Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
14 липня 2021 р. № 520/10967/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державна судова адміністрація України про стягнення сум,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Харківській області щодо недорахування судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року;
- стягнути з Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії недоплачену суддівську винагороду за період з 1 квітня 2011 року по 13 листопада 2018 року, включаючи її складові, в загальному розмірі 1083143,09 грн, з утриманням з цієї суми податку на прибуток та військового збору в відповідних розмірах;
- стягнути з Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії недоплачену вихідну допомогу судді, який вийшов у відставку, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тобто 1095068,20 грн.;
- зобов'язати Апеляційний суд Харківської області в особі Ліквідаційної комісії видати для пред'явлення до Пенсійного фонду нові довідки та розрахунки з урахуванням зазначених донарахувань суддівської винагороди, для приведення розрахунків розміру довічного утримання ОСОБА_1 як судді в відставці.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державна судова адміністрація України в частині позовних вимог щодо стягнення з Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії недоплаченої вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, тобто 1095068,20 грн - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 залишено без змін.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 клопотання представника позивача про відмову від позовних вимог - задоволено. Закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення сум та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Апеляційного суду Харківській області щодо недорахування судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року; стягнення з Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 квітня 2011 року по 13 листопада 2018 року, включаючи її складові, в загальному розмірі 1083143,09 грн., з утриманням з цієї суми податку на прибуток та військового збору в відповідних розмірах; зобов'язання Апеляційний суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії видати для пред'явлення до Пенсійного фонду нові довідки та розрахунки з урахуванням зазначених донарахувань суддівської винагороди, для приведення розрахунків розміру довічного утримання мене як судді в відставці.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 по справі № 520/10967/18 скасовано. Справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії треті особи Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення суми, зобов'язання вчинити певні дії направити для продовження розгляду справи до Харківського окружного адміністративного суду.
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2021, справу передано на розгляд судді Горшковій О.О.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 прийнято адміністративну справу №520/10967/18 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення сум та зобов'язання вчинити певні дії, до провадження судді Харківського окружного адміністративного суду Горшкової О.О., в частині позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Апеляційного суду Харківській області щодо недорахування судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року; стягнення з Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 квітня 2011 року по 13 листопада 2018 року, включаючи її складові, в загальному розмірі 1083143,09 грн., з утриманням з цієї суми податку на прибуток та військового збору в відповідних розмірах; зобов'язання Апеляційний суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії видати для пред'явлення до Пенсійного фонду нові довідки та розрахунки з урахуванням зазначених донарахувань суддівської винагороди, для приведення розрахунків розміру довічного утримання ОСОБА_1 як судді в відставці.
Таким чином, розгляд даної справи здійснюється судом в частині позовних вимог позивача щодо:
- визнання протиправною бездіяльності Апеляційного суду Харківській області щодо недорахування судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року;
- стягнення з Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 квітня 2011 року по 13 листопада 2018 року, включаючи її складові, в загальному розмірі 1083143,09 грн., з утриманням з цієї суми податку на прибуток та військового збору в відповідних розмірах;
- зобов'язання Апеляційний суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії видати для пред'явлення до Пенсійного фонду нові довідки та розрахунки з урахуванням зазначених донарахувань суддівської винагороди, для приведення розрахунків розміру довічного утримання ОСОБА_1 як судді в відставці.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його було звільнено з посади судді в зв'язку з поданням заяви про відставку. Оскільки на момент звільнення судді у відставку, позивач не закінчив проходження кваліфікаційного оцінювання судді, на думку позивача суддівська винагорода повинна була обраховуватись, виходячи із посадового окладу в розмірах, передбачених статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 в відповідній кратності до мінімальної заробітних плат з урахуванням коефіцієнту 1,1. Так, відповідач виплачував суддівську винагороду у розмірі, меншому ніж встановлено Законом України "Про судоустрій та статус суддів". З цього приводу позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018. Вказує, що відповідач протиправно застосовував для обчислення суддівської винагороди розмір прожиткового мінімуму, а не мінімальної заробітної плати, передбаченої законом. Таким чином, за час роботи позивача суддею Апеляційного суду Харківської області у період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 було не донараховано суддівську винагороду в загальному розмірі 1083143,09 грн. У зв'язку із чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Протокольною ухвалою суду від 09.06.2021 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.
В судове засідання представник позивача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, розгляд справи просив проводити за відсутності представника Апеляційного суду Харківській області. Надав до суду письмовий відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що Законом України "Про судоустрій та статус суддів" визначено розмір суддівської винагороди на рівні 10 мінімальних заробітних плат, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Враховуючи, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання, тому йому нараховувалась суддівська винагорода відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а саме передбачена частиною З статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", яка обумовлює, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Представник Державної судової адміністрації України у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду письмові пояснення до позову, відповідно до яких зазначив, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання, тому йому нараховувалась суддівська винагорода відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а саме передбачена частиною 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", яка обумовлює, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Розрахунок суддівської винагороди здійснювався на підставі чинного законодавства України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Також надав заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надав, правом на подання письмових пояснень до позову не скористався, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України та заяви сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 18 вересня 1991 року на підставі рішення 5-ї сесії Харківської обласної Ради народних депутатів від 13 вересня 1991 року був зарахований народним суддею Київського районного народного суду міста Харкова.
Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" № 2738-III від 20 вересня 2001 року позивача було обрано суддею Київського районного суду міста Харкова безстроково.
В подальшому, на підставі постанови Верховної Ради України "Про обрання суддів" № 3153-VI від 17 березня 2011 року ОСОБА_1 01 квітня 2011 року був зарахований в порядку переведення з Київського районного суду міста Харкова до штату Апеляційного суду Харківської області на посаду судді безстроково.
Рішенням Вищої ради правосуддя № 3328/0/15/18 від 01 листопада 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2018 року № 04-03/256-ос ОСОБА_1 з 13 листопада 2018 року відрахований зі штату цього суду у зв'язку з поданням заяви про відставку та звільненням з посади судді на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 3328/0/15/18 від 01 листопада 2018 року.
Як вбачається із вказаного наказу від 12 листопада 2018 року № 04-03/256-ос ОСОБА_1 передбачена виплата грошової компенсації за частину невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки та вихідну допомогу у зв'язку із відставкою.
Відповідно до довідки Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду Харківської області від 13 листопада 2018 року № 03-56/173 про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці оклад ОСОБА_1 склав 19382 грн та надбавка за вислугу років 80% - 15505,60 грн, а загалом 34887,60 грн.
Не погоджуючись із вказаним нарахуванням та виплатою суддівської винагороди, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Так, обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначив, що на момент звільнення з Апеляційного суду Харківської області він не закінчив проходження кваліфікаційного оцінювання судді, а тому суддівська винагорода повинна була обраховуватись, виходячи із посадового окладу в розмірах, передбачених статтею 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року в відповідній кратності до мінімальних заробітних плат з урахуванням коефіцієнту 1,1.
Таким чином, із позовної заяви вбачається, що позивач не погоджується із нарахуванням судді Апеляційного суду Харківської області суддівської винагороди за період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини 3 статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ (у редакції до 01.01.2015) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Законом України від 28.12.2014 №76-VII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", що набрав законної сили з 01.01.2015, у абзаці 1 частини 3 статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ цифри "15" замінено цифрами "10".
Законом України від 12.02.2015 "Про забезпечення права на справедливий суд", що набрав чинності з 29.03.2015, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ викладено у новій редакції.
Зокрема, розмір суддівської винагороди визначала статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ, частина 3 якої передбачала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
У подальшому, 30.09.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 22 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII встановлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ, частина 3 стаття 133 якого передбачає посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
29 грудня 2016 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
З 15 травня 2018 року абзац 2 пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" №1774-VІІІ викладено у новій редакції: до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Отже, у періоді з 01 квітня 2014 року до 29 грудня 2016 року посадовий оклад судді встановлюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VІ в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
У грудні 2017 року - з урахуванням приписів пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" №1774-VІІІ - з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн, а з 01.01.2018 - з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" встановлено у 2014 році розмір мінімальної заробітної плати - 1218,00 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" з 1 січня 2015 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати - 1218,00 грн, а з 1 вересня 2015 року - 1378,00 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" з 1 січня 2016 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати - 1378,00 грн, з 1 травня 2016 року - 1450,00 грн, а з 1 грудня 2016 року - 1600,00 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 1 січня 2017 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1600,00 грн, з 1 травня 2017 року - 1684,00 грн, а з 1 грудня 2017 року - 1762,00 грн.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1762,00 грн, з 1 липня 2018 року - 1841,00 грн, а з 1 грудня 2017 року - 1921,00 грн.
Вирішуючи даний спір, суд врахував, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII і на дату звільнення з Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 не проходив кваліфікаційного оцінювання та звільнений з 13.11.2018.
Судом, із наданих до матеріалів справи доказів встановлено, що у період з 01.01.2014 по 29.12.2016 посадовий оклад ОСОБА_1 нарахований з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат (у січні 2014 року-серпні 2015 року - 13398,00 грн (1218,00 грн х 10 х 1,1), у вересні 2015 року - квітні 2016 року - 15158,00 грн (1378,00 грн х 10 х 1,1), травні 2016 року - листопаді 2016 року - 15950,00 грн (1450,00 грн х 10 х 1,1), у грудні 2016 року - 17600,00 грн (1600,00 грн х 10 х 1,1)).
З 29 грудня 2016 року з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII суддівську винагороду позивачу нараховували з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" № 1774-VІІІ, тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні розрахункової величини 1600,00 грн, а з 01.01.2018 - з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року - 1762,00 грн.
Оцінюючи твердження позивача, що суддівську винагороду мали б нараховувати відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму, суд врахував правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо перерахунку суддівської винагороди, викладену у постанові від 24.04.2019 у справі №812/727/17, яка відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язкова для врахування судами нижчих інстанцій.
Верховний Суд у зазначеному рішенні вказав, що норма частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. Тому необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді (пункт 26 постанови Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №812/727/17).
Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат (пункт 27 постанови Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №812/727/17).
Отже, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі суддів, і водночас передбачив, що "до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень" (пункт 28 постанови Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №812/727/17).
На підставі наведеного колегія суддів Верховного Суду висловила правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання (пункт 29 постанови Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №812/727/17).
Також, суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо того, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму, виходячи із наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №2453-VI у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд".
Згідно з його резолютивною частиною це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Відповідно до частини 1 статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність".
Отже, за змістом статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.
З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в ухвалі від 23.01.2019 у справі №820/2462/17, у подібних правовідносинах щодо перегляду за виключними обставинами постанови суду у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.
У пунктах 17, 18 зазначеного рішення ВС вказав, що дія частини 3 статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІII "Про забезпечення права на справедливий суд" втратила чинність 4 грудня 2018 року.
За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-рп/2018 не може вплинути на правовідносини, які виникли до прийняття такого рішення.
Крім того, згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Наведеним Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-рп/2018 не визнавались неконституційними положення пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ, відповідно до яких мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягав застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не був меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо перерахунку суддівської винагороди від 24 квітня 2019 року у справі №812/727/17, від 09 серпня 2019 року у справі №826/9404/17, від 14 лютого 2020 року у справі № 819/623/17, від 14 лютого 2020 року у справі № П/811/1515/17, від 18 березня 2020 року у справі №826/5518/17, від 11 березня 2020 року у зразковій справі №200/9195/19-а та від 04 листопада 2020 року у справі № 580/1724/19.
Таким чином, з огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач при обчисленні суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року діяв у межах чинного законодавства, у зв'язку із чим, суд не вбачає у діях Апеляційного суду Харківській області протиправної бездіяльності щодо недорахування судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року, а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Також суд звертає увагу, що позивач просить стягнути недоплачену суддівську винагороду саме з 1 квітня 2011 року, поряд із тим ОСОБА_1 ані в обґрунтування позовних вимог, ані в доданих до суду документах не надано жодного належного доказу щодо порушення його прав саме з 01.04.2011. В той же час, обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що не погоджується із нарахуванням судді Апеляційного суду Харківської області суддівської винагороди за період саме з 1 січня 2014 року.
Виходячи з того, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Апеляційного суду Харківській області щодо недорахування судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 1 січня 2014 року по 13 листопада 2018 року, то і вимоги в частині стягнення з Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії недоплаченої суддівської винагороди за період з 1 квітня 2011 року по 13 листопада 2018 року, включаючи її складові, в загальному розмірі 1083143,09 грн, з утриманням з цієї суми податку на прибуток та військового збору в відповідних розмірах та зобов'язання Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії видати для пред'явлення до Пенсійного фонду нові довідки та розрахунки з урахуванням зазначених донарахувань суддівської винагороди, для приведення розрахунків розміру довічного утримання ОСОБА_1 як судді в відставці - не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вищевказаної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Апеляційного суду Харківській області щодо недорахування судді ОСОБА_1 суддівської винагороди.
Відповідно до положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику та враховуючи, що відповідачем доведено, що у спірних правовідносинах ним не допущено порушення норм закону та прав позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Апеляційного суду Харківської області в особі Ліквідаційної комісії (61050, м. Харків, м-н Небесної сотні, 36), треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 18), Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) про стягнення сум - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О.Горшкова