вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" липня 2021 р. Справа№ 910/15007/14 (910/4042/20)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Отрюха Б.В.
Грека Б.М.
за участю секретаря судового засідання Титарєвої Г.І.,
Рачинського В.А., ОСОБА_1.,
представників:
від позивача - Різника О.Ю.,
від відповідача - Задерей Т.В.,
від АТ "Укргазбанк" - Бабенка А.І.,
від ОСОБА_1 - Кузнєцової Т.І.,
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 26.01.2021 (повний текст складено 08.02.2021, суддя Паламар П.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підйомні машини",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. фізична особа-підприємець Рачинський Віктор Анатолійович,
2. Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк",
3. ОСОБА_1 ,
про відшкодування збитків в розмірі 6991798 грн,
у справі № 910/15007/14
за заявою фізичної особи-підприємця Рачинського Віктора Анатолійовича (правонаступник Колективного підприємства "Київський птахокомбінат")
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі" (код 34045133)
про банкрутство,
У березні 2020 року ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі" арбітражний керуючий Демчан О.І. звернувся в межах справи про банкрутство № 910/15007/14 із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Підйомні машини" збитків (упущеної вигоди) в розмірі 6991798,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/15007/14(910/4042/20) відмовлено у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі" в особі ліквідатора Демчана Олександра Івановича.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2021, Публічне акціонерне товариство "Укргазбанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в повному обсязі, прийняти нове рішення, яким позов боржника до Товариства з обмеженою відповідальністю "Підйомні машини" задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.
Так, АТ "Укргазбанк" зазначає про порушення судом першої інстанції норм ст. 236 ГПК України, оскільки не враховані висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, окрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17. Таке порушення призвело до незастосування до спірних правовідносин статті 1212 та статті 1214 Цивільного кодексу України щодо повернення безпідставно набутого майна та зобов'язання особи відшкодувати всі доходи, які вона одержала від цього майна за час безпідставного володіння, оскільки суд першої інстанції встановив, що спірні правовідносини між сторонами є кондиційними.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укргазбанк"; розгляд справи призначено на 27.04.2021.
21.04.2021 відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає скаргу необґрунтованою. Так, заперечуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що позивач отримував кошти за використання його техніки протягом чотирьох років і не пред'являв вимог до відповідача, тобто вчиняв дії, які свідчать про належне прийняття зобов'язань ТОВ "Підйомні машини", а відсутність договору у справі не виключає наявність договірних зобов'язань, що вказує на неможливість застосування положень глави 83 ЦК України, яка врегульовує правовідносини щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Відповідач також зазначає, що суд апеляційної інстанції обмежений межами перегляду справи, що встановлені ч. 5 ст. 269 ГПК України, однак доводи апеляційної скарги ґрунтуються на обов'язку суду першої інстанції застосувати до спірних правовідносин положення статей 1212-1214 ЦК України, які не були правовою підставою позову і судом першої інстанції з цих підстав не розглядались. Окрім того, відповідач звертає увагу про необхідність застосування до спірних правовідносин інституту позовної давності, оскільки збитки, які заявлені до стягнення, не можуть виникнути раніше 16.03.2017.
26.04.2021 АТ "Укргазбанк" подав відповідь на відзив, у якому заперечив доводи відповідача та просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.
26.04.2021 ліквідатор ТОВ "Міжнародний центр торгівлі" арбітражний керуючий Демчан О.І. подав пояснення на апеляційну скаргу, у яких підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги АТ "Укргазбанк", просив її задовольнити.
В судовому засіданні 27.04.2021 суд оголосив перерву до 01.06.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
17.05.2021 відповідач подав пояснення, в яких зазначив про суперечливість поведінки боржника правовій доктрині заборони суперечливої поведінки, оскільки всі кошти, які відповідач отримував від використання техніки, були перераховані на користь боржника та у останнього не виникало жодних заперечень щодо підстав та розміру отриманих коштів та такі кошти не були повернуті як безпідставно одержані. В подальшому, звернувшись із позовом про стягнення збитків, боржник зайняв протилежну позицію, стверджуючи про безпідставне використання будівельної техніки, що свідчить про суперечливу поведінку останнього.
31.05.2021 АТ "Укргазбанк" подав додаткові пояснення, у яких зазначив, що пояснення відповідача подані з порушенням процесуальних строків та не можуть бути прийняті судом до уваги під час винесення рішення. Також АТ "Укргазбанк" зазначив, що твердження відповідача про суперечливість поведінки не підтверджені жодними доказами, оскільки матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем на користь боржника грошових коштів. За твердженням Банку, відповідач був обізнаний про безпідставність використання ним майна боржника, а дохід від такого використання боржник не отримував, а право на повернення безпідставно набутих грошових коштів не ставиться нормою ст. 1212 ЦК України в залежність від можливості отримання таких коштів потерпілим.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021, що занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи №910/15007/14(910/4042/20) на 15.06.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, що занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи №910/15007/14(910/4042/20) на 06.07.2021.
У відповідності до ч. 10 ст. 32 ГПК України та згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2021 для розгляду справи № 910/15007/14(910/4042/20), у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Остапенко О.М., сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Грек Б.М., Отрюх Б.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2021 постановлено здійснювати розгляд справи № 910/15007/14(910/4042/20) по суті спочатку колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Грек Б.М., Отрюх Б.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2021.
02.07.2021 ФОП Рачинський В.А. подав клопотання, у якому просив врахувати при розгляді апеляційної скарги обставини погашення кредиторської заборгованості перед заставним кредитором ОСОБА_1 у справі про банкрутство № 910/15007/14 та відсутність у зв'язку з цим у нього ознак кредитора банкрута та ознак третьої особи у даному спорі. Також просить виключити ОСОБА_1 з кола третіх осіб, що не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.
Колегія суддів ухвалила залишити вказане клопотання без розгляду, оскільки статтею 50 Господарського процесуального кодексу України не передбачено інституту виключення особи, яку залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, з числа учасників справи.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Провадження у справах про банкрутство до 21.10.2019 регулювалось Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон про банкрутство), а з 21.10.2019 - Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 порушено провадження у справі № 910/15007/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі", введено процедуру розпорядження майном.
Постановою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.
Банкруту на праві власності належать баштові крани виробництва "Potain" марки МС175В, №№ 350794, 350790, 305996, 2008 р., підйомник ТРМ3000ТD № 200805006/200806023, що не заперечуються сторонами.
Вказана будівельна техніка була предметом застави та забезпечувала виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі" перед АТ "Укргазбанк" за кредитними договорами, заборгованість за якими була визнана ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 16.01.2013 у справі № 910/15007/14 про банкрутство ТОВ "Міжнародний центр торгівлі".
Під час здійснених ліквідатором своїх повноважень з розшуку майна боржника, арбітражний керуючий виявив, що відповідач до вересня 2018 року користувався без відповідної правової підстави майном боржника - баштовими кранами виробництва "Potain" марки МС175В, №№ 350794, 350790, 305996, 2008 р., підйомником ТРМ3000ТD № 200805006/200806023, надаючи третім особам - ТОВ "Будакс", ТОВ "Моноліт будсервіс" та ТОВ "Залізобуд" послуги із використанням баштових кранів та підйомника на будівництві, отримував плату за надані послуги. За розрахунком ліквідатора, із використанням належного боржнику майна відповідач надав третім особам послуги та отримав від них грошові кошти в загальній сумі 6991798,00 грн, що є упущеною вигодою для банкрута.
Таким чином, ліквідатор заявив до стягнення з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки за звичайних обставин - в разі передачі майна в орендне користування на підставі договору - боржник отримав би доход. Як на правову підставу позову ліквідатор послався на ст. 22, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України (ЦК України) та ст. 224, 225 Господарського кодексу України.
Оскаржуваним рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 в позові ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що стягнення збитків можливе у разі наявності договірних відносин і неналежного виконання договірних зобов'язань, а доказів укладення між сторонами договору з приводу спірного майна суду не надано. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодування заявлених позивачем збитків не є належним способом захисту, а належним способом захисту в разі вчинення позадоговірного цивільного правопорушення є відшкодування шкоди, що не є предметом заявленого позову.
За висновком суду першої інстанції, відносини з набуття майна, збереження його без достатньої правової підстави врегульовані главою 83 ЦК України, а згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Оскільки, матеріально-правові підстави позову не засновані на положеннях указаної глави, змінювати які не відноситься до компетенції суду, то у позові відповідно до вимог ст. 16 ЦК України слід відмовити.
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки зроблені з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Статтею 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 320 ЦК України установлено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 3 статті 386 встановлено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним (ч. 1 ст. 390 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 3 статті 22 ЦК України установлено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника майна.
Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Згідно з статтями 901, 902, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як було встановлено вище, позивач є власником будівельної техніки, а саме баштових кранів виробництва "Potain" марки МС175В, №№ 350794, 350790, 305996, 2008 р., підйомника ТРМ3000ТD № 200805006/200806023.
Після відкриття провадження у справі № 910/15007/14 про банкрутство ТОВ "Міжнародний центр торгівлі" згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2014, відповідач розпочав використання вказаного вище майна у власній підприємницькій діяльності, уклавши договір надання послуг № 0150/К-14 від 23.12.2014 із ТОВ "Будакс", договір виконання робіт № 0264 від 14.03.2017 із ТОВ "Моноліт будсервіс", договір надання послуг № 0282 від 06.06.2017 із ТОВ "Залізобуд".
Предметом вказаних договорів було виконання відповідачем послуг з експлуатації будівельної техніки при виконанні будівельно-монтажних робіт на об'єктах будівництва. Також, умовами договорів була узгоджена вартість роботи обладнання, яка підлягала сплаті на користь відповідача як виконавця послуг.
Отже відповідач використовуючи майно, що належить позивачу, надавав послуги третім особам за плату.
Відповідно до ст. 759, 760, 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Доказів на підтвердження укладання відповідного договору та сплати грошових коштів на користь ТОВ "Міжнародний центр торгівлі" за використання його майна відповідач ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надав.
Таким чином, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача грошових коштів, які останній отримав як дохід у зв'язку з фактичним користування рухомим майном, що належить на праві власності іншій особі - позивачу.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування збитків власнику майна у зв'язку з порушенням договірного зобов'язання (ст.ст. 611, 614, 623 ЦК України), оскільки відносини з фактичного користування майном без укладеного договору оренди та недоотримання його власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач будівельної техніки (баштові крани та підйомник), який набув без достатньої правової підстави таке майно, зобов'язаний відшкодувати всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна на підставі частини першої статті 1214 Цивільного кодексу України.
Разом з тим для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
З огляду на викладене колегія суддів, погоджуючись з заявником апеляційної скарги, зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику майна відсутні.
Отже, у разі коли особа набула майно або зберегла його у себе без достатньою правової підстави, у зв'язку з чим отримала дохід від користування ним, така особа зобов'язана повернути ці кошти власнику майна на підставі частини першої статті 1214 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ліквідатора товариства-банкрута щодо стягнення заборгованості, оскільки спірні правовідносини кваліфіковані помилково - як такі, що виникли із завданням збитків (упущеної вигоди) у зв'язку з використанням будівельної техніки без укладення відповідного договору із позивачем.
Згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважав суд першої інстанції у цій справі.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування майном та відшкодування коштів, пов'язаних з його використанням без відповідної правової підстави, зокрема, укладеного між сторонами договору зберігання, оренди тощо.
На думку колегії суддів, суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Проте суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню, тобто неправильно застосував норми матеріального права.
Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У своїй позовній заяві ліквідатор просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 6991798,00 грн збитків за період з 14.01.2015 по 01.09.2017 за договором про надання послуг № 0150/К-14 від 23.12.2014, за період з 30.04.2017 по 06.08.2018 за договором про виконання робіт № 0264 від 14.03.2017, за травень 2018 року за договором № 0282 від 06.06.2017.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності та зазначив, що позивач має право заявити вимоги про стягнення упущеної вигоди не пізніше ніж з 16.03.2017. Тобто не пізніше трьох років, що передували зверненню до суду із даним позовом.
Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Одночасно, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять первинні документи, які б підтверджували надання відповідачем послуг за договором надання послуг № 0150/К-14 від 23.12.2014, розрахунок вартості якої в сумі 3080029,00 грн наведений у позовній заяві та апеляційній скарзі. Відсутні і докази одержання відповідачем таких грошових коштів від замовника - ТОВ "Будакс" (банківські виписки по рахунку).
Разом з тим, відповідач надав послуги по договору виконання робіт № 0264 від 14.03.2017 на суму 599105,00 грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 312 від 31.05.2018 на суму 218405,00 грн, № 251 від 30.04.2017 на суму 94000,00 грн, № 537 від 06.08.2018 на суму 286700,00 грн.
Також, відповідач надав послуги за договором надання послуг № 0282 від 06.06.2017 на суму 76512,00 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 368 від 31.05.2018.
Отже, первинними документами підтверджується надання відповідачем послуг із використанням майна, яке перебувало у його використанні без відповідної правової підстави, на загальну суму 675617,00 грн.
Рапорти про роботу баштового крану не можуть підтверджувати надання послуг, оскільки є лише обліковими документами, на даних яких можуть ґрунтуватись первинні документи в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", у зв'язку з чим відхиляються судом як докази в підтвердження заборгованості.
За встановлених обставин, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 675617,00 грн збитків (упущеної вигоди), що завдані позивачу у зв'язку з безпідставним набуттям його майна, та виявились як одержані відповідачем доходи від використання цього майна.
Позаяк послуги були надані відповідачем у період з квітня 2017 по серпень 2018 року, відповідно і право на одержання доходу виникло у вказаний період, то позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності. Одночасно підстави для застосування позовної давності до позовних вимог, розрахунок яких ґрунтується на договорі надання послуг № 0150/К-14 від 23.12.2014, відсутні у зв'язку з недоведеністю позовних вимог в цій частині.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 ст. 277 ГПК України встановлено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Судовий збір належить покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 у справі № 910/15007/14(910/4042/20) скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Підйомні машини" (місцезнаходження: 04073, м. Київ, просп. С.Бандери, 5; ідентифікаційний код 37653944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр торгівлі" (місцезнаходження: 04073, м. Київ, просп. С.Бандери, 5; ідентифікаційний код 34045133) 675617 (шістсот сімдесят п'ять тисяч шістсот сімнадцять) грн збитків (упущеної вигоди), 10134 (десять тисяч сто тридцять чотири) грн 25 коп. витрат по сплаті судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Підйомні машини" (місцезнаходження: 04073, м. Київ, просп. С.Бандери, 5; ідентифікаційний код 37653944) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" (місцезнаходження: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, 1; ідентифікаційний код 23697280) 15201 (п'ятнадцять тисяч двісті одна) грн 38 коп. витрат по сплаті судового збору.
5. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 14.07.2021.
Головуючий суддя С.В. Сотніков
Судді Б.В. Отрюх
Б.М. Грек