Справа № 357/7809/21
2-з/357/136/21
Категорія
"14" липня 2021 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ярмола О. Я. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
13.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, про вжиття заходів забезпечення позову, до пред'явлення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок загальною площею 413,1 кв.м.; що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2078426480000; земельну ділянку площею 0,0964 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером:8000000000:72:531:0129, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 364215880000, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; 1/4 частини земельної ділянки площею 1,5486 Га, кадастровий ноер:3222486200:04:001:5675, яка знаходиться в Київській області Києво-Святошинському районі село Крюковщина, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1974837832224; однокімнатну квартиру загальною площею 45,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1974837832224.
Заява мотивована тим, що предметом позову з яким заявник має намір звернутись до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області є стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованості за договором позики, оскільки, ОСОБА_3 свої зобов'язання щодо повернення боргу не виконав. Як відомо заявнику, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 13.02.2010 року. За таких обставин, ОСОБА_2 є солідарним боржником за договором позики, який був укладений її чоловіком ОСОБА_3 в період шлюбу і в інтересах сім'ї. В зв'язку з існуванням значного ризику формального відчуження та переоформлення ОСОБА_2 належного їй майна, заявник просив суд вжити зазначені ними заходи забезпечення позову з метою забезпечення подальшого виконання можливого судового рішення, оскільки їх невжиття, унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
Згідно з приписами ч.1 ст.153 ЦПК України суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову до його пред'явлення, суд вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України, визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006, №9 постановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник (позивач), та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Однак, в порушення вказаних процесуальних норм та роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України, заявником не зазначено про існування об'єктивних обставин вважати, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, та зазначені роз'яснення, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування, як саме незастосування забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду.
Інститут забезпечення позову, за своєю суттю, повинен слугувати гарантією для забезпечення виконання судового рішення, у випадку задоволення позову, в майбутньому, та, усунення можливих майбутніх перешкод його виконання. При цьому необхідно враховувати, що ухвалення відповідного рішення, серед іншого, повинно мати законну та виправдану мету. Вказане означає, що застосування відповідного заходу забезпечення позову має бути належним чином вмотивовано та підтверджено відповідними доказами.
Суд зауважує, що заходи забезпечення позову не повинні порушувати права осіб, які не є учасниками судового процесу або встановлювати обмеження, не пов'язані предметом спору, що відповідає висновкам наведеним у постанові Верховного Суду від 22.02.2018 р. по справі № 910/15811/17. При цьому, заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.
Суд приходить до висновку, що заявником не надано доказів які б свідчили про існування у ОСОБА_2 реальної загрози виникнення бажання погіршити свій матеріальний стан, шляхом відчуження на користь третіх осіб, належного їй нерухомого майна. Відсутні докази права спільної сумісної власності на майно, яке зареєстроване за ОСОБА_2 , не зазначено вимог майбутнього позову про встановлення права спільної сумісної власності на майно. Відповідно, відсутні підстави вважати про співмірність такого заходу запропонованому заявником способу забезпечення позову.
Слід зазначити, що у своїй заяві заявник взагалі не посилається на обставини, що свідчать про можливість відповідача здійснити відчуження, переоформлення належного їй нерухомого майна на інших осіб з метою невиконання судового рішення. Будь-яких доказів в обґрунтування необхідності застосування заходу забезпечення позову, заявником не наведено та не надано.
Крім того, заявником не надано суду доказів реєстрації його місця проживання ані у м.Біла Церква, ані у іншому місті. Копії паспорту заявника ОСОБА_1 до заяви не додано . Також, суд враховує, що відповідно до наданих заявниками матеріалів, особи, які можуть набути статус відповідачів, зареєстровані у м.Києві, та належне ОСОБА_2 нерухоме майно також знаходиться у м.Києві і Києво-Святошинському районі. З огляду на наведене, у суду наявні підстави вважати, що подання такої заяви про забезпечення позову є спробою штучно змінити територіальну підсудність справи.
В порушення вищенаведених вимог процесуального законодавства, заявник ОСОБА_1 не навів суду достатніх та обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для застосування вищенаведених заходів забезпечення позову. При цьому, суд зазначає, що обрані позивачем заходи забезпечення позову у названій частині не узгоджуються із предметом та підставами позову, оскільки, як зазначалось вище по тексту ухвали, предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості за договором позики від 08.11.2016р.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги викладені у заяві доводи заявника та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності щодо співставлення їх належності, допустимості, суддя відмовляє в забезпеченні позову, з яким має намір звернутися ОСОБА_1 ..
Керуючись ст. ст. 149-153, 353 ЦПК України, суддя -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, в разі, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала складена 14.07.2021 року.
СуддяО. Я. Ярмола