Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
14 липня 2021 року № 520/4274/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, 61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, корпус 2), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) щодо нарахування та виплати судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, 61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, корпус 2), Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) нарахувати та виплатити судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) суддівську винагороду з урахуванням раніше виплачених сум з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно без застосування щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня;
- постанову суду про присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державну судову адміністрацію України подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування своїх вимог позивачем вказано, що він був обраний суддею безстроково. При цьому, позивачем вказано, що кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді судді не завершено. Позивачем вказано, що за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року йому була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої застосовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів нововведеної категорії "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня" у розмірі 2102 гривні, чим порушено його права. Так, позивачем вказано, що зазначений розрахунок проведено із врахуванням ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", який в свою чергу не відповідає Конституції України, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України.
Представником відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти заявленого позову заперечував з підстав його необґрунтованості та недоведеності. При цьому, представником відповідача вказано, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Водночас, представником відповідача наголошено на обставинах того, що відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні, тобто залишився на рівні 2020 року. Отже, зазначено, що запровадження величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" не суперечить законодавству України та не дискримінує професійну діяльність суддів, так як у порівнянні з минулим роком розмір посадового окладу не зменшено. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум визначається окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Позивач вказує, що даний Закон визначає вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, для яких встановлюють відповідні прожиткові мінімуми а окремої категорії населення під назвою "судді" не запроваджувалось, проте у вказаному Законі виокремлено категорію "працездатні особи" до якої відносяться всі особи, які не досягли пенсійного віку. Таким чином, судді також відносяться до вищезазначеної категорії осіб. Отже, відповідач як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", а положення статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" не визнавались неконституційними, у зв'язку з чим підлягають обов'язковому виконанню.
Представник відповідача Державної судової адміністрації України правом подання відзиву на позов не скористався, заяв або клопотань до суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов.
Також, позивачем через канцелярію суду було подано заяву стосовно способу виконання цього судового рішення, в якій, зокрема, вказано, що належним способом виконання рішення у даній справі є стягнення шляхом безспірного списання відповідної суми коштів.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 23.12.2005 р. № 1824/2005 призначений на посаду судді Шевченківського районного суду Харківської області строком на п'ять років.
Наказом голови Шевченківського районного суду Харківської області від 24.01.2006 р. № 6.5/2 зарахований на посаду судді.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 01.11.2007 р. № 1044/2007 переведений а роботу на посаді судді з Шевченківського районного суду Харківської області до Балаклійського районного суду Харківської області.
Наказом голови Шевченківського районного суду Харківської області від 13.11.2007 р. № 06.05/12 відрахований зі штату суду.
Наказом голови Балаклійського районного суду Харківської області від 14.11.2007 р. №141 зарахований до штату суду.
Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 13.01.2011р. № 2934-VI обраний безстроково на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області.
Наказом голови Балаклійського районного суду Харківської області від 08.02.2011р. № 02-25/6 позивач вважається таким, що обраний безстроково на посаду судді Балаклійського районного суду Харківської області 13.01.2011 р.
Наказом голови Балаклійського районного суду Харківської області від 12.12.2017 р. №02-03/116 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу, з 22.12.2017 р.
Кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді судді не завершено, залишається дослідження досьє та проведення співбесіди.
Позивачем в позовній заяві вказано, що за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року йому була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої застосовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів нововведеної категорії "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня" у розмірі 2102 гривні.
Позивач, не погодившись із діями відповідача стосовно виплати суддівської винагороди не в повному обсязі, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з п.2 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується зокрема регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до положень Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Суд зазначає, що перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України «Про прожитковий мінімум» є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Приписами ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено наступні розміри прожиткового мінімуму для: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень.
З огляду на вищевикладене, слід дійти висновку про те, що законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на наступне.
Приписами ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Згідно із ч. 1 ст. 124 Основного Закону України гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону № 1402, а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Суд зазначає, що норми спеціального Закону № 1402 передбачають базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який з 1 січня 2021 року що складає 2270 гривень.
Водночас, суд наголошує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX як і будь-яким іншим діючими нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами; ст. 130 Конституції України, яка визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій; ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», яка встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення.
Норми права, які містяться у вищевказаних статтях є чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Відтак, неможливо розглядати положення абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2021 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в частині застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Водночас, суд враховує доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов стосовно того, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, зазначає, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
При цьому, згідно ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Суд зазначає, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021 рік на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя.
Натомість, як встановлено судом, відповідачем зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», а не через відсутність відповідних бюджетних призначень.
При цьому, відповідачем не надано до суду доказів того, що Державною судовою адміністрацією України не забезпечено відповідних видатків.
Суд зазначає, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень П'ятим апеляційним адміністративним судом 26.05.2021 року по справі №400/489/21 було винесено ухвалу, відповідно до якої судом ухвалено звернутись до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди з 01 січня 2021 року розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні.
Водночас, судом зі змісту зазначеного судового рішення встановлено, що його винесення обумовлено необхідністю реалізації приписів ст. 7 КАС України в частині не можливості застосування під час розгляду справи закону чи іншого правового акту, який суперечить Конституції України.
Отже, суд зазначає, що ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява № 70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Таким чином, узагальнюючи викладене, суд приходить до висновку про те, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з січня 2021 року суддівської винагороди (шляхом обчислення її розміру виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі саме - 2102 грн.) було здійснено відповідачем протиправно.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з січня 2021 року по квітень 2021 року включно діяти відповідно до Закону №1402, та відповідно обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік» саме у значенні 2270 грн., а не 2102 грн., як це протиправно було здійснено відповідачем, чим відповідно порушено права позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області було вчинено протиправні дії щодо нарахування судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст.7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня.
Також, суд зазначає, що згідно положень статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Суд зазначає, що доводи позивача, викладені у заяві, стосовно необхідності зміни способу виконання судового рішення у вигляді стягнення не можуть вважатися судом належними та обґрунтованими, оскільки такий спосіб не забезпечить ефективне поновлення порушених прав позивача, з огляду на те, що останній застосовується у випадках, коли такі суми були нараховані, проте не виплачені. При цьому, розрахунок та виплата суддівської винагороди відноситься до компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з урахуванням раніше виплачених сум з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно без застосування щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст.7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня.
При цьому, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача звернених до Державної судової адміністрації України, з огляду на обставини того, що нарахування позивачу суддівської винагороди здійснюється саме Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області.
Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення до негайного виконання постанови суду про присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є суддівською винагородою, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Стосовно заявленого позивачем клопотання про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Державної судової адміністрації України подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення суд зазначає наступне.
Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З огляду на вищевикладену норму діючого законодавства та враховуючи висновки суду у даній справі стосовно часткового задоволення позовних вимог, суд зазначає, що у суду на даний час відсутні підстави вважати, що відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області не буде виконане рішення суду у даній справі, а відтак відсутні підстави для задоволення зазначеного клопотання позивача.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (м-н Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корп. 2, м. Харків, 61050), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, 61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, корпус 2) щодо нарахування та виплати судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно із застосуванням щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄДРПОУ 26281249, 61050, м. Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, корпус 2) нарахувати та виплатити судді Балаклійського районного суду Харківської області ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) суддівську винагороду з урахуванням раніше виплачених сум з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2021 року включно без застосування щомісячного обмеження її розміру, встановленого ст. 7 "Про Державний бюджет України на 2021 рік", шляхом застосування для її визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Мельников Р.В.