ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.06.2021Справа № 910/10857/20
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Цубери Ю.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі:
1) Кабінету Міністрів України
2) Міністерства оборони України
до 1) Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех"
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Київське квартирно - експлуатаційне управління
про визнання недійсним договору
Представники учасників справи:
від прокуратури:Тракало Р.І.;
від позивача-1:Мусійчук Ю.С.;
від позивача-2: Тужиков М.А.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Аракелян Р.Ф.;
від третьої особи: не з'явився.
Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (позивач - 1), Міністерства оборони України (позивач - 2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" (відповідач - 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" (відповідач - 2) про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між відповідачем - 1 та відповідачем - 2 укладено Генеральний договір про пайову участь в будівництві №11/06 від 11.07.2006 та Додатковий договір №11/06/4 до Генерального Договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006. У зв'язку з тим, що відповідач - 1 та відповідач - 2 не мали права укладати Додатковий договір №11/06/4 від 11.07.2006, позивач просить визнати недійсним з моменту укладання Додатковий договір №11/06/4 до Генерального Договору №11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі № 910/10857/20 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
17.08.2020 до суду представником прокуратури подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 відкрито провадження у справі № 910/10857/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.10.2020.
06.10.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача - 2 надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Київське квартирно - експлуатаційне управління.
15.10.2020 до Господарського суду міста Києва від прокуратури та відповідача - 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2020 залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Київське квартирно - експлуатаційне управління та відкладено підготовче засідання на 12.11.2020.
02.11.2020 до Господарського суду міста Києва від позивача - 1 надійшли письмові пояснення. Позивач-1 зазначає, що Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" не мало повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, фактично вилучивши її з постійного користування Міністерства оборони України.
11.11.2020 до Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
У судовому засіданні 12.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 17.12.2020.
16.11.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача - 2 надійшов відзив. У поданому відзиві відповідач-2 зазначив, що відповідачі уклали Генеральний договір, Додатковий договір та Додаткову угоду у відповідності до чинного законодавства, тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.
02.12.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача - 2 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
17.12.2020 до Господарського суду міста Києва від відповідача - 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
17.12.2020 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли заперечення щодо застосування строків позовної давності.
У судовому засіданні 17.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 28.01.2021.
18.12.2020 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких Київське квартирно - експлуатаційне управління просило позов задовольнити у повному обсязі.
22.01.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшла заява про застосування строків позовної давності та клопотання про витребування у Міністерства оборони України доказів, які засвідчують державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України наказу Міністерства оборони України № 772 «Про деякі питання організації будівництва житла» від 28.12.2005.
26.01.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 28.01.2021 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-1 про витребування доказів у зв'язку з його необґрунтованістю.
У судовому засіданні 28.01.2021 розгляд справи відкладено на 25.02.2021.
15.02.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшли документи по справі.
24.02.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 25.02.2021 розгляд справи відкладено на 18.03.2021.
15.02.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові письмові пояснення.
15.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення.
16.03.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 18.03.2021 розгляд справи відкладено на 22.04.2021.
19.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
31.03.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення щодо застосування строків позовної давності.
22.04.2021 розгляд справи відкладено на 27.05.2021.
21.05.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшли пояснення по справі.
27.05.2021 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 27.05.2021 розгляд справи відкладено на 08.06.2021.
У судовому засіданні 08.06.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Звертаючись до суду з позовною заявою в даній справі, прокурор посилався на положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
Аналіз змісту ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч. 1, 2 ст. 77 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 року № 1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади", до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.
Зі змісту вищенаведених приписів вбачається, що Міністерство є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Разом із тим судом встановлено, що Міністерство оборони України було обізнано про укладення спірного договору, що підтверджується, зокрема, змістом підписаного між Міністерством оборони України та Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року № 13383/з, а також Додаткової угоди до нього від 06.08.2009 року № 1 з відповідним додатком, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах даної справи.
Проте Міністерство оборони України більш ніж 10 років не вживало ефективних заходів, направлених на захист інтересів держави шляхом усунення порушень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" при укладенні між відповідачами оскаржуваного правочину.
Крім того, у матеріалах справи наявна копія адресованого, зокрема, Міністерству оборони України листа військової прокуратури Центрального регіону України від 30 вересня 2019 року № 05/2-450вих19, яким позивача в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено про підготовку позовної заяви у даній справі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з даним позовом у порядку частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2006 між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" укладено Генеральний договір про пайову (дольову) участь у будівництві № 11/06 (далі - Договір), предметом якого є дольова (пайова) участь відповідачів у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок міста Києва з введенням їх в експлуатацію згідно додаткових договорів.
Відповідно до п. 2.2. Договору сторони домовились, що Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" виступає в якості замовника-забудовника будівництва об'єктів.
Згідно з п. 2.3.1, 2.3.2 Договору з метою реалізації будівництва об'єктів, відповідачі приймають дольову (пайову) участь у будівництві об'єктів шляхом внесення Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" паю у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об'єктів у порядку, передбаченому договором, а також шляхом внесення Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" паю у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об'єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.
Відповідно до п. 3.2 Договору частки сторін та порядок розподілу загальної площі об'єктів узгоджується сторонами у такому розмірі: Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" - 25 % загальної житлової площі та 25 % загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об'єкту; Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" - 75 % загальної житлової площі, 75 % загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об'єкту.
11.07.2006 між відповідачами було укладено Додатковий договір № 11/06/4 (далі - Додатковий договір) до Генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006 року № 11/06, предметом якого є дольова (пайова) участь Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" у будівництві житлового комплексу на 477 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельній ділянці військового містечка № 63 у м. Києві по проспекту Повітрофлотському, 28, з введенням його в експлуатацію згідно умов цього договору.
Згідно з п. 2.3 Додаткового договору з метою реалізації будівництва об'єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь в будівництві об'єкту шляхом внесення наступних паїв: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об'єкту в порядку, передбаченому договором. Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" вносить пай у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об'єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.
Пунктом 3.2 Додаткового договору сторони погодили наступний порядок розподілу загальної площі об'єкту: Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" - 25 % загальної житлової площі та 25 % загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об'єкту; Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" - 75 % загальної житлової площі, 75 % загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об'єкту.
У додатку № 4 до Додаткового договору відповідачами було погоджено схему земельної ділянки, на якій здійснюватиметься будівництво, орієнтовною площею 3,18 га за адресою: проспект Повітрофлотський, 28 у Солом'янському районі міста Києва.
У матеріалах справи наявний лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 24.05.2019 року № 303/6/27/926, відповідно до якого цільове призначення земельної ділянки військового містечка № 63 по проспекту Повітрофлотському, 28 у м. Києві - землі оборони, для розміщення і постійної діяльності Збройних Сил України.
Цільове призначення земельної ділянки площею 7, 3927 га військового містечка № 63 за кадастровим номером 8000000000:72:088:0107 - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.
При цьому, частина земельної ділянки площею 3.18 га, яка є об'єктом оспорюваного договору (близько 1,0 га на цей час фактично використовується Верховним Судом в якості автостоянки), входить до контуру сформованої земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:72:088:0107.
Рішенням Київської міської ради від 04.09.2014 № 82/82 розроблений та погоджений Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Міністерству оборони України для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель та споруд військового містечка № 63 на вул. Курській, 13 у Солом'янському районі міста Києва по контуру сформованої земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:72:088:0107. Земельну ділянку зареєстровано у Державному земельному кадастрі 30.03.2018.
Відповідно до ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
Аналогічні за змістом положення містила ст. 176 Господарського кодексу України у редакції, що була чинною на час укладення спірного договору, за якими суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.
Як було зазначено вище, за умовами п. 2.3 Додаткового договору з метою реалізації будівництва об'єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь в будівництві об'єкту шляхом внесення наступних паїв: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об'єкту в порядку, передбаченому договором. Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" вносить пай у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об'єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.
Під ділянкою згідно з п. 1.1 Додаткового договору розуміється земельна ділянка орієнтовною площею 3,18 га, яка розташована по проспекту Повітрофлотському, 28 у м. Києві, схема якої наведена у Додатку № 4 до цього Договору, і яка підлягає відведенню для будівництва Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" рішенням Київської міської ради.
Суд звертає увагу, що правом користування є юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості, яка є однією з трьох класичних правомочностей власника.
Зважаючи на викладене, використання земельної ділянки не може вважатися немайновим правом, як це зазначено в оскаржуваному договорі, оскільки користування такою ділянкою є речовим правом та повинно здійснюватися на певній правовій підставі.
Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех", крім іншого, вказувало на те, що Міністерство оборони України за укладеним з Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" Договором від 24.11.2008 року № 13383/з надало останньому спірну земельну ділянку для здійснення її забудови із залученням коштів третіх осіб.
Проте такі посилання визнаються судом необґрунтованими з огляду на таке.
З п. 3.1 Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року № 13383/з, з урахуванням додаткової угоди до нього від 06.08.2009 року № 1 з відповідним додатком, вбачається, що Міністерство оборони України у визначеному законом порядку зобов'язалося відмовитись від права користування земельними ділянками, визначеними у додатку № 1 до даного договору (у тому числі від права користування спірною земельною ділянкою), та сприяти в оформленні Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" документації, необхідної для зміни цільового призначення кожної земельної ділянки, прийнятті Київською міською радою рішень щодо надання Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" земельних ділянок під будівництво житла та укладенні Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" з Київською міською радою договорів оренди земельних ділянок.
Зі змісту наведених положень Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року № 13383/з вбачається, що Міністерство оборони України не відчужувало на користь Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" спірну земельну ділянку (яка належить до земель оборони) чи будь-які права на неї, а лише зобов'язалося сприяти наведеному відповідачу в оформленні документації, необхідної для зміни цільового призначення земельної ділянки, та прийнятті Київською міською радою рішення щодо надання її Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" під будівництво житла.
У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку та прийняття Київською міською радою відповідного рішення щодо надання її Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій".
Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" на наявність у Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень на укладення спірного договору та передачу в спільну діяльність земельної ділянки, що підтверджується погодженням Міністерства оборони України на укладення спірного договору, наданим резолюцією від 25.06.2006 року, не беруться судом до уваги, оскільки зазначене погодження (копія якого наявна у матеріалах справи) не містить будь-яких вказівок про надання Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" на певному речовому праві спірної земельної ділянки, а також містить застереження про можливість укладення спірного договору лише згідно з вимогами чинного на той час законодавства.
Інші докази, які свідчать про наявність у Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на момент підписання Додаткового договору від 11.07.2006 року № 11/06/04, у матеріалах справи відсутні.
Згідно з ст. 77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному ст. 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, у зв'язку з чим укладені договори, об'єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.
На момент укладення між відповідачами спірного Додаткового договору чинною була редакція ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", якою було визначено вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях. Передача земель оборони в якості пайового внеску в житловій забудові законодавством, чинним на момент укладення оскаржуваного правочину, передбачено не було.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України при розгляді аналогічних спорів, що виникали у спірний період, та викладена у постановах від 23 грудня 2008 року в справі № 3-5534к08, від 23 грудня 2008 року в справі № 3-5546к08. Крім того, вказана правова позиція висвітлена у пункті 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17 травня 2011 року № 6.
У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про прийняття уповноваженим органом відповідного рішення по відведенню вищенаведеної земельної ділянки для будівництва як до укладення спірного договору, так і після його підписання, що свідчить про відсутність у Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень на передачу прав на таку земельну ділянку.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для передачі в спільну діяльність прав на спірну земельну ділянку, і така передача суперечить нормативним законодавчим приписам, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо визнання недійсним Додаткового договору від 11.07.2006 року № 11/06/04 до укладеного між відповідачами Генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006 року № 11/06.
У свою чергу відповідачами були заявлені клопотання про застосування строків позовної давності.
Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Судом встановлено, що Міністерство оборони України було обізнано про укладення спірного Додаткового договору, що підтверджується, зокрема, змістом підписаного між Міністерством оборони України та Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 року № 13383/з, а також Додаткової угоди до нього від 06.08.2009 року № 1 з відповідним додатком, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах даної справи.
Зазначені обставини були підтверджені представником Міністерства оборони України у судовому засіданні 08.06.2021.
Таким чином, трирічний строк позовної давності сплинув 06.08.2012 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
За загальним правилом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом ст. 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).
У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі №362/44/17, зазначивши, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).
Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, наведеного у ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Саме на позивача (прокурора) покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.
Виходячи із загальних засад цивільного (господарського) законодавства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала права відповідної вимоги, й об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом упродовж позовної давності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).
У даній справі прокурор та Міністерство оборони України не довели, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності. За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити з підстав спливу позовної давності.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У позові відмовити повністю.
2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 13.07.2021
Суддя С. В. Стасюк