Справа № 369/2856/21
Провадження № 2-а/369/88/21
Іменем України
05.07.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Волчка А.Я.,
з участю секретаря Миголь А.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до заступника командира роти 02 БПП в с. Чайки УПП в Київській області ДПП ст. лейтенанта Прокопенка Євгена Михайловича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що постановою заступника командира роти 02 БПП в с. Чайки .УПП у Київській області ДПП ст. лейтенант Прокопенко Євгена Михайловича (далі за текстом Відповідач) Серії БАА №112451 від 19.01.2021 року на нього накладено адміністративне стягнення по ч. 3 ст. 122 КУпАП в розмірі 510 (п'ятсот десять) гривень.
Як вбачається із оскаржуваної постанови позивач керуючи транспортним засобом, в селі Чайки по вул. Бударіна, 3, здійснив стоянку ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території та ближче, чим порушив 15.9 «и», 15.9 «е» та 15.10 «а» ПДР України.
Вважав, що зазначена постанова поліцейського являється незаконною, винесена з порушенням норм адміністративного матеріального та адміністративно-процесуального права та підлягає скасуванню з наступних підстав.
Вважав, що підстав для притягнення до адміністративної відповідальності немає, оскільки позивач не вчиняв дій, які можливо було б кваліфікувати як склад адміністративного правопорушення, а саме порушень правил руху і правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозі безпеці руху. Ніж виконувати дані дії, позивач оцінив всі обставини на дорозі і такої загрози не було.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.
Верховним судом зокрема у постанові справа №338/1/17 адміністративне провадження №К/9901/15804/18 зроблено наступний правовий висновок: що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
При розгляді справ про порушення правил паркування біля зупинок маршрутного транспорту обов'язковим є вимірювання дистанції. Відео з нагрудної камери доказом у даному випадку бути не може (ВС/КАС у справі № 199/1441/17 від 03.06.2020)
Так, згідно позицією КАС стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Проте у даній справі будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано.
При цьому відповідачем не було зафіксовано будь - яких дій по вимірюванню відстані зупинки автомобіля позивача від виїзду з прилеглої території.
Отже виходячи із наведеного належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Тому позивач просив суд скасувати постанову Серії БАА №112451 від 19.01.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою притягнено ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП у вигляді накладення штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять грн) грн, 00 коп.
Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Представник відповідача подав до суду відзив згідно якого просив у вимогах позову відмовити в повному обсязі.
Розгляд справи проводиться в порядку ст. 257 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Згідно ч. 4 і 5 ст. 250 КАС України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 19.01.2021 р. командиром роти 02 БПП в с. Чайки УПП в Київській області ДПП ст. лейтенантом Прокопенком Є.М. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАА №112451.
Згідно даної постанови відповідачем зазначено що, 19.01.2021 водій, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ТОYОТА-SIENNA, н.з. НОМЕР_1 , на вул. Бударіна, 3, с. Чайки, здійснив стоянку ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території та ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, чим порушив вимоги пунктів 15.9. и), 15.9. е), 15.10. а), 15.10. д) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР). Внаслідок чого ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень.
Частиною третьою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено що ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 3353-ХІІ від 30.06.1993 учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Відповідно до пункту 1.1. ПДР ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з пунктом 1.9. ПДР особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Зупинка забороняється, зокрема ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків та ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду (пункти 15.9. е) та 15.9. и) ПДР).
Стоянка забороняється, зокрема у місцях, де заборонена зупинка та у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів (пункти 15.10. а) та 15.10. д) ПДР).
Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає, що не погоджується з діями відповідача, вважає, що останній безпідставно притягнув її до адміністративної відповідальності, враховуючи той факт, що позивач не порушував вимоги Правил дорожнього руху.
Частиною другою 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік яких визначений ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Слід зазначити, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би фіксував порушення позивачем , виклад яких міститься в оскаржуваній постанові.
Згідно з п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з вимогами ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В даному випадку суд зазначає, що сама по собі постанова відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення, містить лише виклад обставин, які відповідач визнав достатніми для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, однак, вона не може бути єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Також, згідно правової позиції Верховного Суду у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
При винесенні оскаржуваної постанови відповідачем належним чином, відповідно до вимог ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не перевірено усіх істотних обставин, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Постанова не відповідає вимогам ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, викладені в ній дані не підтверджені належними доказами. Будь-які інші докази про наявність вини позивача у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відсутні.
Відеозапис з нагрудної камери відповідача не є належним доказом у справі, оскільки ним не було зафіксовано будь - яких дій відповідача по вимірюванню відстані зупинки автомобіля позивача ТОYОТА-SIENNA, н.з. НОМЕР_1 від зупинки маршрутних транспортних засобів або від дорожнього знаку такої зупинки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 245-246 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ньому повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказати мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. ст. 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, на думку суду, належні та допустимі докази на підтвердження наявності встановлених відповідачем обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, в матеріалах справи відсутні, відповідачем, як того вимагає ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не подані.
Таким чином, відповідачем не доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення, про яке зазначено в оскаржуваній постанові, що свідчить про необґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення через відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Отже, в даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для скасування постанови про адміністративне правопорушення Серії БАА №112451 від 19.01.2021.
Згідно зі ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За таких обставин суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 19 Конституції України, ст. ст. 1, 9, 122, 222, 258, 265-2, 268, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 72, 77, 78, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити.
Скасувати постанову Серії БАА №112451 від 19.01.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою притягнено ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП у вигляді накладення штрафу в розмірі 510 (п'ятсот десять грн) грн, 00 коп.
Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга на судові рішення у справах визначених ст. 286 КАС України можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суддя А.Я. Волчко