вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.07.2021м. ДніпроСправа № 904/3838/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Товстоп'ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашкомплект", м. Київ
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Жовті Води Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості в сумі 1 153 945 грн. 51 коп. за договором про закупівлю товару від 13.03.2020 № 217/13/79Е
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергомашкомплект" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 02.04.2021 № б/н, в якому просить стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованість в сумі 1 153 945 грн. 51 коп., з яких: 870 000 грн. 00 коп. - основний борг, 19 449 грн. 86 коп. - 3% річних, 46 125 грн. 65 коп. - інфляційні втрати, 157 470 грн. 00 коп. - пеня, 60 900 грн. 00 коп. - штраф, відповідно до умов договору про закупівлю товару від 13.03.2020 № 217/13/79Е.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем у мов спірного договору в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
Ухвалою господарського суду від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 27.04.2021.
Ухвалою господарського суду від 27.04.2021 підготовче засідання відкладено на 15.06.2021 для надання сторонами витребуваних судом документів.
Ухвалою від 11.05.2021 задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, ухвалено провести підготовче засідання, призначене на 15.06.2021 у режимі відео конференції за участю представника позивача.
Ухвалою господарського суду від 15.06.2021 закрито підготовче провадження; справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 06.07.2021.
01.07.2021 на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 01.07.2021 № 4147.
Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Так, матеріали справи містять поштове повідомлення № 4930014776186, з якого вбачається, що ухвалу господарського суду про відкриття провадження від 12.04.2021 отримано відповідачем 16.04.2021.
За змістом вказаної ухвали від 12.04.2021, зокрема, запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Відтак, з урахуванням приписів ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, відповідач повинен був подати до суду відзив на позовну заяву до 03.05.2021 включно, проте направив на електронну адресу суду лише 01.07.2021.
За наведених обставин, судом встановлено, що відповідач відзив на позовну заяву подав з порушенням строку, встановленого судом.
Частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У відповідності до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Клопотання про поновлення чи продовження пропущеного строку в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України відповідачем до суду не подавалося.
Крім того, в порушення ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України до поданого відзиву відповідачем не надано доказів його направлення на адресу позивача.
Частиною 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки відзив на позовну заяву подано відповідачем після закінчення встановленого судом процесуального строку, то на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву господарський суд залишає без розгляду.
При цьому, відповідач явку повноважного представника у призначені судом засідання не забезпечив, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином, не надав витребувані документи, про причини неявки суд не повідомив.
Господарський суд наголошує на тому, що ухвали суду завчасно надсилались відповідачу за його місцезнаходженням, згідно матеріалів справи, інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
06.07.2021 на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 06.07.2021 № 18/4176, мотивоване зайнятістю представника відповідача в іншому судовому процесі.
Того ж дня позивач на електронну адресу суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
Враховуючи закінчення встановленого законом строку розгляду справи; повідомлення судом належним чином сторін про час та місце судового засідання у справі, що підтверджується наявними у справі доказами; достатність матеріалів справи для винесення рішення у справі; можливість уповноваження відповідачем іншого представника для представлення інтересів в суді, господарський суд вважає за необхідне клопотання відповідача відхилити та розглянути справу за відсутності представників сторін.
Відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку із неявкою сторін, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
13.03.2020 між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергомашкомплект" (постачальник) укладено договір про закупівлю товару № 217/13/79Е (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений в п.1.2. Договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору постачальник зобов'язується поставити насоси та компресори, код 4212 (колеса робочі до насосів) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п. 3.1 договору сума (ціна) договору, відповідно до Специфікації №1, становить 725 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 20% - 145 000,00 грн. Загальна сума становить 870 000,00 грн.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що товар, який поставляється відповідно до цього договору, сплачується покупцем за погодженими цінами в національній валюті України.
Покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 30-ти календарних днів (п. 4.2 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору поставка товару здійснюється партіями. Обсяг кожної партії уточнюється у заявках. Термін поставки кожної партії товару - протягом 45 календарних днів після отримання заявки. Заявка може направлятися постачальнику за допомогою електронних засобів зв'язку (факс, електронна пошта тощо) з наступним направленням оригіналів документів.
Датою поставки товару та переходу права власності на товар буде вважатися дата фактичної поставки товару на склад покупця (п. 5.4 договору).
Згідно із п.11.1 договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку, про що сторони підписують додаткову угоду (п. 11.2 договору).
Відповідно до умов договору сторони уклали Специфікацію № 1 до договору, якою визначили найменування продукції, яка буде поставлятися, її кількість та вартість (а.с. 27).
На виконання умов договору позивач у період 01.06.2020 передав, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 870 000 грн. 00 коп., що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою їх печатками видатковою накладною від 01.06.2020 № 1061 (а.с. 28).
Таким чином, як зазначає позивач, відповідно до умов п. 4.2 договору відповідач повинен був сплатити вартість поставленого товару за вказаною накладною у строк до 30.06.2020.
В порушення взятих на себе договірних зобов'язань, відповідач вартість поставленого позивачем товару у визначений договором строк не оплатив, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 870 000 грн. 00 коп.
За умовами п. 7.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених зобов'язань.
За порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України (п. 7.4 договору).
За розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача пеня у загальному розмірі 157 470 грн. 00 коп. за період з 01.07.2020 по 01.01.2021.
Із посиланням на норми ст.. 231 Господарського кодексу України, позивач нарахував до сплати відповідачу штраф у розмірі 60 900 грн. 00 коп.
Із посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в сумі 19 449 грн. 86 коп. за період з 01.07.2020 по 30.03.2021 та інфляційні втрати в сумі 46 125 грн. 65 коп. за період з липня 2020 по березень 2021.
Доказів погашення відповідачем спірної заборгованості сторонами до суду не надано.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати; наявність підстав для стягнення основного боргу, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар становить 870 000 грн. 00 коп. З урахуванням умов п. 4.2 договору строк оплати поставленого товару є таким, що настав 01.07.2020.
Враховуючи, що відповідачем своєчасно не сплачено у повному обсязі вартість поставленого позивачем товару, суд вважає позовну вимогу про стягнення боргу у розмірі 870 000 грн. 00 коп. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягають 3% річних за період з 02.07.2020 по 30.03.2021 в сумі 19 414 грн. 11 коп. У решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Судом також перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних та встановлено, що розмір вказаних нарахувань є більшим, ніж заявлено позивачем. Разом з тим, суд позбавлений права збільшувати розмір позовних вимог. Пред'явлення вимог в меншому розмірі є правом позивача. Враховуючи викладене, суд розглядає вимоги про стягнення інфляційних втрат в заявленому позивачем розмірі.
Щодо заявленої до стягнення позивачем пені в сумі 157 470 грн. 00 коп. та штрафу у розмірі 60 900 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст.. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Господарський суд зазначає, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.
У п. 7.1. договору сторони визначили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язань.
Як було вказано вище, відповідно до п. 7.4. договору, за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.
Позивач нарахував відповідачеві пеню та штраф на підставі п. 7.4. договору, застосувавши під час розрахунку положення ст. 231 Господарського кодексу України, тобто застосував договірну неустойку, передбачену п. 7.4. договору.
Однак, слід відзначити, що у п. 7.4. договору сторони не визначили, яка саме частина ст. 231 Господарського кодексу України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені, штрафу), яка в силу ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України підлягає обчисленню саме у відсотках.
Суд приходить до висновку, що договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема частини 2, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Господарський суд констатує, що в тому випадку, коли правочин не містить у собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №904/5922/17, в якій спірними були подібні умови договору, а також у постанові Великої Палати Верховного суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Отже, договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема частини 2, 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Крім того, слід зазначити, що укладаючи договір, сторони у п. 7.2. договору чітко обумовили розмір пені (0,5% від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару за кожен день прострочення) за затримку поставки, у строки, передбачені договором, а також розмір штрафу (20% від суми непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару). Водночас, передбачаючи (за помилковими доводами позивача) відповідальність за порушення строків оплати за поставлений товар п. 7.4. цього ж договору, сторони не встановили конкретного розміру (відсотку) пені та штрафу.
Згідно з договором стягнення штрафу у розмірі 7% за порушення виконання зобов'язання, як і пені у розмірі 0,1% вартості неоплаченого товару, не передбачено, тому правові підстави для стягнення пені в сумі 157 470 грн. 00 коп. та штрафу в сумі 60 900 грн. 00 коп. відсутні.
Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/2466/16 та від 14.02.2018 у справі № 904/1858/16.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне відмовити у задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення пені та штрафу у заявлених розмірах.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 870 000 грн. 00 коп. основного боргу, 19 414 грн. 11 коп. 3% річних, 46 125 грн. 65 коп. інфляційних втрат є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стосовно заявлених у позові і викладених у попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести, витрат позивача на правову допомогу в сумі 20 000 грн. 00 коп., суд приходить до такого висновку.
Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
При цьому ч. 3 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Оскільки позивачем до матеріалів справи не надані належні докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу в сумі 20 000 грн. 00 коп., відповідну заяву до матеріалів справи позивачем не надано, суд не вбачає підстав для покладення вказаних витрат позивача на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 165, 231, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, код ЄДРПОУ 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергомашкомплект" (04071, м. Київ, вул.. Почайнинська, 25/49, офіс 74, код ЄДРПОУ 32556755) 870 000 грн. 00 коп. (вісімсот сімдесят тисяч грн. 00 коп.) основного боргу, 19 414 грн. 11 коп. (дев'ятнадцять тисяч чотириста чотирнадцять грн.. 11 коп.) 3% річних, 46 125 грн. 65 коп. (сорок шість тисяч сто двадцять п'ять грн. 65 коп.) інфляційних втрат, 14 033 грн. 10 коп. (чотирнадцять тисяч тридцять три грн. 10 коп.) витрат по сплаті судового збору.
У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 15.07.2021
Суддя І.А. Рудь