрявський узвіз, 5-Б, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 36799749) про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження, адміністративна справа № 580/3923/21
стягувач АТ «Альфа-Банк», боржник ОСОБА_1 , приватний виконавець Черкаського виконавчого округу Чупис Тетяна Петрівна про заміну стягувача у виконавчому провадженні № 63381308 повернути заявникові разом із усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду у порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала набрала законної сили відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.В. Трофімова