Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
12 липня 2021 р. № 520/7861/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Головного управління пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати виниклої заборгованості пенсійних виплат ОСОБА_1 з жовтня 2016 по вересень 2018;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України Харківської області виплатити ОСОБА_1 виниклу заборгованість по пенсії з жовтня 2016 по вересень 2018 зі здійсненням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщенною особою та перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області. Проте в період з жовтня 2016 по вересень 2018 року відповідачем було безпідставно призупинено нарахування та виплату пенсії. Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що порушують її конституційні права.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Відповідач надав відзив на позов до суду, в якому послався на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Однак, вказати конкретну підставу, яка слугувала зупиненню виплати пенсії позивачу та надати відповідне рішення владного суб'єкта пенсійний орган не має можливості, з огляду на те, що на даний час в розпоряджені відповідача відсутня пенсійна справа ОСОБА_1 , а виплата песії здійснюється на підставі електроної пенсійної справи. Відтак, відповідач вважає, що діє в межах своєї компетенції згідно із діючим законодавством, не порушуючи норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 12.08.1991.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 25.11.2014 №1421007025 та довідкою від 15.03.2018 №0000493510.
З березня 2018 року позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла з пенсійного органу міста Донецька.
Однак, з жовтня 2016 по вересень 2018 відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу.
На адвокатський запит представника позивача пенсійний орган листом від 12.03.2021 №2000-0210-8/36895 повідомив, що вказати конкретну підставу невиплати пенсії ОСОБА_1 та надати рішення про припинення пенсії не має можливості. Також зазначив, що сума боргу за період з жовтня 2016 по вересень 2018 сформована та буде виплачена відповідно до окремого порядку після його затвердження Кабінетом Міністрів України.
Позивач, вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області незаконними, звернулась до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд приходить до наступних висновків.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст. 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймало, зворотнього відповідачем не доведено
Підстав призупинення виплати пенсії позивачу відповідач не наводить.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у Постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).
Суд зазначає, що в п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою та наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та має рахунок в установі ПАТ "Державний ощадний банк"
В будь-якому випадку, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Таким чином, відповідач не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України № 1058-ІV з 01.01.2017 призупинив виплату пенсії позивачу. Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності рішення та законних підстав для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу.
Згідно ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження №Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).
Враховуючи викладене, суд вважає невиплату пенсії ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області протиправною, а тому, позовні вимоги в частині визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання виплатити суми пенсії за період з жовтня 2016 по вересень 2018 підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача компенсацію втрати доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно із п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, суд, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію позивач набуває саме в момент отримання доходу.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями вищевказаного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії), кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 25.12.2020 по справі за №807/1525/16.
Судовим розглядом встановлено, що позивач в позовній заяві просить нарахувати йому компенсацію на ще невиплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Таким чином, оскільки, відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, то, враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 по справі № 404/6317/16-а, від 18.09.2018 по справі № 522/535/17, від 25.10.2018 по справі № 420/1410/17.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від № 755/10947/17.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплати компенсації спрямовані на майбутнє та є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
В силу частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 14, 243-246, 257, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати заборгованості пенсійних виплат ОСОБА_1 з жовтня 2016 по вересень 2018;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по пенсії з жовтня 2016 по вересень 2018.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Горшкова