вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" липня 2021 р. Справа№ 910/11699/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі Реуцькій Т.О.
За участю представників:
від позивача: Конюшко Д.Б. (ордер серія ВН №019420 від 04.06.2020 року);
від відповідача: Синельніков М.О. (довіреність від 14.12.2020 року №ГО-20/166);
від третьої особи 1: не з'явився;
від третьої особи 2: Заворотнюк М.С. (ордер серія АІ №1111936 від 11.05.2021 року),
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІМІР»
на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року
у справі №910/11699/20 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІМІР»
до приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватне підприємство «Ромді Україна»,
товариство з обмеженою відповідальністю «Київська друкарня Вольф»
про стягнення 1 065 354, 62 грн., -
Позов заявлено про стягнення з відповідача 1 065 354, 62 грн. страхового відшкодування, яке мало бути виплачено за укладеним між відповідачем та третьою особою 1 (перевізником) договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №014.07.00 від 13.09.2019 року у зв'язку із настанням страхового випадку, а саме, пошкодженням вантажу під час організованого позивачем як експедитором на замовлення третьої особи 2 його перевезенні третьою особою 1 як перевізником.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року, повний текст якого складений 23.02.2021 року, у справі №910/11699/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив про те, що позивач не довів, яким чином відповідач порушив його право винесенням рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування та незаконність цього рішення та не надав доказів існування правових підстав для виплати на його користь страхового відшкодування за спірним договором страхування внаслідок пошкодження вантажу.
Так, судом першої інстанції встановлено, що за умовами п. 19.1 договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №014.07.00 від 13.09.2019 року страхування здійснюється страховиком за принципами відшкодування, що означає, що страховик здійснює виплату страхового відшкодування згідно з умовами цього договору лише після того, як страхувальник поніс збиток, тобто оплатив пред'явлену до нього претензію, якщо інше не буде узгоджено сторонами в письмовій формі, проте позивачем не доведено, що він поніс матеріальний збиток внаслідок дій та з вини страхувальника та є вигодонабувачем, адже у матеріалах справи відсутні, як докази пошкодження вантажу з вини страхувальника відповідача (перевізника), так і докази звернення позивача, як особи, яка має право виплату на страхового відшкодування, із заявою про цю виплату та докази надання страховиком письмової згоди на задоволення претензії експедитора, або відмову у виплаті.
Висновку про відсутність вини перевізника у спірному пошкодженні суд першої інстанції дійшов виходячи з наступного:
- за змістом контракту №039 від 23.12.2019 року, за яким було придбано спірний вантаж пакування, завантаження обладнання на автотранспорт та закріплення вантажу має бути проведено Balter-CGO (продавцем) який і несе всі ризики, пов'язані із вчиненням цих дій;
- за договором транспортного експедирування №10/2019-09 від 10.09.2019 року, укладеного між позивачем та третьою особою 2, саме на позивача покладено зобов'язання перед замовником, силами водія контролювати процес завантаження/розвантаження транспортного засобу, включно з перерахуванням вантажних місць на предмет відповідності заявці і товаросупроводжувальним документам;
- водночас згідно положень п. 4.2 договору експедирування вантажів для міжнародного перевезення автомобільним транспортом №10-02/2020 від 10.02.2020 року, яким регулюються відносини між позивачем та перевізником - третьою особою 1, перевізник несе відповідальність за цілісність вантажу відповідно до вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956, Статуту автомобільного транспорту України та чинного законодавства України, проте обов'язок провести завантаження транспортного засобу у спосіб, що не перешкоджає проведенню його контролю, забезпечує збереження вантажу протягом перевезення, безпечний рух і маневрування транспортного засобу покладено на експедитора/клієнта;
- за змістом положень ст. 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки, проте він звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути; при цьому, за умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного у т.ч. з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача;
- за змістом наявних у матеріалах справи документальних доказів, а саме висновку компанії «LABB LTD» №009-0420 від 28.04.2020 року слідує, що причиною пошкодження вантажу є те, що вибраний експедитором спосіб кріплення вантажу був недостатнім, і в результаті не зміг забезпечити безпечне перевезення вантажу і його захист від зміщення;
- у наданій позивачем третій особі 1 Заявці №032 від 10.02.2020 року щодо спірного перевезення встановлено наступні вказівки щодо перевезення: мати стяжні ремені в достатній кількості для фіксації вантажу; надіслати фото документів для перевірки, виїжджати з завантаження тільки після погодження документів, а також такі вимоги до пакування вантажу: обладнання на палетах та без палет 4,5 м по борту, вага 2.2 тон; мати стяжні ремені в достатній кількості для фіксації вантажу, проте не зазначено, що перевезення вантажу буде здійснюватись на роликових опорах;
- враховуючи покладення обов'язку проводити закріплення вантажу та понесення відповідного ризику саме на продавця, недоведеним є як факт виникнення пошкоджень вантажу у процесі перевезення, так і вина перевізника.
Щодо посилань позивача на висновок компанії «LABB LTD» №009-0420 від 28.04.2020 року, як неналежний доказ у справі, суд першої інстанції зазначив про те, що, приймаючи фактичне розміщення вантажу, у суду відсутні підстави поставлення під сумнів висновку компанії «LABB LTD» №009-0420 від 28.04.2020 року стосовно того, що наслідком пошкодження вантажу було його неправильне пакування, оскільки позивачем жодними доказами вказані обставини не спростовані.
Крім того, суд першої інстанції визнав недоведеним обґрунтованість розміру заявленого до стягнення відшкодування оскільки за умовами п.2.1 контракту №039 від 23.12.2019 року вартість придбаного обладнання складала 34 000, 00 Євро, а відповідно до комерційної пропозиції ТОВ «Датеко» вартість ремонтних робіт та послуг становить 35 879, 80 Євро.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «ЗІМІР» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- відмовляючи у виплаті третій особі 1 страхового відшкодування відповідач послався на порушення п.8.15 Розділу 8 «Правил навантаження та розвантаження вантажів» - невірне фіксування вантажу, проте така підстава для відмови не передбачена як положеннями укладеного між відповідачем та третьою особою 1 договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №014.07.00 від 13.09.2019 року, так і приписами чинного законодавства;
- надані відповідачем докази на підтвердження своє позиції, а саме Звіт про результати огляду вантажу, що складений аварійним комісаром ТОВ «СОС Сервіс Україна» від 21.02.2020 року, висновок Торгово-промислової палати №І-241 від 21.02.2020 року та висновок №009-0420 від 28.04.2020 року компанії «LABB LTD» не можуть вважатися належними доказами, що встановлюють відсутність вини третьої особи 1 у пошкодженні спірного вантажу, оскільки:
1. Звіт про результати огляду вантажу зі сторони страховика укладений аварійним комісаром Борисенко Миколою Івановичем, проте на офіційному сайті Національного банку України (який є розпорядником відповідних баз даних та реєстру аварійних комісарів), за посиланням https://bank.gov.ua/ua/supervision/split/registers-lists, Борисенко Микола Іванович не є аварійним комісаром, а відтак, такий звіт складений неуповноваженою особою (звичайним громадянином);
2. висновок Торгово-промислової палати №І-241 від 21.02.2020 року фіксує саме настання збитків без встановлення причин їх настання;
3. висновок №009-0420 від 28.04.2020 року компанії «LABB LTD» не відповідає чинному законодавству та обставинам справи, є нелогічним та абсурдним, оскільки: товариство, яке видало вказаний висновок не є експертною організацією, не внесена в реєстр експертів, а основний видом його діяльності (КВЕД) є саме надання (інших) інформаційних послуг; на 3 сторінці вказаного звіту зазначено, що він проводився без візуального огляду пошкодженого вантажу або автомобіля, а складений виключно на підставі вищезгаданого звіту аварійного комісару ТОВ «СОС Сервіс Україна», який не може бути належним доказам з підстав, зазначених вище; на сторінці 4 вказаного звіту зазначено, що фотокартки розміщення вантажу в автомобілі не були наданні, що взагалі викликає питання що саме досліджувалось; на сторінці 11 вказаного звіту наводяться норми Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які були порушені, проте вказані правила не регламентують перевезення вантажів у міжнародному сполученні; на сторінці 15 зазначеного звіту вказано, що експерти, якими складено вказаний звіт, не були присутні на розгрузці, не оглядали кріплення, а використовували виключно інформацію яка була надана страховиком;
- для того, щоб відмова у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 14.1.22 договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №014.07.00 від 13.09.2019 року, згідно з яким до страхових випадків не відноситься та виплата страхового відшкодування не проводиться, якщо випадок трапився опосередковано або внаслідок «неправильних або неповних письмових інструкцій або розпоряджень замовника перевезення щодо умов перевезення вантажу і без будь-якої провини перевізника щодо умов перевезення (зокрема засоби кріплення) до пункту призначення» та на підставі якої відповідачем було відмовлено у виплаті спірного страхового відшкодування, мала юридичну силу страховику потрібно довести як те, що замовником перевезення вантажу надані неправильні або неповні письмові інструкції або розпоряджень перевезення щодо умов перевезення вантажу, так і відсутність будь-якої провини перевізника, проте, замовник перевезення вантажу (позивач) надав усі необхідні і повні інструкції для перевезення вантажу (необхідність мати палети, вантажні місця, стяжні ремні з метою уникнення пошкодження вантажу), а наявність провини перевізника встановлена Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів за правилами якої (ст. 3, 8, 9, 17, 18) відповідальним за пошкодження вантаж, яке трапилось з моменту завантаження вантажу і до моменту розвантаження, несе саме перевізник, який зобов'язаний проставити відповідну відмітку в товарно-транспортній накладній у випадку встановлення того, що упаковка вантажу не гарантує його цілісність, проте, враховуючи відсутність відповідної відмітки у товарно-транспортній накладній оформленої щодо спірного перевезення, саме третя особа 1 має нести відповідність за пошкодження ватажу, яке сталось у процесі його перевезення;
- положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів прямо продубльовано у укладеному між позивачем та третьою особою 1 договорі експедирування вантажів для міжнародного перевезення автомобільним транспортом №10-02/2020 від 10.02.2020 року у якому погоджено, що: він укладається на підставі Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (п. 1.3); перевізник зобов'язаний перевірити якість упаковки вантажу, а у разі неналежного упакування вантажу або неможливості перевірити якість упакування вантажу саме перевізник зобов'язаний зазначити про це в товарно-транспортній накладній (п.п. 2.2.2, 2.2.4, 2.2.5); саме перевізник несе відповідальність за перевезення вантажу (п. 4.2);
- твердження відповідача про те, що позивач не поніс збитки, внаслідок настання випадку спростовується змістом претензії від власника вантажу (третьої особи 2) за якою замовник перевезення вимагає стягнення коштів саме з позивача як експедитора спірного перевезення.
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 року апеляційну скаргу у справі №910/11699/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/11699/20 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.
За таких обставин ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2021 року матеріали справи №910/11699/20 витребувано з господарського суду міста Києва, а вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІМІР» на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року у справі №910/11699/20 відкладено до надходження матеріалів справи з господарського суду міста Києва.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІМІР» на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року у справі №910/11699/20 та призначено розгляд справи на 11.05.2021 року об 11 год. 00 хв.
20.04.2021 року до Північного апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач, з посиланням на те, що:
- пошкодження спірного вантажу сталося внаслідок недостатнього кріплення вантажу, зокрема через те, що роликові опори вантажних місць не мали стопорних механізмів та не були блоковані колодками або іншими засобами, які б перешкоджали їх обертанню, і відповідно, зміщенню вантажу;
- згідно з п. 4.1.4. Розділу 4 «Блокування» Міжнародного посібника з безпечного кріплення вантажу на автомобільному транспорті, розробленого на основі стандарту EN12195-1:2010 і випущеного Міжнародним Союзом Автомобільного Транспорту (IRU) в 2014 році: «Для запобігання зсуву циліндричних предметів уздовж вантажної платформи використовуються колодки»;
- за умовами укладеного між позивачем та третьою особою 1 договору експедирування вантажів для міжнародного перевезення автомобільним транспортом №10-02/2020 від 10.02.2020 року на позивача покладений обов'язок оформити письмову заявку на перевезення вантажу із зазначенням: найменування відправника, адреси завантаження, дати та часу подачі транспортного засобу, найменування одержувача вантажу, адреси розвантаження, назви та характеристики вантажу, його об'єм (розмір, вагу, кількість вантажних місць), розмір плати та інші умови перевезення, проте у спірні заявці щодо кріплення вантажу було надано вказівку на необхідність мати стяжні ремені в достатній кількості для фіксації вантажу, які перевізником були виконані, отже, враховуючи причини пошкодження вантажу, експедитор надав перевізнику неповні інструкції щодо належного способу кріплення вантажу, який повинен був включати блокування роликових опор вантажних місць;
- оскільки позивач не оспорює та визнає результати огляду вантажу, викладені у висновку Київської торгово-промислової палати №1-241 від 21.02.2020 року, він має визнавати і тотожні результати огляду вантажу від 21.02.2020 року аварійним комісаром ТОВ «СОС Сервіс Україна» Борисенко М.І., які викладені у звіті від 21.02.2020 року, інакше заперечення позивача є формальними;
- з результатами огляду вантажу викладеними у звіті від 21.02.2020 року погодились представник власника вантажу (третьої особи 2) та водій перевізника (третьої особи 1), підписавши його без зауважень;
- враховуючи, що причиною ситуації, що викликала зміщення і механічні пошкодження вантажу, є недостатній спосіб його кріплення та надання експедитором перевізнику неповних інструкції щодо належного способу кріплення вантажу, відповідач правомірно відніс вказану подію до виключень із страхових випадків передбачених пунктами 14.1.5, 14.1.15, 14.1.21, 14.1.22 договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №014.07.00 від 13.09.2019 року (пошкодження вантажу, що сталося опосередковано або внаслідок бездіяльності чи грубої необережності страхувальника, його працівників стосовно правил перевезення; пошкодження вантажу опосередковано або внаслідок недостатності його упакування для перевезення; пошкодження вантажу опосередковано або внаслідок його невірного навантаження чи розміщення, якщо на перевізника ці обов'язки не були покладені в письмовому вигляді з відповідними інструкціями), а відтак, у відповідача не настав обов'язок здійснення страхової виплати;
- враховуючи, що за умовами п. 19.1 договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №014.07.00 від 13.09.2019 року страховик здійснює виплату страхового відшкодування лише після того, як страхувальник поніс збиток, тобто оплатив пред'явлену до нього претензію, доказів чого матеріали справи не містять, підстави для задоволення позову з страховика на підставі цього договору страхування відсутні;
- позивач не надав міжнародної товаротранспортної накладної та інвойсу з відмітками української митниці на підтвердження розмитнення в Україні спірного вантажу та не надав доказів його оплати третьою особою 2 тобто не підтвердив набуття замовником перевезення права власності на вантаж;
- позивач не надав документи, що підтверджують фактичний розмір збитку заподіяного пошкодженням вантажу, зокрема, міжнародні товаротранспортні накладні, які підтверджують вартість ввезених ТОВ «Детако» в Україну запасних частин з урахуванням зносу, для виконання відновлювального ремонту спірного вантажу;
- позивачем не доведено розміру заявленої до стягнення суми збитків, оскільки частина з спірного вантажу, а саме 3 з 9 частин не мають пошкоджень та дефектів, за умовами п. 2.1 контракту №039 від 23.12.2019 року загальна вартість обладнання складає 34 000, 00 Євро, а відповідно до комерційної пропозиції ТОВ «Датеко» вартість ремонтних робіт та послуг становить 35 879, 80 Євро.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року без змін
07.05.2021 року та 11.05.2021 року через канцелярію суду від представника третьої особи 1 надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги та відзиву.
В подальшому розгляд справи було відкладено.
19.05.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечує проти вимог позивача.
01.06.2021 року через канцелярію суду від представника третьої особи 2 надійшли пояснення по справі, в яких останній підтримав вимоги апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити.
29.06.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.
У судовому засіданні 13.07.2021 року представник позивача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача, заперечив проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, тому підстав для скасування відсутні.
Представник третьої особи 2 підтримав вимоги апеляційної скарги позивача, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник третьої особи 1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 100 т. 2)
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи 1 за наявними у справі доказами.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.09.2019 року позивач як експедитор та третя особа 2 як клієнт уклали договір транспортного експедирування №10/2019-09 (далі Договір 1) (а.с. 18 т. 2) за умовами якого позивач зобов'язався за плату і за рахунок третьої особи 2 виконати або організувати виконання визначених договором транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, організувати перевезення вантажу транспортом, і за маршрутом вибраним третьою особою або позивачем.
Згідно з п. 1.3 Договору 1 цим договором встановлюється зобов'язання позивача залучити до виконання перевезення третіх осіб (експедиторів, перевізників і ін.), та укласти від свого імені необхідні договори (договір перевезення вантажу, транспортного експедирування та ін.).
10.02.2020 року позивач як експедитор-кліент та третя особа 2 як перевізник уклали договір експедирування вантажів для міжнародного перевезення автомобільним транспортом №10-02/2020 (далі Договір 2) (а.с. 21 т. 1) за умовами якого позивач доручає і надає для перевезення вантаж, а третя особа 1 зобов'язується здійснити перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні відповідно до умов позивача, а позивач зобов'язується сплатити погоджену сторонами провізну плату.
Водночас відповідальність третьої особи 1 як перевізника застрахована відповідачем за укладеним між ними договором добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника №014.07.00 від 13.09.2019 року (далі Договір страхування). (а.с. 29 т. 1)
З матеріалів справи також слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору 1 позивач прийняв на себе зобов'язання організувати перевезення обладнання - бувшої у використанні чотирьох баштової аркушепідбиральної машини Horison Collar, модель VAC-1000, рік виробництва 2014 (далі Обладнання), за маршрутом Франція (м.Колежьян департамент Сена і Марна, регіон Іль-де-Франс, Франція) - Україна.
Вказане обладнання було придбано третьою особою 2 за укладеним з Фірмою «Balter-CGO» контрактом №039 від 23.12.2019 року (далі Контракт). (а.с. 38 т. 1)
Для організації вказаного перевезення позивачем на виконання умов Договору 2 надано третій особі 1 Заявку №032 від 10.02.2020 року (далі Заявка). (а.с. 37 т. 1)
Відповідно до даних CMR №498013 від 11.02.2020 року відправником - Balter-CGO було завантажено та відправлено на адресу третьої особи 2 вантаж Обладнання, 9 одиниць (місць).
Відповідно до графи 24 CMR №498013 від 11.02.2020 року, вантаж прибув у місце розвантаження: м. Київ, Україна - пошкодженим.
Факт пошкодження спірного Обладнання також підтверджено Актом №1 від 21.02.2020 року (а.с. 48 т. 1) складеним третьою особою 2 та водієм третьої особи 1, Експертним висновком №І-241 від 21.02.2020 року складеним на замовлення третьої особи 1 Київською Торгово-промисловою палатою та жодною із сторін не заперечується.
За таких обставин третя особа 1 звернулась до відповідача з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування за результатами розгляду якої відповідач листом №01648/0120 від 28.05.2020 року відмовив у виплаті страхового відшкодування пославшись на те, що з огляду на відсутність вини третьої особи 1 у пошкодженні вантажу, відповідач не визнає дану подію страховим випадком. (а.с. 53 т. 1)
У вказаному листі відповідач зазначив про те, що:
- надані третьою особою 1 документи, матеріали асистуючої компанії «СОС Україна» та висновок компанії «LABB LTD» №009-0420 від 28.04.2020 року, свідчать, що причиною зміщення спірного вантажу та, як наслідок, його механічних пошкоджень, став недостатній спосіб кріплення вантажу у транспортному засобі;
- враховуючи умови Договору 2 та положення Заявки, позивач надав третій особі 1 неповні інструкції щодо належного способу кріплення вантажу, який повинен був включати блокування роликових опор вантажних місць, а відтак третя особа 1 не порушила свої зобов'язання за договором з позивачем в частині контролю за способом кріплення вантажу, визначеного позивачем в заявці на перевезення.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в сумі 1 065 354, 62 грн.
Заявлена до стягнення сума страхового відшкодування складається з:
- вартості запчастин (33 928, 80 Євро) та вартості послуг по ремонту (1 950, 00 Євро), які встановлені Комерційною пропозицією ТОВ «ДЕТАКО» №00214 від 09.03.2020 року, що по курсу Євро станом на 01.07.2020 року (день складення позовної заяви) 29, 87 грн./Євро, становить 1 071 729, 62 грн.;
- 6 960, 00 грн. додаткових витрат (проведення робіт з виявлення видимих пошкоджень).
Вказана вище сума зменшена на суму, встановленої Договором страхування франшизи - 500, 00 доларів США, що по курсу долара станом на 01.07.2020 року - 26, 67 грн./долар США становить 13 335, 00 грн.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Вимогами статті 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Згідно зі ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
За змістом статті 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.
Стаття 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлює, що:
- експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування;
- за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування;
- експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
За змістом ч. 1 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
За умовами Договору страхування:
- третя особа 1 застрахувала свої майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням третьою особою 1 заподіяної нею шкоди життю та/або здоров'ю особи або її майну, а також шкоди, заподіяної майну юридичної особи, під час здійснення автоперевезень відповідно до положень Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів, включаючи Протокол до Конвенції 1978 та транспортного законодавства тієї держави, на території, якої сталася подія, що призвела до страхового випадку;
- вигодонабувачем за цим договором є фізичні та/або юридичні особи, життю, здоров'ю або майну яких заподіяна шкода внаслідок здійснення застрахованої діяльності третьої особи 1;
- до страхових ризиків, серед іншого, віднесено відповідальність за втрату та пошкодження вантажу у розмірі 50 000, 00 доларів США із визначенням франшизи (2 500, 00 доларів США по вантажах підвищеного ризику та 500, 00 доларів США по інших вантажах).
Враховуючи положення законодавства та умови вищезгаданих договорів, позивач є особою, яка відповідальна перед третьою особою 2 за збереження вантажу та за дії залучених до перевезень третіх осіб, в тому числі і за дії третьої особи 1 (перевізника) щодо спірного перевезення, в той час як остання як перевізник, у межах визначених положенням чинного законодавства та умовами Договору 1, відповідає за збереження спірного вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві.
В свою чергу відповідач як страховик майнових інтересів, пов'язаних з відшкодуванням третьою особою 1 заподіяної нею шкоди майну юридичної особи під час здійснення автоперевезень, має відшкодовувати збитки, що були завдані майну юридичних осіб з вини третьої особи 1 під час виконання останньою перевезень в межах обсягів, визначених Договором страхування.
Водночас, враховуючи, що позовні вимоги у цій справі заявлені саме до відповідача який є страховиком, для вирішення спору сторін по суті слід встановити чи має відповідач за Договором страхування обов'язок відшкодування шкоди, завданої при спірному перевезенні, тобто, чи правомірно відповідачем відмовлено у виплаті страхового відшкодування.
За змістом п. 12.1 Договору добровільного страхування відповідальності автомобільного перевізника - страховим випадком за договором є настання відповідальності третьої особи 1 внаслідок страхового ризику, що визнана рішенням суду або відповідачем у добровільному порядку за умови, якщо відповідач письмово надав свою попередню згоду на визнання вимог (претензій) третіх осіб.
За умовами п. 14.15, 14.1.15, 14.1.21, 14.1.22 Договору страхування до страхових випадків не відноситься і виплати страхового відшкодування (страхові виплати) не проводяться, якщо збиток настав опосередковано або внаслідок:
- навмисних дій (бездіяльності) або грубої необережності страхувальника, його працівників стосовно порушення правил перевезення, зберігання або декларування вантажів (п. 14.15);
- пошкодження або недостатності упаковки вантажів, невідповідності упакування чи закупорки вантажів, які за своєю природою схильні до псування та пошкодження без упаковки або належної упаковки (п. 14.1.15);
- навантаження, переміщення, розміщення або вивантаження вантажу відправником або одержувачем або особами, які діють від імені відправника/одержувача або перевізником, якщо на перевізника ці обов'язки не були покладені замовником в письмовому вигляді з відповідними інструкціями про порядок виконання таких робіт (п. 14.1.21);
- неправильних або неповних письмових інструкцій або розпоряджень правомочної по договору перевезення особи (замовник первеезення, вантажовідправник, вантажоодержувач) щодо умов перевезення вантажу та без будь-якої вини перевізника відносно умов перевезення (необхідний температурний режим, вологість, способи кріплення) і пунктів призначення (п. 14.1.22).
Як встановлено вище, відповідач не визнав спірне пошкодження вантажу страховим випадком, серед іншого, через недотримання належного способу кріплення вантажу при завантаженні за інструкціями експедитора та відсутність вини перевізника.
Згідно положень п. 4.2 Договору 2 третя особа 1 несе відповідальність за цілісність вантажу відповідно до вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) 1956, Статуту автомобільного транспорту України та чинного законодавства України.
Пунктом 1 статті 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (далі Конвенція) встановлено що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Водночас, за змістом пункту 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
За умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов'язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин: у т.ч. з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача (п. 4 ст. 17 Конвенції).
Отже, за умовами Конвенції третя особа 1 як перевізник звільняється від відповідальності за ушкодження вантажу як внаслідок дій або недогляду позивача, так і внаслідок особливого ризику, нерозривно пов'язаного, зокрема, з навантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача
Відповідно до висновку компанії «LABB LTD» №009-0420 від 28.04.2020 року, (а.с. 96-111 т. 1) вибраний експедитором спосіб кріплення вантажу був недостатнім, і в результаті не зміг забезпечити безпечне перевезення вантажу і його захист від зміщення.
Щодо посилань позивача на те, що такий висновок є неналежним доказом у справі, колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження факту причин пошкодження спірного вантажу до матеріалів справи позивачем не надано жодних доказів, тобто наявними у матеріалах справи доказами (висновком компанії «LABB LTD» №009-0420 від 28.04.2020 року) встановлено, що причиною пошкодження спірного вантажу стало саме недоліки у його кріпленні.
Згідно з ч. 1 ст. 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, відповідно до положень чинного законодавства саме на позивача покладений обов'язок спростувати наведені у вказаному висновку обставини, зокрема те, що вибраний експедитором спосіб кріплення вантажу був недостатнім, і в результаті не зміг забезпечити безпечне перевезення вантажу і його захист від зміщення, проте доказів такого підтвердження матеріли справи не містять.
При цьому, колегія суддів також звертає увагу на та, що відповідно до Експертного висновку Київської торгово-промислової палати №І-241 від 21.02.2020 року (а.с. 49-52 т. 1), вантаж складався із 9 вантажних місць, з них: 7 одиниць обладнання та 2 транспортних пакети; 7 одиниць обладнання обгорнуті прозорою полімерною плівкою, транспортні пакети сформовані із частин обладнання, встановлених на дерев'яні піддони та обгорнуті прозорою полімерною плівкою; при огляді вантажних місць встановлено, що 7 одиниць обладнання (пересувні модулі) - кожен на чотирьох роликах та 2 транспортні пакети з частинами до обладнання зафіксовані до бортів напівпричепа від переміщення 2-3 спеціальними оперізуючими текстильними такелажними ременями з храповими замками, після вивантаження та зовнішнім оглядом 9 вантажних місць встановлено, що 6 модулів на роликах мають механічні пошкодження, решта без механічних пошкоджень та зовнішніх дефектів.
Обставини щодо кількості спірного вантажу та того, що його частина, а саме 7 одиниць обладнання становила пересувні модулі кожен на чотирьох роликах сторонами не заперечується.
Зі змісту висновку компанії «LABB LTD» №009-0420 від 28.04.2020 року слідує, що, оскільки 7 одиниць обладнання (пересувні модулі) - кожен на чотирьох роликах не були закріплені у транспортному засобі за допомогою засобів, які перешкоджають обертанню роликів, під час слідування транспортного засобу відбувалося поступове зміщення частин вантажу, що і призвело до його пошкодження.
Водночас, визначена у висновку компанії «LABB LTD» №009-0420 від 28.04.2020 року, причина пошкодження спірного вантажу є цілком ймовірною та логічною, а відтак, за відсутності доказів які б свідчили про інше, - така причина пошкодження визнається судом не спростованою.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що при завантаженні вантажу ролики були додатково зафіксовані для уникнення можливості їх обертання та, відповідно, зміщення вантажу.
Отже, наявним у матеріалах справи доказами підтверджується, що причиною пошкодження спірного вантажу є недотримання належного способу кріплення вантажу.
За умовами п. 6.1 Контракту продавець (Фірма «Balter-CGO») за свій рахунок проводить пакування, завантаження обладнання на автотранспорт та проводить закріплення вантажу. Всі ризики, пов'язані із цим пунктом несе продавець.
За Договором 1 на позивача покладено зобов'язання перед третьою особою 2 силами водія контролювати процес завантаження/розвантаження транспортного засобу, включно з перерахуванням вантажних місць на предмет відповідності заявці і товаросупроводжувальним документам.
Разом з тим, за змістом п. 2.1.5 Договору 2 обов'язок провести завантаження транспортного засобу у спосіб, що не перешкоджає проведенню його контролю, забезпечує збереження вантажу протягом перевезення, безпечний рух і маневрування транспортного засобу покладено саме на позивача.
При цьому, докази покладення таких обов'язків на перевізника (третю особу 1) шляхом надання письмових доручень з наданням відповідних інструкцій про порядок виконання таких робіт матеріали справи не містять.
Так, за змістом Заявки позивачем третій особі 1 надано наступні вказівки щодо перевезення: «мати стяжні ремені в достатній кількості для фіксації вантажу; надіслати фото документів для перевірки, виїжджати з завантаження тільки після погодження документів» доказів невиконання яких матеріали справи не містять.
Інших доказів, які б спростовували, встановлювали обставини перевезення вантажу, у т.ч. враховуючи перебування вантажу у вжитку, та передачу його до перевезення у розібраному стані, без будь-яких даних про його характеристики, придатність до використання та ймовірні пошкодження в момент завантаження та прийняття до перевезення причини його пошкоджень суду не надано.
Викладене вище свідчить про відсутність вини третьої особи 1 у спірному пошкодженні вантажу так як таке пошкодження було наслідком невиконання саме позивачем прийнятих на себе за Договором 2 обов'язків провести завантаження транспортного засобу у спосіб, що забезпечує збереження вантажу протягом перевезення.
Вказані обставини підтверджують правомірність відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування за наслідками спірної події.
При цьому колегія суддів зауважує позивачу на тому, що за умовами як Конвенції (ст. 8), так і Договору 2 (п. 2.2.4) третя особа 1 зобов'язана перевірити зовнішній стан вантажу і його упаковки, а не встановити чи така упаковка товару може забезпечити збереження вантажу протягом перевезення.
Слід зазначити і про те, що, відповідно до п. 19.9 Договору страхування відповідач здійснює виплату страхового відшкодування (страхову виплату) страхувальнику, застрахованій особі, вигодонабувачу, іншим особам, якщо такі розрахунки не заборонені або не обмежені діючим законодавством (законами, підзаконними актами, постановами НБУ, іншими нормативно-правовими актами).
Водночас, за умовами п. 19.1 Договору страхування встановлено, що страхування здійснюється страховиком за принципами відшкодування, що означає, що страховик здійснює виплату страхового відшкодування згідно з умовами цього договору лише після того, як страхувальник поніс збиток, тобто оплатив пред'явлену до нього претензію, якщо інше не буде узгоджено сторонами в письмовій формі.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції:
- всупереч вказаних положень Договору страхування та норм чинного законодавства позивачем не доведено, що він поніс матеріальний збиток внаслідок дій та з вини страхувальника, та, відповідно, є вигодонабувачем за Договором страхування внаслідок пошкодження вантажу при перевезенні;
- докази пошкодження вантажу з вини страхувальника відповідача (перевізника), як і докази звернення позивача із заявою про виплату страхового відшкодування, як особи, яка має право на цю виплату, надання страховиком письмової згоди на задоволення претензії експедитора, або відмову у виплаті, у матеріалах справи відсутні, а наявні у матеріалах справи листування сторін, комерційна пропозиція ТОВ «ДЕТАКО», платіжний документ на підтвердження понесення ТОВ «Київська друкарня Вольф» (одержувачем вантажу) витрат на виявлення пошкоджень, претензії ТОВ «Київська друкарня Вольф» на адресу ТОВ «Зімір», як і зі сторони ТОВ «Зімір» - ПП «Ромді Україна» не є доказом понесення позивачем, або ж страхувальником або потерпілою особою, збитку у підтвердженому розмірі;
- до позову долучено лист ТОВ «Зімір», адресований ПП «Ромді Україна» та в копії ПАТ «СГ «ТАС» про сплату відшкодування у 7-ми денний термін з дати отримання вимоги, вимога ТОВ «Київська друкарня «Вольф», адресована ТОВ «Зімір» та в копії ПАТ «СГ «ТАС» без будь-яких доказів їх надсилання адресатам.
Слід зазначити і про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено розмір заявленої до стягнення суми збитків, оскільки за змістом Контакту загальна вартість придбаного Обладнання (тобто всього вантажу, який складається з 7 одиниць обладнання та 2 транспортних пакети - примітка суду) становить 34 000, 00 Євро, відповідно до комерційної пропозиції ТОВ «Датеко» вартість ремонтних робіт та послуг становить 35 879, 80 Євро, тобто суму більшу ніж вартість такого всього Обладнання.
Водночас як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, під час спірного перевезення було пошкоджено лише частину вантажу, а саме з 7 одиниць обладнання та 2 транспортних пакети пошкоджено 6 одиниць обладнання.
Отже, заявлена позивачем до стягнення вартість збитків завданих частині з обладнання становить суму більшу, ніж вартість всього обладнання і жодних пояснень щодо вказаних обставин матеріали справи не містять.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі та стягнення з відповідача 1 065 354, 62 грн. страхового відшкодування.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року у справі №910/11699/20, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЗІМІР» на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року у справі №910/11699/20 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2021 року у справі №910/11699/20 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/11699/20 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 15.07.2021.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко