Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
12 липня 2021 р. № 520/7807/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про розгляд заяви ОСОБА_1 від 26 березня 2020 про призначення пенсії в разі втрати годувальника, передбаченої Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 15 квітня 2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 11 травня 2019 року;
- судові витрати покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок смерті його дружини - ОСОБА_2 , він звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про призначення пенсії, у зв'язку із втратою годувальника, надавши всі необхідні документи. Проте, рішенням від 15.04.2020 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивачу повідомлено про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника, у зв'язку з відсутністю серед наданих документів документу, що підтверджує факт перебування на уриманні померлого годувальника. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, з огляду на що, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Відповідач надав відзив на позов, в обґрунтування якого зазначив, що позивач надав заяву про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону №1058, але серед наданих документів, заявником не було надано до пенсійного органу документ, що підтверджує перебування на утриманні померлого годувальника. А відтак, відповідачем було роз'яснено позивачу, що у разі неможливості надати такий документ, факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється в судовому порядку. Таким чином, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у позові відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як чоловік померлої ОСОБА_2 , із заявою про отримання пенсії по втраті годувальника в порядку статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову від 15.04.2020 у зв'язку з відсутністю довідки уповноважених органів з місця проживання про перебування на утриманні померлого (загиблого) годувальника згідно зі ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, у зв'язку з втратою годувальника та з вимогою про зобов'язання відповідача вчинити дії, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.
Відповідно до пункту б частини 4 статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" непрацездатними членами сім'ї вважаються батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або є особами з інвалідністю.
Згідно частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" наведено перелік осіб, які вважаються непрацездатними, зокрема: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
В частині 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" наведено перелік членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, а саме: особи, зазначені в частині 2 цієї статті, якщо вони: були на повному утриманні померлого годувальника; одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Окремо, в частині 3 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику по справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31.03.1995, судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Згідно п. 10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються такі документи: заява; копія свідоцтва про смерть годувальника; витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю; висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби); довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного рішення є неподання позивачем необхідної для призначення пенсії довідки уповноважених органів з місця проживання про перебування на утриманні померлого (загиблого) годувальника згідно зі ст.3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Зазначені в Законі №1058-ІVпоняття "чоловік" та "дружина" позначають одного з подружжя. За частиною 1статті 21 Сімейного Кодексу України подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу - добровільного сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зістаттею 36 Сімейного кодексу України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У законодавстві про пенсійне забезпечення однозначно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без шлюбу, не належать.
У розумінні пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-ІVправо на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 15.08.1981.
Досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV не є спірним та сторонами не заперечується.
Відтак, позивач є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника, а саме чоловіком, який досяг пенсійного віку, передбаченогостаттею 26 Закону №1058-ІV.
У розумінні пункту 2.11 зазначеного вище Порядку за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім'ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові ВС від 18.07.2019 у справі № 296/2034/17.
Також, відповідно до довідки від 16.03.2020 №26аз/119-59/01-2020, виданої Немишлянським ВП ГУНП в Харківській області, позивач та його померла дружина були зареєстровані та проживали за адресою АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті ОСОБА_2 )
Отже, є достатньо підстав вважати, що позивач, та його померла дружина, постійно проживали однією сім'єю.
Відтак, вказані документи підтверджують факт перебування позивача на утриманні його померлої дружини, що підтверджується документами про їх спільне проживання за однією адресою, наявними у матеріалах справи.
При цьому, розмір пенсії померлого годувальника був більшим ніж розмір пенсії за віком ОСОБА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а отже така була постійним і основним джерелом засобів до існування сім'ї.
За таких умов, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника не відповідають вимогам чинного законодавства України, а відтак є протиправними.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 45 Закону України 1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, та настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Тобто позивач має право на призначення йому пенсії по втраті годувальника з наступного дня від дати смерті ОСОБА_2 , тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав та законних інтересів позивача є скасування рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 26 березня 2020 про призначення пенсії в разі втрати годувальника, передбаченої Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 15 квітня 2020 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з ІНФОРМАЦІЯ_1.
Частиною 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Поряд із цим, позивачем при подачі позовної заяви було надано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3200,00 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у наданому відзиві заперечувало щодо вказаного клопотання.
Судом встановлено, що позивачем із адвокатським об'єднанням "Об'єднання адвокатів України" в особі директора Ляшенка Юрія Олександровича був укладений договір про надання правової допомоги №4 від 22.03.2021, згідно якого замовник доручає виконавцю провести юридичні послуги, відповіднодо завдання, що є невід'ємною чатиною даного договору, а виконавець зобов'язується надати послуги, у відповідності до умов даного договору та завдання.
На підтвердження виконання зазначеного договору до матеріалів справи надано завдання від 22.03.2021 до договору про надання правової допомоги №4 від 22.03.2021, розрахунок вартості робіт від 22.03.2021 до договору про надання правової допомоги №4 від 22.03.2021, акт виконаних робіт від 22.03.2021 до договору про надання правової допомоги №4 від 22.03.2021, квитанцію №0.0.2062299670.1 від 22.03.2021 на суму 3200,00 грн.
Суд зазначає, що згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.1, 4 ст.134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч.1 та ч.2 ст. 19 Закону №5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
При цьому, за визначенням п.6 ст.1 Закону №5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ст.1 Закону №5076).
Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, предмет позову та конкретні обставини справи, суд вважає, що сума, заявлена у розмірі 3200,00 грн підлягає відшкодуванню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про розгляд заяви ОСОБА_1 від 26 березня 2020 про призначення пенсії в разі втрати годувальника, передбаченої Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 15 квітня 2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ14099344) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію в разі втрати годувальника відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3200,00 грн (три тисячі двісті гривень).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Горшкова