Справа № 573/1073/21
Номер провадження 1-кп/573/119/21
15 липня 2021 року Білопільський районний суд Сумської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля кримінальне провадження, що зареєстроване в ЄРДР 17 червня 2021 року за №12021200570000174, по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Ворожба Білопільського району Сумської області, зі спеціальною середньою освітою, розлученого, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
- за ч. 2 ст. 197-1 КК України,
ОСОБА_4 з метою ведення особистого селянського господарства, діючи умисно, всупереч вимогам ст. ст. 112, 116-126 ЗК України, що регламентують набуття і реалізацію права на землю, не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу у власність чи надання в користування земельної ділянки, у точно невстановлений під час досудового розслідування день і час у жовтні 2020 року самовільно зайняв земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності, яка відноситься до особливо цінних земель з шифром агровиробничої групи ґрунтів 53д, без кадастрового номера, що не надана у власність чи користування, розташована за межами населених пунктів на території Білопільської міської ради Сумської області поблизу вул. Климівська у м. Білопілля, загальною площею 0,64 га та межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 5920610300:01:004:1175, яку за допомогою найманої праці невстановлених осіб та сільськогосподарської техніки засіяв ячменем.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість визнав повністю, щиро розкаявся та дав показання, які відповідають обставинам, викладеним в обвинувальному акті. Зокрема пояснив, що у жовтні 2020 року, точної дати не пам'ятає, виявив неподалік вул. Климівська у м. Білопілля земельну ділянку площею близько 64 сотки, яку ніхто не використовував. Тому вирішив засіяти її особисто. Наняв трактора, сівалку за допомогою яких розорав і засіяв земельну ділянку ячменем. Ця земельна ділянка йому виділена не була, на неї у нього немає жодного дозвільного документа.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
При цьому встановлено, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а тому в суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій.
Також судом обвинуваченому роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.
За таких обставин суд дії ОСОБА_4 кваліфікує за ч. 2 ст. 197-1 КК України, оскільки він вчинив самовільне зайняття земельної ділянки, яка відноситься до особливо цінних земель.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує таке.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимоги ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
За місцем проживання ОСОБА_4 характеризується задовільно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не знаходиться, є пенсіонером та інвалідом 3 групи.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки; активне сприяння розкриттю злочину, бо він правдиво повідомив про обставини його вчинення; добровільне відшкодування завданого збитку Білопільській міській раді; вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлені.
При обранні виду та міри покарання для ОСОБА_4 суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням наведених вище всіх обставин та практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 хоча і вчинив злочин, але йому необхідно призначити покарання у межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 197-1 КК України, у виді позбавлення волі, бо обмеження волі йому неможливо призначити, так як він є пенсіонером за віком, без ізоляції його від суспільства в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням та з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, що буде достатнім для того, щоб він довів своє виправлення.
Процесуальні витрати та речові докази у провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя