вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" липня 2021 р. Справа№ 910/19984/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Пересенчук Я.Д.,
за участю представників:
від позивача - Лихота О.В., ордер серії СА №1009337 від 15.04.2021,
від першого відповідача - Костаренко А.Ю., довіреність №12 від 18.01.2021,
від другого відповідача - Линник Я.В., довіреність вих.№60-16213/20 від
24.12.2020,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/19984/20 (суддя Трофименко Т.Ю., повний текст складено - 28.04.2021) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про визнання недійсними договорів відступлення права вимог.
встановив наступне.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", в якій позивач просив суд:
визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та іпотеки суб'єктів господарювання №80 від 24.02.2020 в частині відступлення ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" вимог за договором про надання кредиту №58 від 15.08.2008, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №58-1 від 15.08.2008, з усіма додатковими договорами; договором про відкриття кредитної лінії № 72 від 31.10.2008, з усіма додатковими угодами; договором застави майнових прав №72-1 від 31.10.2008, з усіма додатковими договорами; договором про відкриття траншевої кредитної лінії №725 від 04.10.2007, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №725-1 від 04.10.2007, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №725-2 від 29.10.2007, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №725-3 від 15.11.2007, з усіма додатковими договорами; договором застави майна №725-4 від 31.01.2008, договором застави майна №725-5 від 23.04.2008, з усіма додатковими договорами;
- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за дебіторською заборгованістю №80/6 від 24.02.2020 в частині відступлення ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" вимог за договорами гарантії №314 від 13.04.2011, №335 від 23.06.2011, №348 від 05.09.20011.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/19984/20 в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд, приймаючи вказане рішення виходив з недоведеності позивачем обставин порушення його прав укладенням оскаржуваних договорів та крім цього, судом було встановлено відсутність підстав для визнання їх недійсними.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/19984/20 та прийняти нове, яким позов задовольнити та визнати недійсними договори відступлення права вимоги №80 та №80/6 від 24.02.2020 в частині відступлення вимог за договорами траншевої кредитної лінії №725 від 04.10.2007, №58 від 18.08.2008, №72 від 31.10.2008 та вимог за договорами гарантії №314 від 13.04.2011, №335 від 23.06.2011, №348 від 05.09.2011, стороною яких є ТОВ "Львівські автобусні заводи".
В ході здійснення апеляційного провадження скаржником подано до суду додаткові пояснення до апеляційної скарги.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без розгляду, враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 ст. 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Отже, скаржник міг надати свої додаткові пояснення до апеляційної скарги протягом строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Так, згідно ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, судом 21.04.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваного рішення. Отже, у такому випадку двадцятиденний строк на апеляційне оскарження вказаного рішення повинен обчислюватися з дати складання його повного тексту.
Повний текст рішення було складено судом - 28.04.2021, відповідно останнім днем строку, у який вказане рішення могло бути оскаржене в апеляційному порядку, є 18.05.2021.
Згідно відмітки на конверті, в якому надійшла апеляційна скарга, остання була подана апелянтом 14.05.2021, тобто без пропуску встановленого ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України строку на апеляційне оскарження.
Таким чином, додаткові пояснення апелянт міг подати суду апеляційної інстанції до 18.05.2021, разом з тим, вони були подані лише 09.07.2021, без клопотання про поновлення строку на їх подання.
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, оскільки додаткові пояснення до апеляційної скарги були подані після закінчення строку на їх подання, вони не можуть бути прийняті судом та залишаються без розгляду.
Крім цього, апелянтом було подано клопотання про витребування від відповідачів доказів. Вказане клопотання залишено апеляційним судом без задоволення, обґрунтування вказаної відмови буде наведено судом нижче у даній постанові.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представники відповідачів в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк" (Банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (Позичальник) 04.10.2007 було укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 725 (далі також - Кредитний договір № 725), згідно з умовами якого Банк відкрив Позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 20 000 000,00 грн. терміном до 01.10.2009.
В подальшому, сторонами вносились зміни до Кредитного договору № 725, зокрема: додатковим договором від 28.12.2009 розмір кредитної лінії було зменшено до 12 280 000,00 грн. терміном до 20.12.2012; додатковим договором від 20.12.2012 строк дії договору було подовжено до 18.12.2015.
Між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (Позичальник) 15.08.2008 було укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 58 (далі також - Кредитний договір № 58) (зі змінами та доповненнями), згідно з умовами якого Банк відкрив Позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 3 000 000,00 грн. зі сплатою 19% річних (зі змінами від 12.02.2009, від 28.12.2009) терміном до 18.12.2015 (зі змінами від 09.07.2009, 22.07.2009, 22.10.2012, 20.12.2012).
Між Банком та ТОВ "Львівські автобусні заводи" 31.10.2008 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 72 (далі також - Кредитний договір № 72), згідно з умовами якого Банк відкрив Позичальнику кредитну лінію у розмірі 30 000 000,00 грн. терміном до 29.10.2009.
Між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (Гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (Бенефіціар) 13.04.2011 було укладено договір гарантії № 314 (далі також - Договір гарантії № 314), згідно з умовами якого, Банк надав Клієнту безвідкличну банківську гарантію в сумі 107 118,70 Євро строком з 13.04.2011 по 13.04.2013 на усунення дефектів, які виникли в системах рульового управління, гальмування, охолодження двигуна, трансмісійної системи з автоматичним перемиканням швидкостей, освітлення і сигналізації (це не відноситься до лампочок сигналізації та контролю, але це відноситься до електрообладнання), подачі палива, діагностики, кондиціювання повітря протягом гарантійного періоду за договором купівлі-продажу нових виготовлених автобусів № 29/01/10-Л від 29.01.2010, укладеного між ТОВ "Львівські автобусні заводи" та Міністерством транспорту та зв'язку Республіки Македонія.
Між Банком (Гарант) та ТОВ "Львівські автобусні заводи" (Бенефіціар) 23.06.2011 було укладено Договір гарантії № 335 (далі також - Договір гарантії №335), згідно з умовами якого, Банк надав Клієнту безвідкличну банківську гарантію в сумі 56 709,90 Євро строком з 23.06.2011 по 23.06.2013 на усунення дефектів, які виникли в системах рульового управління, гальмування, охолодження двигуна, трансмісійної системи з автоматичним перемиканням швидкостей, освітлення і сигналізації (це не відноситься до лампочок сигналізації та контролю, але це відноситься до електрообладнання), подачі палива, діагностики, кондиціювання повітря протягом гарантійного періоду за договором купівлі-продажу нових виготовлених автобусів № 29/01/10-Л від 29.01.2010, укладеного між ТОВ "Львівські автобусні заводи" та Міністерством транспорту та зв'язку Республіки Македонія.
Між Банком (Гарант) та ТОВ "Львівські автобусні заводи" (Бенефіціар) 05.09.2011 було укладено договір гарантії № 348 (далі також - Договір гарантії №348), згідно з умовами якого Банк надав Клієнту безвідкличну банківську гарантію в сумі 245 742,90 Євро строком з05.09.2011 по 05.09.2013 на усунення дефектів, які виникли в системах рульового управління, гальмування, охолодження двигуна, трансмісійної системи з автоматичним перемиканням швидкостей, освітлення і сигналізації (це не відноситься до лампочок сигналізації та контролю, але це відноситься до електрообладнання), подачі палива, діагностики, кондиціювання повітря протягом гарантійного періоду за договором купівлі-продажу нових виготовлених автобусів № 29/01/10-Л від 29.01.2010, укладеного між ТОВ "Львівські автобусні заводи" та Міністерством транспорту та зв'язку Республіки Македонія.
Вказані обставини встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у справі № 910/5078/15-г та в силу ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиціальними для даного спору та не підлягають повторному доведенню.
Так, вказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у справі № 910/5078/15-г позов Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" задоволено повністю, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" визнати грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" на загальну суму 34 220 640 грн. 06 коп. та включити вимоги на загальну суму 34 220 640 грн. 06 коп. до передавального акту (або розподільчого балансу).
Між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (новий кредитор) 24.02.2020 укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб'єктів господарювання № 80 (далі також - Договір відступлення № 80).
Відповідно до п. 1 Договору відступлення № 80 за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами та/або контрактами та/або, з урахуванням усіх змін,доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - основні договори, надалі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
Згідно з п. 2 Договору відступлення № 80 за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору та передбачених основними договорами, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, нікчемності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство боржників, виконавчих проваджень щодо боржників, в тому числі щодо майна боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього договору, права вимоги за мировими угодами із боржниками, договорами з арбітражними керуючими боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів боржників, право одержати, переважно перед іншими кредиторами іпотекодавців/заставодавців, зазначених у додатку № 1 до цього договору, у порядку визначеному основними договорами, Законом України "Про іпотеку", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Цивільним кодексом України та іншими актами чинного законодавства України, у разі наявності у Банку такого переважного права, задоволення всіх своїх вимог (повернення суми основної заборгованості, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (штраф, пеня), відшкодування збитків, тощо), що випливають з умов основних договорів, за рахунок майна, вказаного у договорах іпотеки/застави та додатках до цих договорів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, тощо. Розмір заборгованості за основними договорами, права вимоги за якими переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане Банку відповідно до умов основних договорів.
Крім того, права вимоги за основними договорами переходять до нового кредитора незалежно від того, чи відбувалося стягнення за цими основними договорами. Якщо таке стягнення відбувалося, новий кредитор має право на переведення всіх прав стягувача у виконавчому провадженні.
Згідно з пунктами 25, 26 та 27 додатку № 1 до Договору відступлення № 80 Банк відступив, а новий кредитор набув право вимоги за договорами № 725 від 04.10.2007 з усіма додатковими договорами, № 58 від 15.08.2008 з усіма додатковими договорами, № 72 від 31.10.2008 з усіма додатковими договорами.
Відповідно до п. 4 Договору відступлення № 80 сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору, а також за продаж майнових прав за договором № 80/1 від 24.02.2020 купівлі-продажу майнових прав за договором поруки, договорами застави, та договорами іпотеки суб'єктів господарювання новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 2.507.377,92 грн, далі - ціна договору. Ціна договору сплачена новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до п. 14 цього договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.
Крім цього, 24.02.2020 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення прав вимоги за дебіторською заборгованістю №80/6 (далі також - договір відступлення).
Згідно з п. 1 Договору відступлення № 80/6 за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, Банк відступає новому кредитору належні Банку, а новий кредитор набуває права вимоги Банку до фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за дебіторською заборгованістю, в тому числі за договорами та контрактами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору, далі - основні договори, далі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2 Договору відступлення № 80/6 за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи (але не обмежуючись): право вимагати належного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати комісій, штрафних санкцій у розмірах, що передбачені основними договорами. Розмір заборгованості за основними договорами, прав вимоги, за якими переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане Банку відповідно до умов основних договорів.
Сторони домовились, що права вимоги включають всі права вимоги за основними договорами, а також всі похідні вимоги з цих договорів або такі, що випливають з них, в тому числі, але не виключно: вимоги по нарахуванню та стягненню комісій, неустойки, штрафів, індексу інфляції, трьох відсотків річних та/або збитків, вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсним договорів, права, що випливають із судових справ, в тому числі справ про банкрутство, виконавчих проваджень, мирових угод, договорів з арбітражними керуючими, охоронними організаціями, права кредиторів, права участі в колегіальних органах, в тому числі в комітеті кредиторів тощо.
Згідно з п. 4 Договору відступлення № 80/6 сторони домовились, що за відступлення права вимоги, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 2 457 043,40 грн, надалі за текстом - ціна договору. Ціна договору сплачена новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 14 цього договору, на підставі протоколу № UA-ЕА-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.
Згідно з пунктами 1902, 1910 та 1916 додатку № 1 до Договору відступлення № 80/6 Банк відступив, а новий кредитор набув право вимоги за договорами № 314 від 13.04.2011, № 335 від 23.06.2011, № 348 від 05.09.2011.
Стаття 514 Цивільного кодексу України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, матеріали справи свідчать, що Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" право вимоги, що виникло на підставі договорів, що є предметом у даній справі.
Вказані обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/5078/15-г.
Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як роз'яснено п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, ухвала у справі №910/5078/15-г не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/19984/20, не можуть їй суперечити.
Позивач, вважаючи наявними підстави для визнання договорів відступлення № 80 від 24.02.2020 та № 80/6 від 24.02.2020 недійсними звернувся до суду з даним позовом.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За положеннями ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17).
За висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.03.2019 у справі №905/635/18 у разі заміни кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається повністю, змінюється лише його суб'єктний склад.
Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, за змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Позивач не є стороною оспорюваних договорів № 80 від 24.02.2020 та №80/6 від 24.02.2020.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, відповідно до якої самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.
Тобто саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.
Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі №910/14255/18.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до аналогічних положень частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює стаття 75 вказаного Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що оскаржуваними договорами відступлення прав вимоги не було збільшено обсяг прав нового кредитора, а також змінено умов, що існували на момент переходу прав вимоги, розмір заборгованості залишився незмінним, умови нарахування сум неустойки, інфляційних втрат та 3% річних залишилися незмінними.
При цьому, договорами про відступлення права вимоги чітко встановлено обсяг зобов'язань, які переходять до нового кредитора.
Позивачем не було доведено суду наявності свого порушеного права, як заінтересованої особи, щодо договорів про відступлення права вимоги, як і належно не обґрунтовано в чому саме полягає порушення його прав.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що спірні договори відступлення стосуються передачі прав за кредитними договорами стороною яких є позивач, жодним чином не доводять порушення його прав їх укладенням.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем порушення його прав чи інтересів внаслідок укладення між відповідачами договорів про відступлення права вимоги №80 від 24.02.2020 та №80/6 від 24.02.2020, оскільки зміни суб'єктного складу не впливають на зміну зобов'язань боржника за договорами: про надання кредиту №58 від 15.08.2008, з усіма додатковими договорами; застави майна №58-1 від 15.08.2008, з усіма додатковими договорами; про відкриття кредитної лінії № 72 від 31.10.2008, з усіма додатковими угодами; застави майнових прав №72-1 від 31.10.2008, з усіма додатковими договорами; про відкриття траншевої кредитної лінії №725 від 04.10.2007, з усіма додатковими договорами; застави майна №725-1 від 04.10.2007, з усіма додатковими договорами; застави майна №725-2 від 29.10.2007, з усіма додатковими договорами; застави майна №725-3 від 15.11.2007, з усіма додатковими договорами; застави майна №725-4 від 31.01.2008, застави майна №725-5 від 23.04.2008, з усіма додатковими договорами.
Таким чином, позов у даній справі не спрямований на поновлення прав позивача, оскільки вони не є такими, що порушені, а задоволення вимог про визнання недійсними договорів № 80 та № 80/6 від 24.02.2020 не призведе до відновлення або іншого ефективного захисту будь-яких прав позивача, що само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову.
Стосовно підстав позову, то колегія суддів вважає вірними, наведені в оскаржуваному рішенні суду, висновки, з огляду на наступне.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, однією з підстав визнання недійсним Договору № 80 позивач зазначає те, що цей договір укладений між відповідачами з порушенням строку, встановленого Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, оскільки протокол електронних торгів №UA-EA-2020-01-09-000001-b сформований 15.01.2020, а тому останнім днем 20 робочим днем для укладання спірного договору було 11.02.2020.
Як верно встановлено судом першої інтсанції, 15.01.2020 в електронній торговій системі https://prozorro.sale за замовленням Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" відбувся електронний аукціон №UA-EA-2020-01-09-000001-b з продажу пулу активів, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб'єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю, нерухомості, майнових прав на нерухомість, бланків простих векселів, бланків переказних векселів та основних засобів (№ лоту GL18N614755), за наслідками якого переможцем стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", що підтверджується протоколом електронного аукціону №UA-EA-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020.
У зв'язку з наведеним 24.02.2020 були укладені спірні договори №80 та №80/6 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" як переможцем аукціону.
Відповідно до п. 3 розділу VII Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженим Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 № 388 (тут і надалі - Положення, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна) протягом 20 робочих днів з дня формування протоколу відкритих торгів (аукціону) з можливістю продовження такого строку за рішенням Фонду у разі отримання Фондом обґрунтованого подання від банку (у разі якщо Фонд не здійснює повноваження ліквідатора безпосередньо) та надходження на рахунок такого банку до кінця вісімнадцятого робочого дня з дати формування протоколу від переможця відкритих торгів (аукціону) повної оплати коштів за лот (загальний строк не може перевищувати 132 робочих днів та не може закінчуватися пізніше завершення строку ліквідації банку), забезпечує проведення розрахунків відповідно до нього та протягом наступного робочого дня після дня проведення розрахунків інформує про завершення розрахунків уповноважений структурний підрозділ Фонду.
Рішенням Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів від 12.02.2020 в межах його повноважень продовжено строк, передбачений для укладення договору купівлі продажу майна (активів) з продажу лота № GL18N614755 згідно з протоколом електронних торгів від 15.01.2020 №UA-EA-2020-01-09-000001-b до 42 робочих днів з дати, наступної за днем формування протоколу формування протоколу електронних торгів за зазначеним лотом.
При цьому, суд відхилив як помилкові посилання позивача на те, що Виконавча дирекція фонду гарантування вкладів не могла продовжити строк 12.02.2020, оскільки таке рішення прийнято після спливу 20 робочих днів з дня формування протоколу електронних торгів. Так, вказане рішення прийнято саме на 20-й робочий день, встановлений для укладення договору, тобто, у встановлений строк.
Отже, з урахуванням правомірного продовження, оскільки відлік 42-денного строку починається з 16.01.2020, то укладення 24.02.2020 Договору № 80 є цілком обґрунтованим та таким, що здійснено в межах встановлених строків.
Також, в обґрунтування недійсності договору № 80 позивач стверджує, що відповідно до Положення за результатами електронних торгів з переможцем електронних торгів банк укладає договір купівлі-продажу активу (майна), а не договір про відступлення права вимоги.
Пунктом 1 розділу VI Положення, на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується: основні засоби; майно банку у вигляді цілісного майнового комплексу; майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження; дебіторська заборгованість; права вимоги.
Відповідно до ч. 6 ст. 40 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", чи майна (активів) неплатоспроможного банку здійснюється на підставі договорів про передачу (активів) та/або договорів про відступлення права вимоги.
Зважаючи на викладене, суд не вбачає порушень закону при укладенні між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" Договору № 80 саме про відступлення права вимоги.
Також, підставою недійсності спірних договорів позивач зазначає, що споживче кредитування належить до банківської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, та, зважаючи на те, що у ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" відсутня ліцензія на здійснення банківської діяльності, що підтверджується роздруківкою НБУ, у першого відповідача відповідно відсутня правоздатність та дієздатність на здійснення банківської діяльності, здійснення споживчого кредитування, у зв'язку з чим останнє не мало права укладати договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами гарантії.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про споживчий кредит", договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; кредитодавець - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право надавати споживчі кредити.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та діяльність з надання банкам послуг з інкасації.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" набуло від банку права кредитора лише в межах права вимоги чітко визначеної заборгованості, яка вказана в додатках до договору, а також в межах права вимоги сплати неустойок, пеней, штрафів та сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. Однак, чинне законодавство не передбачає обов'язку ліцензування реалізації таких прав.
Вимоги вказаних вище законів щодо ліцензування у даному випадку не поширюються на відповідача-1 у здійсненні правовідносин за оспорюваними договорами, оскільки останній не виступав та виступає кредитодавцем споживчого кредиту щодо позивача.
Отже, твердження позивача про відсутність у відповідача-1 правоздатності та дієздатності при вчиненні спірних правочинів суд ґрунтовно відхилив.
Стосовно доводів позивача про те, що за умовами договору про відступлення права вимоги № 80/6 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" набуло право вимоги за договорами банківської гарантії, укладених в іноземній валюті - Євро, а тому у відповідача-1 повинна бути ліцензія на здійснення валютних операцій. Однак, оскільки така ліцензія відсутня, відповідач-1 не мав необхідного обсягу дієздатності для укладення Договору №80/6 від 24.02.2020.
З указаними аргументами позивача суд першої інстанції вірно не погодився з огляду на їх помилковість, оскільки право вимоги за спірними договорами передано в гривневому еквіваленті. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визнав необґрунтованими, визначені позивачем в позовній заяві, підстави недійсності оскаржуваних договорів.
Стосовно доводів скаржника про відступлення недійсної вимоги за кредитним договором №72, оскільки банк задовольнив свої вимоги шляхом звернення стягнення на майно позивача, передане в іпотеку за договором від 21.11.2008, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з метою забезпечення виконання зобов'язань позивача, як позичальника за кредитним договором №72 від 31.10.2008, між Банком, як іпотекодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи", як іпотекодавцем, 21.11.2008 укладено Іпотечний договір, за яким іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (будівлю загальною площею 12 659,4 кв.м.), що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, будинок 45.
Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л.В. 19.11.2014 видано свідоцтво про те, що Публічному акціонерному товариству "Український професійний банк" належить на праві власності майно, яке складається з об'єкту нерухомого майна (будівлі загальною площею 12 659,4 кв.м.), що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Стрийська, будинок 45, вартістю 31 0278 189, 00 грн., оскільки майно не реалізовано, торги не відбулися і стягувач - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (т.1, а.с.171).
Отже, з наведеного слідує, що Банком було задоволено свої вимоги до позивача на суму 31 0278 189, 00 грн.
В свою чергу, згідно з пунктом 26 додатку № 1 до Договору відступлення №80 Банк відступив, а новий кредитор набув право вимоги за договором № 72 від 31.10.2008 з усіма додатковими угодами, на загальну суму заборгованості у розмірі 9 821 305,35 грн.
Згідно пояснень представника другого відповідача, наданих в засіданні апеляційного суду, вказана сума заборгованості у розмірі 9 821 305,35 грн. не входила до суми, на яку банк задовольнив свої вимоги шляхом звернення стягнення на нерухоме майно.
Апелянтом, в свою чергу, наведеного не спростовано, доказів на підтвердження своїх доводів не надано.
Колегія суддів також зазначає, що до складу вимог, які були передані банком першому відповідачу за Договором відступлення №80, не було включено вимог за Іпотечним договором від 21.11.2008 (договором за яким банк звернув стягнення на вказаний вище предмет іпотеки).
Таким чином, доводи апелянта про відступлення недійсної вимоги за кредитним договором №72 не знайшли свого підтвердження матеріалами даної справи.
Також, колегією суддів відхиляються доводи скаржника про недійсність відсуплених вимог за кредитними договорами: №725 від 04.10.2007 року, №58 від 15.08.2008 року та договорами гарантії: №314 від 13.04.2011 року, №335 від 23.06.2011 року, №348 від 05.09.2011 року, оскільки виконавчі проваження про стягнення з позивача заборгованості за ними завершені у зв'язку з поверненням виконавчих документів без виконання, а також оскільки строк їх до пред'явлення сплив, враховуючи наступне.
Так, повернення виконавчих документів без виконання, а також сплив їх строку до пред'явлення жодним чином не свідчить про те, що наявні у попереднього кредитора права вимоги на стягнення коштів за ними перестали існувати, оскільки жодної із підстав припинення зобов'язання, визначеної в Цивільному кодексі України, не настало.
Протилежного скаржником не доведено.
При цьому, слід також зазначити, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" набуло від банку права кредитора не лише в межах права вимоги чітко визначеної заборгованості, яка вказана в додатках до договору, а також й в межах права вимоги сплати неустойок, пеней, штрафів та сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, які, в свою чергу, можуть бути нараховані у зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань в подальшому.
Таким чином, доводи апелянта про недійсність переданої вимоги відхиляються апеляційним судом за необґрунтованістю.
Стосовно доводів апелянта про відсутність у матеріалах даної справи доказів оплат новим кредитором на кореспондуючий рахунок банку коштів за відступлення прав вимоги за оскаржуваними договорами, колегія суддів зазначає наступне.
По перше, слід зазначити, що позивачем, наведені обставини, як підстава для недійсності оскаржуваних договорів в позовній заяві, а також додаткових поясненнях, наданих суду першої інстанції, не наводилися.
Лише в клопотанні про повернення до стадії підготовчого засідання позивач вказав, що відсутність обставин перерахування коштів буде свідчити про нікчемність правочинів з відступлення.
Доводи скаржника про необґрунтованість відмови суду першої інстанції у задоволенні вказаного клопотання будуть оцінені судом нижче. Одночасно, апеляційний суд вказує, що про нікчемність договорів позивач зазначив вже після закриття підготовчого провадження у суді першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів визнає необґрунтованими посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не було надано оцінки доказам нікчемності оскаржуваних договорів, оскільки скаржник не вказав, які саме докази нікчемності не були оцінені судом першої інстанції, а також з огляду на не зазначення такої обставини як нікчемність ані в позовній заяві, ані в іншій заяві, поданій в межах підготовчого провадження.
Стосовно доводів скаржника про нездійснення оплати за договорами відступлення та як наслідок не набуття новим кредитором права вимоги за ними, колегія суддів зазначає, що в ухвалі Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 у справі №910/5078/15-г встановлено, що публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" відступило товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" право вимоги, що виникло на підставі договорів, що є предметом у даній справі.
Отже, в іншій справі №910/5078/15-г, в якій брали участь ті сами сторони, що і в даній, встановлено обставини набуття товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на підставі договорів № 80 та № 80/6 від 24.02.2020 прав вимоги за договорами № 725 від 04.10.2007 з усіма додатковими договорами, № 58 від 15.08.2008 з усіма додатковими договорами, № 72 від 31.10.2008 з усіма додатковими договорами, № 314 від 13.04.2011, № 335 від 23.06.2011, № 348 від 05.09.2011.
В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини є преюдиціальними та не потребують повторного доведення, а тому посилання апелянта на відсутність доказів оплати, як на підставу не набуття прав вимоги є необґрунтованими та розцінюються апеляційним судом, як намагання сторони домогтися переоцінки, встановлених раніше обставин.
В контексті наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про витребування від відповідачів доказів оплати прав вимоги, а також вважає за необхідне зазначити наступне.
Частинами 1, 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Позивачем клопотання про витребування доказів у встановлений ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України строк, до суду першої інстанції подано не було.
Натомість, позивач вже після закриття місцевим господарським судом підготовчого провадження, звернувся до суду з клопотанням, відповідно до якого просив повернутися зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження, визнати поважним пропуск представником позивача Лихотою О.В. судового засідання, призначеного на 29.03.2021, поновити строк на подання доказів (копії витягу з реєстру акцептованих вимог кредиторів та копії виписки з кореспондуючого рахунку банку).
При цьому, наведені докази до вказаного клопотання додані не були, оскільки позивач звернувся з запитом до Уповноваженої особи Фонду та Директора - розпорядника Фонду з метою їх отримання.
Суд першої інстанції ухвалив клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження залишити без задоволення через необґрунтованість та безпідставність, а клопотання про поновлення строку для подання доказів та долучення доказів залишив без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.
Оцінка доводів апелянта про необґрунтованість залишення вказаних клопотань без розгляду та задоволення буде наведена нижче в наведеній постанові.
Отже, як вже було вказано, позивачем клопотання про витребування доказів у встановлений ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України строк, до суду першої інстанції подано не було.
В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду.
Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.
Позивач, заявляючи відповідне клопотання про витребування, не довів вжиття ним заходів для самостійного отримання доказів від першого відповідача, які він просить витребувати, та відповідно не вказав причин неможливості отримати ці докази самостійно.
Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує вимоги повинні існувати на момент звернення до суду з відповідною заявою, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з нею.
Враховуючи не звернення позивача до суду першої інстанції із клопотанням про витребування доказів, у встановлений ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України строк, а також з огляду на те, що ухвалення судового рішення відбувалося за відсутності документів, які просить витребувати апелянт, та відповідно суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами (прийняття додаткових доказів здійснюється лише у випадку надання доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції), підстави для задоволення зазначеного клопотання відсутні.
Крім цього, слід зазначити, що представник другого відповідача в засіданні апеляційного суду зазначив, що перерахування коштів за відступлення прав вимоги здійснювалося саме на накопичувальний, а не кореспондентський рахунок Банку, що також, свідчить про неможливість надання вказаного доказу.
Стосовно доводів апелянта про необґрунтованість залишення без задоволення клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, а також без розгляду клопотання про витребування доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Так, чинним процесуальним законом можливості повернення зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження не передбачено, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні відповідного клопотання.
Стосовно клопотання про поновлення строку для подання доказів та долучення доказів, яке суд залишив без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно вказаної норми суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
В підготовче засідання 01.03.2021 з'явилися представники позивача та відповідача-1.
Суд ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, відкласти підготовче засідання на 29.03.2021.
Отже, представник позивача був присутній в судовому засіданні 01.03.2021 та був обізнаний із обставинами продовження строку підготовчого провадження на 30 днів. Відповідно у вказаний строк позивач міг заявити наявні у нього клопотання.
В підготовче засідання 29.03.2021 представник позивача не прибув, про причини неявки суду не повідомив.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, про поважність причин неприбуття в судове засідання 29.03.2021, у зв'язку з перебуванням на амбулаторному лікуванні із призначенням постільного режиму.
Стосовно вказаного колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем у справі є товариство, а не окремий його представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.
Також, позивач не позбавлений був права на участь в судовому засіданні через керівника товариства або на подання останнім відповідного клопотання із зазначенням причин неможливості представника прибути в засідання через хворобу.
За наведених обставин, колегія суддів вважає недоведеними апелянтом обставини поважності неприбуття в засідання суду 29.03.2021.
Крім цього, слід зазначити, що оскільки у позивача була наявна можливість уповноваження іншої особи на представництво його інтересів, відповідно такий представник міг звернутися до закінчення строку підготовчого провадження до Фонду гарантування із відповідним запитом про надання доказів.
У будь - якому випадку, колегія суддів зазначає, що позивач, як особа на яку покладено обов'язок по доведенню тих обставин, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, повинен вчинити всі необхідні дії до подання позовної заяви в суд з метою отримання необхідних доказів або ж у позовній заяві обґрунтувати неможливість їх вчасного подання.
Наведеного позивачем не виконано.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обгрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, а також залишення без розгляду клопотання про витребування доказів.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/19984/20 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 15.07.2021 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко